Найвища світська споруда у Стародавньому Китаї могла бути лише двоповерховою. Було неписане правило: не будувати свій терем вище за сусідній — все заради добрих стосунків у громаді. Втім, уже за доби Сун, а це Х — ХІІІ століття нашої ери, існували затверджені норми містобудування. Про це ми дізналися на виставці «Палац у горах», яка триває в Національному музеї мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків. В експозиції — 24 сувої XVIII — XX століть, а також китайські твори декоративно-ужиткового мистецтва, усе з колекції музею.

МАЛЮНОК ЯК КРЕСЛЕННЯ

У Китаї розуміли важливість того, який простір створює людина. Тож там навіть сформувався окремий жанр живопису, в якому зображують споруди, — цзе хуа, тобто «малюнок світу». Завдяки любові китайських художників до копіювання класичних взірців на виставці в Музеї Ханенків можна отримати уявлення про різні періоди розвитку жанру, бо чимало представлених творів є переосмисленням більш давніх робіт.

«Китайський архітектурний живопис є різновидом жанру гір і вод, тобто пейзажу. Будівлі мають вписуватись у пейзаж, де вже є гармонізовані між собою гори, води, хмари, дерева, брили каміння. У це незбагненне, довільне, до певної міри хаотичне, природне треба вписати те, що має точні виміри й написано під лінійку», — розповідає Марта ЛОГВИН, кураторка виставки, провідна наукова співробітниця відділу мистецтва країн Сходу Музею Ханенків.

Під лінійку — це не метафора. Існував стиль ґун-бі, дослівно — «старанний пензель». Він вимагав дуже ретельної промальовки, аж до пір’я пташки, і чітких ліній, тож будівлі малювали під спеціальну лінійку без шкали. Причому за такими малюнками можна було, немовби за кресленням, збудувати реальний млин або гуральню. Втім, додає Марта Логвин, після доби Сун це було втрачено.

МРІЯ ПРО ХИЖКУ

На противагу ґун-бі, був також стиль сє-і — «передача змісту». Головне в ньому — передати загальне враження від предмета. Художник, незрідка титулована та освічена людина, кількома рвучкими лініями передавав абриси, наприклад, кумирні в горах. Цей стиль був популярний в епоху Мін, яка тривала з XIV до XVII століття.

«Тоді багато важили інтриги при дворі, і царедворці мріяли про відлюдництво, їм хотілося бодай намалювати це, — говорить Марта Логвин. — Придворні вважали, що тільки ремісники зацікавлені в тому, щоб точно вирізьбити щось у камені, на лаку чи зі слонової кістки. А от ці вільні художники і вчені прагнули позбутися соціальних умовностей і малювали образно. Наприклад, відлюдників, з якими себе уособлювали. Також залишали на сувоях багато написів — про себе, про своє джерело натхнення та інші речі».

Проте імператора пишність і деталізація, певно, не втомлювали. Марта Логвин згадує історію Цю Іна, майстра XVI століття, який створював лакові вироби, а потім опанував живопис і у своїх творах дуже точно передавав архітектуру. Роботи цього митця настільки подобалися вищій владі, що він став придворним.

Майстерність китайських ремісників справді вражає. На виставці «Палац у горах» є бамбукова стопка для пензлів ХІХ століття, яка дивує не тільки точністю пейзажів, а й їхньою об’ємністю.

КАРТИНА ДЛЯ ПІАРУ

Нарівні з хижками китайські художники малювали й палаци, як реальні, так і вигадані. Так, на одному із сувоїв святі в білих шатах гуляють терасами грандіозної будівлі далеко в горах.

А зображення реальних палаців могли ставати політичною рекламою. Наприклад, малюнок легендарного терему князя Тен. Його збудували в VII столітті, він оспіваний у фольклорі, але за свою історію дуже потерпав у міжусобицях, пережив 29 реконструкцій. Малюнок відбудованої пам’ятки, зроблений у ХІХ столітті, свідчить про мудрість тодішніх правителів.

Деякі палаци бентежили уяву художників багато століть. «Нефритові тераси весняним ранком», — таку поетичну назву має картина в манері Лі Сисюня, який жив у VII — VIII століттях. На ній зображено палац доби Хань, а це вже ІІІ століття до н. е. — ІІІ століття н. е. Колись Лі Сисюнь надихнувся величчю і масштабом стародавніх палаців, і його сюжет на цю тему став канонічним — картини різних століть «за мотивами» твору є окрасою музеїв різних країн.

ЗАПАМОРОЧЛИВИЙ КРАЄВИД

Альтанка Старого п’яниці — найдавніша в Китаї, збудована 1045 року. На виставці «Палац у горах» можна побачити картину з її зображенням, написану в манері згаданого Цю Іна. Альтанка після численних реставрацій збереглася до нашого часу, але митець зобразив її у вільній манері, додаючи щось від себе.

Ця декоративна будівля немає нічого спільного з п’яницями. Хіба що в ній можна сп’яніти від краєвиду, адже розташована пам’ятка на запаморочливому гірському серпантині. «Її побудував дуже талановитий літератор, історіограф і каліграф Оуян Сю, — розповідає Марта Логвин. — Він був придворним, обіймав високу посаду, але родичі його дружини через якісь інтриги потрапили в опалу, і він розділив їхню долю. Оуян Сю відправили у шляхетне заслання в якості імператорського намісника до віддаленої провінції Аньхой. Цьому ученому було лише 38 років, але він почувався стомленим від життя і вигадав собі псевдонім Старий п’яниця. На сувої бачимо текст його авторства, елегію про цю альтанку».

Оуян Сю став автором ідеї альтанки і допоміг із залученням робітників. Спроектував споруду його друг-монах, а місцевий багатій дав гроші на будівництво.

ЗАГАДКОВИЙ ПТАХ

Серед сувоїв в експозиції є один горизонтальний — «Гусак, випущений на волю». Його довжина становить три метри, глядачі можуть побачити невелику його частину. Взагалі такі сувої ніколи не вішали на стіни, натомість їх переглядали, як діафільми.

«Ішли справа наліво. Розгортали сувій на лікоть, проглядали частину, змотували і рухались далі, розмотували ще один фрагмент, і так до кінця, — пояснює кураторка виставки. — Могла збиратися невелика компанія, люди ласували смаколиками, смакували вино, розглядали сувої та обговорювали їх. Потім вони могли щось написати на колофонах — спеціальних смужках паперу, вміщених спереду або ззаду сувою, це було як така собі книга відгуків».

На картині зображена історія про людину, котра випустила птаха. Спочатку ця робота зберігалася в музеї під назвою «Лебідь, випущений на волю». Спиралися на опис, зроблений секретарем дипломата Андре Стефана Жаспара, до колекції якого робота належала раніше. «Лебідь» дослівно перекладається з китайської як «небесний гусак», тому згодом вирішили, що йшлося про гусака. І лише нещодавно, вчитавшись в авторський підпис на самому сувої, Марта Логвин зрозуміла, що йдеться про журавля.

«Але хоч би який був тут птах, він ледь-ледь позначений на сувої, і ми демонструємо ту частину, де його немає, — усміхається Марта. — Нас тут цікавило розмаїття різних споруд: будинки на палях і на землі, човни, перевал із заставою, де розташована кумирня».

ДАРУНОК МЕЦЕНАТКИ

Сувої з виставки потрапили до Музею Ханенків 1959 року, їх подарувала і продала Таїсія Жаспар. Вона була дружиною згаданого французького дипломата в Китаї Андре Стефана Жаспара, котрому належала колекція китайського мистецтва. Згодом Таїсія Жаспар оселилася в Києві. Після смерті чоловіка вона успадкувала велику частину його колекції, яку і подарувала музею.

«Один сувій із цього проекту ми показували на виставці 2014 року, декілька — на виставці кілька років тому. Інші взагалі не показували раніше», — додає Марта Логвин.

За давньокитайськими мірками, виставка в Музеї Ханенків — вияв великої щедрості. Зазвичай у Піднебесній сувої вивішували для огляду на кілька місяців, а потім згортали і дбайливо зберігали.

Тож не упустіть можливості помилуватися живописними китайськими архітектурними пейзажами. Виставка «Палац у горах» триває до 13 травня.