Прощання з правозахисником, дисидентом, політв’язнем радянських часів,  народним депутатом України 1-го скликання, почесним головою Республіканської християнської партії, котрий відійшов у Засвіти 13 січня на 83-році життя, розпочалося у церкві Святої Трійці. 

Провести в останню путь Михайла Гориня прийшли тисячі людей, серед яких перші особи Львова й області,  народні депутати Степан Кубів, Михайло Хміль, Ірина Сех, Василь Пазиняк, Олег Панькевич, екс-депутати Володимир В’язівський, Ярослав Кендзьор, Василь Куйбіда, Степан Давимука, Степан Хмара, Петро Писарчук, а також голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих Петро Франко, віце-ректор Українського Католицького Університету Мирослав Маринович, чільний шістдесятник, лауреат Шевченківської премії Ігор Калинець, член Української гельсінкської групи, організатор УНА–УНСО Юрій Шухевич, ректори львівських вишів, представники мистецьких кіл Львова, громадські діячі…

У Львові приспущено державні прапори.  Траурна процесія від церкви пішою ходою рушає до Личаківського кладовища, де відбулася велелюдна громадська панахида.

– Смерть Михайла Гориня сколихнула і засмутила не лише всю Україну, а й світ, адже він усе своє життя присвятив українському народові.

– Життя Михайла Гориня – це частинка української історії.

– Михайло Горинь – це людина, яка пронесла любов до України через усе своє життя, до останнього подиху.

– Важко прощатися з такими людьми, бо це частка нашої ідеї, приклад для наступних борців за Українську державу. А ще треба дуже і дуже багато зробити. То хай життя Михайла служить добрим прикладом для молодої генерації українських патріотів.

– Він випромінював любов до людей. Він був живою свічкою, яка світила нам у тій страшній темряві.

– Мрії про незалежну Україну стали для Михайла Гориня життєвим кредо, завдяки якому він гідно пройшов випробування. Він не зламався, він дочекався…

– Він знав, заради чого працює – заради ідеї і свободи.

– Це було не потрібно Гориню,  а громаді… Він був її голосом, він став її символом.

– Горинь невтомно працював, не знаючи, що таке відпочинок і що таке розчарування.

– Горинь своєю долею об’єднав різні покоління українців, цілі епохи. Він сам став епохою.

– Весь Львів у скорботі, бо ми розуміємо, кого втратили. Вічна йому пам'ять.

Останній прихисток Микола Горинь знайшов на 67-му полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.