«Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені», - ці слова Євгена Чикаленка стали крилатими. Але що пересічному українцю відомо про їх автора? «Євген Чикаленко. Родинні та громадські зв’язки» - ця виставка у київському Музеї видатних діячів української культури розповідає про благодійника, громадського діяча і публіциста через цікаві артефакти. Виставку відкрили наприкінці минулого року, приурочили до 155-річчя від дня народження Євгена Харлампійовича. 

ДОКУМЕНТИ ТА ОСОБИСТІ РЕЧІ

В експозиції є письмове приладдя Євгена Чикаленка, книги з його бібліотеки з характерною печаткою і позначками власника. А ще – книжки, які дарували його родині, з авторськими присвятами, наприклад, публіциста Сергія Єфремова. Зворушують меморіальні речі родини Чикаленків: книга рецептів дружини Євгена Харлампійовича Марії, розкрита на сторінці з описом консервування слив, пляшечка від парфумів, посуд для чаювання, рушники. Вперше експонується автопортрет Вікторії Чикаленко, доньки мецената, яка була художницею і закінчила Академію мистецтв у Мілані.

Загалом на виставці – близько 120 експонатів. Майже половину з них надав Євген Іванович Чикаленко, онук мецената, інша частина – з фондів Музею видатних діячів української культури. «На виставці три тематичних блоки. Перший присвячений літературно-громадській діяльності Євгена Чикаленка. Тут представлені речі, які відносяться до одеського періоду його життя. Є чимало його документів, зокрема майнових. Один з найдавніших експонатів виставки – свідоцтво про смерть його батька Харлампія, - розповідає Лариса Каневська, завідувач відділу «Музей “Іван Франко і Київ”» Музею видатних діячів української культури. – Частина експозиції присвячена життю Чикаленка у Києві. Також розповідається про його благодійницьку діяльність, серед іншого про облаштування Академічного Дому у Львові, видавництво перших щоденних українських газет, «Громадської думки» і «Ради». Ще одна значна частина експозиції присвячена родині Євгена Харлампійовича».

ЛЮДИНА, ДО ЯКОЇ ТЯГНУЛИСЬ

Історичні джерела доводять, що Євген Чикаленко вмів гуртувати навколо себе різних людей, навіть примиряти їх заради спільної справи. За словами Євгена Івановича Чикаленка, у селі Кононівка, де його дід придбав землі та облаштував садибу, було більше десяти меморіальних дощок з іменами знаменитих гостей, які там зупинялись. Зокрема, у флігелі на території маєтку чимало часу провів письменник Михайло Коцюбинський. І щоранку до залізничної станції Кононівка відправляли повозку – щоб, якщо раптом приїдуть чергові гості, їм не довелось йти до садиби кілька кілометрів.

Один зі спогадів Євгена Івановича Чикаленка показує, що мецената любили не тільки видатні літератори, публіцисти і громадські діячі, а й прості люди. «Десь років 40 тому батько, мати і я зібралися вдома, снідали чи обідали. Раптом дзвонять у двері. Виходжу – стоїть дідок невеликого росту, у кожушинці, і питає Івана Чикаленка. Пропоную зайти. Той відмовляється, каже, що почекає біля дверей. Заходжу в хату, кличу батька. Він виходить, закриває за собою двері, і нема їх і нема, нема і нема. Прочинив двері у коридор і бачу, що вони стоять один напроти одного на колінах і плачуть. Виявилось, що це прийшов кучер діда. Звісно, мати затягнула його у кімнату, стала годувати. Батько питав, що йому треба, чим допомогти, хотів подарувати кожух. А той від усього відмовляється, казав: «Ні, Івашку. Я приїхав, щоб попрощатися з тобою. Вже я буду помирати. Приїхав востаннє». І дійсно, за деякий час він помер», - згадує Євген Іванович.

АНІ МУЗЕЮ, АНІ ПАМ’ЯТНИКА

Київський період життя Євгена Харлампійовича тісно пов’язаний з вулицею Саксаганського, колись Маріїнсько-Благовіщенською, де, до речі, і розташовується Музей видатних діячів української культури. Спочатку меценат мешкав там у будинку №91, пізніше придбав житло на Маріїнсько-Благовіщенській, 56 – цей будинок до сьогодні не зберігся. Тож ця вулиця – ідеальне місце для музею Євгена Чикаленка, якого досі немає.

«Треба ставити питання про заснування музею Чикаленка. Гадаю, ця виставка є початком такої розмови, - вважає Ігор Гирич, завідувач відділу джерелознавства нової історії України Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. – Добре, що вже поставлене питання про перейменування вулиці Толстого на Чикаленка – вона дуже пов’язана з Євгеном Харлампійовичем. Стоїть питання пам’ятника: говорили про це, а його досі немає. Немає жодної меморіальної дошки, пов’язаної з Чикаленком. Також треба піднімати питання про видання повної спадщини цієї людини».

З останнім справа значно краща, ніж з музеєм. Свого часу видавництво «Темпора» представило п’ятикнижжя з щоденниками Євгена Чикаленка і його спогади – ці матеріали впорядковувала кандидат історичних наук Інна Старовойтенко. «Завдяки цьому маємо метрику свого народу. Але ще не видана його публіцистика!», - зауважує Ігор Гирич.

Поки питання створення музею Євгена Чикаленка не порушувалось на високому рівні. Лариса Каневська коментує: «У структурі Музею видатних діячів української культури немає окремого приміщення для створення постійної експозиції, присвяченої Євгену Чикаленку. Щоб таке місце виділили, треба ставити питання на рівні Міністерства культури. І якщо з’явиться така державна воля, фондова колекція цього музею буде забезпечена, бо рідні мецената зберегли багато унікальних меморій».

Частину цих артефактів можна побачити на виставці «Євген Чикаленко. Родинні та громадські зв’язки», що триватиме до 8 лютого.