Подія, можна  сказати, традиційна,  бо у цих стінах були презентовані усі книги «Дня», починаючи з найпершої, «Україна Incognita»: виш втілює у життя девіз від головного редактора «Дня», що університети мають бути рушіями культурного  (і не тільки) розвитку в регіоні. Але це подія і завжди очікувана. Як відразу після зустрічі 20 жовтня вже можна було прочитати відгук однієї з учасниць імпрези: «Як же я скучила за спілкуванням з розумними людьми!»  Заради того, аби побути у,  так би мовити, розумному просторі, аби його опісля поширювати, на зустріч прийшли не тільки студенти і не зовсім студенти.

Було чимало викладачів, просто лучан, була завідувач відділу новітньої історії Волинського краєзнавчого музею Валентина Машлай-Глущук,  котра, виявляється,  ходить на всі зустрічі з Ларисою Івшиною, починаючи з презентації  книги «Україна Incognita». На неї її послали від музею, аби бути в курсі новинок, а виходить, що людина знайшла і обрала собі цікавих співрозмовників, завдяки  цьому багато черпає і для роботи, і для душі. Приємно було бачити першого ректора Волинського державного університету імені Лесі Українки професора Анатолія Свідзинського: саме він і організовував першу презентацію книги «Україна Incognita», ставши опісля автором «Дня» і багато зробивши для розвитку партнерських стосунків газети з університетом. Прийшов  на зустріч  і письменник Володимир Лис, який написав у свій час передмову до книги про Уласа  Самчука, що увійшла до серії «Дня» «Бронебійна публіцистика». Цю співпрацю з «Днем» він називає досить корисною для себе, а представлення українськомуі не тільки читачу саме Уласа Самчука – значимою суспільною справою «Дня». Письменник, на думкуЛиса, показав дуже важливу річ: як мислять люди, які жили під  радянською владою, як  мислять «західняки», позбавлені щастя стільки років бути під цією владою,  і як мислять громадяни, які взагалі не жили у Радянському Союзі. Для сучасної України то дуже важливий урок, бо ми мали Донбас з зовсім іншим  сприйняттям  історії, ніж в інших частинах країни.

«У 2006 році, коли ми були на сході, часто не розуміли, про що ми говоримо, – пригадувала Лариса Івшина. – Для внутрішньої української інтеграції треба було зробити дуже багато. Це все жива практика, яка виростає з книжки». Досвід Болгарії, яка дуже багато років  була під турецьким ярмом, але мала свою еліту, котра відстоювала національну ідентичність, освіту (болгарські школи були  і при турках), дуже повчальний для України, бо, як каже Лариса Івшина, «ми не навчилися бути народом».

«У Болгарії й досі триває баротьба. Там і досі діють п’ять російських телеканалів, росіяни вимагають своїх шкіл. Але водночас там велика традиція просвітництва, що повинно слугувати надзвичайно великим досвідом для нас – ні на хвилину не забувати про свій народ навіть за різних режимів», – підсумувала Лариса Івшина.

Презентація книги «Сестра моя, Софія…» відбулася не у форматі «питання – відповідь», хоча питань вистачало, а стала зацікавленою розмовою-дискусією. Про те, чому болгарам вдалося те, що не вдалося ще українцям, чи може релігія стати об’єднавчим фактором  для суспільства, ким  відчувають себе українці – імперцями чи республіканцями, як нам реагувати на спроби сусідньої держави  привласнити нашу історію, як вшанувати пам’ять Лесі Українки, котра рік прожила у Софії, доглядаючи хворого Михайла Драгоманова та багато іншого. Детальніше – вже незабаром у «Дні», а зараз – перше враження.

Анатолій СВІДЗИНСЬКИЙ, перший ректор Волинського державного університету імені Лесі Українки, професор Східноєвропейського національного університету:

– Я дуже шаную чудову гостю сьогоднішньої університетської зустрічі. Лариса Івшина видає не просто унікальну газету, це людина, я б сказав, чіткого і швидкого інтелекту. Я підтримую ідею, що має бути громада, відповідальна за розвиток, освіту проти деградації суспільства, і саме цим і займається наш університет спільно з газетою «День». З Ларисою Івшиною знайомий ще з Криму, я працював завідувачем кафедри у сімферопольському університеті. Знайомий і з Євгеном Кириловичем Марчуком, котрий у свій час в Криму зупинив те,  що також могло привести до відторгнення Криму  від України. Адже Росія і тоді здійснювала певні порухи щодо Криму. А  приїхав Марчук і навів порядок. Україні потрібні люди, які уміють наводити порядок, і мені досі шкода, що у 1999 році Україна мала президента, але не мала народу, а у 2004 вже мала народ, та не мала президента. Газета «День» і формує громадянина, народ, національну ідею, і за це Ларисі Івшиній велика наша вдячність. Я читав майже всі книги, видані «Днем», з особливою цікавістю прочитаю «Сестра моя, Софія…». Це знову ж, заслуга головного редактора «Дня», яка побачила, наскільки нам цікава і корисна історія Болгарії. Я підтримую її слова, сказані про твір Володимира Лиса «Століття Якова», що нам потрібне своє, якісне, конкурентне, справжнє. І до історії, формування державності, еліти врешті,  – ці слова мають найближчий стосунок.