США звинувачують Ізраїль у непоступливості

Проте не можуть «вмити руки»

ОЛБРАЙТ ТА НЕТАНЬЯГУ ВИПРОМІНЮЮТЬ ВЗАЄМНУ СИМПАТІЮ, АЛЕ ДОМОВИТИСЯ МІЖ СОБОЮ НЕ МОЖУТЬ
ФОТО ДЖЕРОМА ДІЛЕЯ / РЕЙТЕР

Держсекретар США Мадлен Олбрайт оголосила, що запрошує ізраїльського прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньягу та палестинського керівника Ясіра Арафата прибути 11 травня на переговори до Вашингтона. Заяву було зроблено по тому, як стала очевидною безплідність дводенних переговорів у Лондоні. Ізраїль не піддався на вмовляння и не погодився з останнім мирним планом американців, котрий зокрема передбачає передання палестинцям додаткових 13 відсотків землі на окупованому ізраїльтянами Західному Березі Йордану. Арафат, перебуваючи у Великій Британії, намагався усіляко підкреслити, що він цілковито погодився на американські ініціативи і, мовляв, лише впертість ізраїльтян гальмує мирний процес.

Попри те, що останній раунд дипломатичних зусиль було ініційовано британським прем’єр-міністром Тоні Блером, роль господарів на переговорах була майже декоративною. Основні переговори з кожною стороною окремо вела Олбрайт, і пропозиції обговорювалися саме американські. Британські оглядачі люблять називати мирний процес на Близькому Сході «американським шоу», наголошуючи на тому, хто відіграє там головну роль. Олбрайт підтвердила це, коли на прес-конференції у Лондоні лише в останню чергу згадала про Європейський Союз.

Останнім часом лунають твердження, що Сполучені Штати буцімто роздратовані непоступливістю своїх протеже-ізраїльтян. Облрайт у вівторок навіть схвально говорила про готовність Арафата шукати компроміс. Щораз частіше Вашингтон наголошує, що тепер вважає саме Ізраїль, а не арабів головною перешкодою для миру на Близькому Сході. Але американська адміністрація перебуває між двох вогнів, оскільки не в змозі чинити справді жорсткий тиск на Ізраїль. Єврейське лобі у Вашингтоні таке потужне, що президент Клінтон не зважується оголошувати ультиматум ізраїльтянам. Саме тому досить малоймовірними здаються також прогнози, що американці можуть «вмити руки» і не турбуватися більше проблемами Близького Сходу.

Блер після завершення переговорів у Лондоні наполягав на тому, що певного поступу досягти таки вдалося. «Це, звичайно, не прорив, — казав він, — але й не провал». Але все ж таки надії на те, що британський прем’єр доможеться успіху на хвилі миротворчої ейфорії після досягнення домовленості в Північній Ірландії, не виправдалися.

Лондон