Гривна – как индикатор эффективности

Запровадження гривні 2—16 вересня 1996 року — звичайно, знакова подія нашої державності. Це скоріше заключний етап реформування фінансової системи, а не «грошова реформа», як написано в підручниках.

Грошова реформа бере свій початок більш ніж за п’ять років  до згаданої дати. 11 травня 1991 року парламент ухвалив постанову про введення української валюти. Навряд чи всі депутати тоді розуміли, яке доленосне рішення вони прийняли. Це була сенсація, яку не помітили. Слід віддати  належне Володимиру Павловичу Матвієнку, який  взяв на себе відповідальність готувати введення національної валюти ще тоді, коли більшість населення навіть слова такого «гривня» не чули, а єдиною законною підставою для розробки дизайну та прогнозів використання  була  Декларація про Державний суверенітет України. Це він ще до незалежності запросив працювати над дизайном гривні відомих художників: Сергія Якутовича, Василя Лопату, Олександра Данченка, Володимира Юрчишина, і Василя Перевальського. Забігаючи наперед, відомча комісія відібрала ескізи Василя Лопати.

У травні 1991 року Володимир Матвієнко очолив і відрядив у Європу групу фінансистів, куди входив і виконуючий обов’язки Міністра зовнішньої торгівлі Борис Соболєв для вивчення можливостей друку української національної валюти на західних банкнотних фабриках. Наголошую: травень 1991 року. Україна ще входить до складу Радянського Союзу. Згадану українську делегацію «пасе» всюдисущий союзний КДБ, представники міжнародних фінансових  структур побоюються спілкуватися із нашою делегацією: «А як на це подивиться Москва? Що це за сепаратизм?». Саме тоді почалася гібридна фінансова війна Росії проти України, дискредитація учасників делегації. Пізніше — численні скандали навкруг контрактів про друк.

Парадоксально, але готуючи  економічні документи для майбутнього «Союзу нерушимого», який мав намір «перезаснувати» Михайло Горбачов, українська делегація важливе усвідомлення України, як окремої великої сили. За словами Бориса Соболєва це був ідеологічний прорив, перетворення радянських чиновників на українських патріотів. саме українська делегація настояла на тому, щоб крім політичної частини у проекті Союзного договору містилася економічна частина: з якими ресурсами входить до майбутнього утворення кожна із дванадцяти республік. Бо Естонія, Латвія й Литва заявили про те що їх території були окуповані в 1939 році СРСР, і вони просто повертаються до status guo, творитимуть власну державу без оглядки на СРСР.

Після проголошення  Україною Незалежності західні компанії самі почали пропонувати друк гривні на власних потужностях. Спочатку гривню друкували в 1992 році на Canadian Bank Note Company, що мала контракт з Банком Канади, гривні великих номіналів — у Британії. Розміщення контрактів на друк — також окремий фінансово-шпіонський детектив, про який, напевно, сьогодні згадають не раз, і що свідчить про наявність численних недругів держави.

Але в 1992 році вводити національну валюту не ризикнули. Одна із головних причин навіть після Незалежності всі безготівкові розрахунки в Україні проводилися в рублях. Це означало, що фінансово-банківську та економічну систему України треба було ще створити,  від’єднавши її  від метрополії... За іронією долі тодішня Верховна Рада звільнила з посади Володимира Матвієнка саме за... «зволікання із введенням гривні». Хоча насправді, те парламентське рішення очевидно було  красиво замаскованою спецоперацією сусідньої держави.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Влітку 1992 року про національні гроші, курс гривні стосовно долара та рубля говорили всі, від домогосподарок до депутатів. Пропозиції останніх були найрізноманітнішими: аж до ідеї прирівняти гривню до долара чи екю (євро тоді ще не було) та встановлювати курс гривні до іноземних валют... голосуванням у сесійній залі.

Реальною датою народження національних грошей, на мою думку, слід вважати 15 листопада 1992 року, коли Україна «вийшла із рубльової зони», тобто запровадила власну розрахункову одиницю: безготівкові карбованці та готівкові  купоно-карбованці і набула ознак замкненої фінансової та економічної системи. Без такого «відключення» від метрополії Україна просто не відбулася б.

«Потрібно розподілити активи й пасиви», «Україна має право отримати її частку національного багатства», — голос українських економістів, таких як Борис Соболєв  та Вадим Гетьман залишився «гласом «вопиющего»... «Ми вискочили з рубльової зони голі й босі», говорив Гетьман, в знак протесту подавши у відставку з поста Глави НБУ. Інші дотримувалися думки, що головне — вирватися зі смертельних обіймів «старшого брата», і підписали знаменитий «нульовий варіант» щодо розподілу боргів Радянського Союзу.

Але... уряд та парламент емітували занадто багато безготівкових карбованців: під посівну, під збір урожаю, під закупку пального, з метою погашення заборгованостей і т. д. — в 1992—1993 роках інфляція перевищила десять тисяч відсотків — вводити гривню в таких умовах не ризикнув ні Президент, ні Уряди, що мінялися майже щоквартально... Наступні роки Україна витратила на те, щоб уламку воєнізованого промислового комплексу надати ринкових рис, провести малу приватизацію окремі підприємства переорієнтувати на потреби людини, на стабілізацію економіки... І запровадження цивілізованої системи фінансового обліку. Ще Володимир Матвієнко у 1991 році поставив  своїм айтішникам завдання створити систему електронних платежів, яка була би не гіршою, ніж SWIFT.

Команда Віктора Ющенка, яка почала опікуватися грошима держави з 1993 року поставила собі мету створити цивілізовану фінансову систему. Заступники глави НБУ Олександр Кіреєв та Олександр Савченко створили систему електронних платежів, яка стала однією із кращих у Європі і дозволила ліквідувати проблему неплатежів, та чимало схем банальних крадіжок. Була створена система банківського нагляду, чимало зроблено для зменшення доларизації платежів та зменшення інфляції.

Ключовим моментом цієї роботи і стало введення гривні. Сьогодні, мабуть, буде чимало суперечок фахівців, що це сталося занадто пізно, а вихід із «рубльової зони» — був зовсім не підготовленим: не розподілені фінансові баланси, вибраний не кращий варіант виходу, експортери виявили ще довго працювали «як зручніше», тобто через російські банки, втрачаючи солідні кошти. Єдиний економічний простір продовжував існувати, українські підприємства як і раніше відвантажувати свою продукцію в країни СНД без передоплати, без жодних гарантій. Це одна із причин, чому ми не стали одним із «європейських тигрів». Можливо, у нас все ще попереду. Як тільки навчимося більш ефективно працювати, сплачувати податки, враховувати фінансові ризики. Бо ж гривня існує не сама по собі, а лише як індикатор економіки, нашої ефективності..

А грошова реформа... Міжнародні експерти визнають, що сам перехід до гривні 2—16 вересня виявився еталонним...