Пляшковий бізнес

Завод-виготівник усіляких напоїв, приймаючи півлітрову пляшку, теоретично платить за неї 15 копійок, але у вигляді іншої півлітрової пляшки (повної) і за умов, що ви доплатите за її вміст (такі бартерні стосунки між виготовлювачем і споживачем називаються "ретур").

Змирившись з тим, що справжню вартість склотари не повернути, можна по-старому попрямувати до приймального пункту склотари найближчого універсаму, де вам, знов-таки лише теоретично, за пляшку 0,5 л. запропонують 11 коп., за 0,33 - 8 коп. Але не сподівайтеся отримати гроші, оскільки і тут панує бартер. Доплативши, ви можете отримати за свої пляшки консерви, крупи, цукерки. Хоч і це, як то кажуть, коли пощастить. Тобто, для громадян, не піднесених в ранг "друзів", в таких пунктах, як відомо, немає тари, оскільки універсами і гастрономи, спираючись на "ретур", виділяють її лише в дуже обмеженій кількості. Але, ми не здаємося і, ще більш стверджуючись у думці про нереальність продати пляшки за їх вартістю, плентаємося на стихійний пляшковий ринок. Ось тут на нас уже давно чекають скупники: такі собі остапи бендери, що знають тисячу способів заробити за будь-яких умов, щоправда, "трохи" порушуючи закон (Київська міськадміністрація наказує не знижувати заставні ціни склотари більш ніж на 50% заставних цін виробника). "Пляшечники" занижують їх у 3 рази (півлітрову пляшку оцінено ними в 5 коп., а 0,33 л. - в 3 коп.). З цього і живуть. Основа пляшкового бізнесу - привласнення різниці між вартістю купівлі й продажу склотари.

Теоретично на цьому виді підприємницької діяльності добре заробляють пляшечники-одинаки. Себто ті, хто задешево скуповує склотару в населення і без посередників продає її заводам - виробникам лимонадно-пивних напоїв за більш високими розцінками (наприклад, ЗАТ "Оболонь" платить за пляшку 0,5 л. - 15 коп., 0,33 - 12 коп.). Не важко підрахувати щоденний прибуток "одинаків", якщо врахувати, що щодня купується і продається в середньому пляшок 200-250. При цьому з кожної "наварюється" 9-10 коп. Погодьтеся, отримана сума виглядає більш-менш значною на фоні держзарплат у 120-140 гривень, які до того ж не виплачуються щомісяця. Однак разом з певним прибутком пляшечники-одинаки мають і великі проблеми в особі невсипущих вартових порядку, "кручених" молодців у перснях і просто дворової шпани. Словом, доводиться ділитися.

До того ж у цьому виді бізнесу існує ще одна проблема, так би мовити морально-етична. "Ви що ж думаєте, я, стоячи цілий день на морозі і сортуючи обмерзлими руками це скло, на "Мерседес" збираю? У мене дітей двоє, а у них окрім матері - нікого, - говорить скупниця пляшок Світлана, - Спочатку соромно і ніяково було людям в очі дивитися, а потім подумала: нехай це Президентові соромно буде, що філолог, котрий 12 років розповідав школярам про Тургенєва і Достоєвського, тепер пляшками торгує..."

Згідно з результатами опиту, проведеного серед пляшкових підприємців на Оболоні, "одинаків" в цьому бізнесі небагато: без "даху" довго не протримаєшся. Як "дах" виступають фірми-посередники. Як і з ким вони домовляються, розставляючи найманих людей в багатолюдних місцях, здогадатися неважко, але самі наймані працівники це замовчують. А ось структуру заробітку дізнатися вдалося. Скупники забезпечують наповнення виділеної фірмою тари - передають її в "офіс" - звідти пляшки навпростець прямують до приймальних пунктів розливних заводів, де, за допомогою "ретура", у відділі збуту готової продукції купується ходовий слабкоалкогольний товар (частіше - пиво). Таким чином "дах" заробляє двома шляхами: на різниці купівлі-продажу порожньої склотари і на спекуляції готовою продукцією (наприклад, пиво завод "Оболонь" реалізує за 69 коп. за 0,5 л. разом з пляшкою, а ми його купуємо за 95-110 коп.). Скупникові, як і будь-якому найманому працівнику, встановлено зарплатню. П'ятнадцятирічний Дмитрик, наприклад, за шестигодинний робочий день "нагороджується" сотнею гривень щомісяця. "Підросту, буду на пляшках більше заробляти, - обіцяє Дмитрик і додає: - Сусідам-пляшечникам більше здають - вони більш дорослі. Мене, напевно, народ побоюється".

Чесно кажучи, коли "Оболонь" почала розливати пиво в бляшанки, подумалося: завод зазіхнув на найсвятіше пляшкового бізнесу - порожню скляну тару. Але, схоже, пляшечників цей факт анітрохи не збентежив, а швидше навіть навпаки - підстьобнув до більш активної діяльності. І поки нова тара не відсунула на другий план звичайні пляшки, а в торгівлі, як і в економіці загалом, спостерігається "розбрід і хитання", посередницькі фірми й окремі пляшечники мають шанс залишатися в періоді відносного, але невпевненого процвітання.