Про «Зе-паспорт» і його світові аналоги

Кошти, плата за використання наших надр, накопичуватиметься на рахунках дітей українців», — так у промові до парламенту президент Зеленський анонсував запровадження економічних паспортів. Він пояснив, що накопичені гроші можна буде використати на освіту в Україні чи купівлю житла — після досягнення повноліття. Згодом на офіційному сайті Офісу президента з’явилася інформація, що учасники «Фонду майбутніх поколінь» зможуть витратити кошти на лікування або перерахувати на власне пенсійне забезпечення. В ОП посилаються на текст законопроєкту, який президент вніс до парламенту.

Президент зареєстрував у Верховній Раді два законопроєкти, які стосуються запровадження економічного паспорту.

Так, зареєстровано 4 законопроєкти. Перший (№6394) стосується безпосередньо економічного паспорту та його законодавчого закріплення. Другим вносяться зміни до Бюджетного кодексу у частині державних внесків до системи економічного паспорта.

Обидва визначені президентом як невідкладні.

Крім того, Зеленський вніс до Ради два документи щодо Фонду майбутніх поколінь, які вносять зміни до Податкового кодексу, а також Кодексу про адміністративні порушення та Кримінального кодексу. Вони теж визначені як невідкладні.

Такий фонд існує у низці інших країн, зокрема — Норвегії, де його мета полягає в акумулюванні надходження від нафти та газу для майбутніх цілей. Ймовірно, що згадані два законопроєкти теж пов’язані з економічним паспортом українця.

У владній команді очікують, що діти, які матимуть економічний паспорт та отримуватимуть на спецрахунки кошти від рентних платежів.

За словами голови фінансового комітету Ради Данила Гетманцева, ініціатори «економічних паспортів» розраховують, що у 18 років українець зможе розраховувати на суму у близько 10 тисяч доларів.

«Поки що ми говоримо тільки про ренту. Рента розподіляється між тими дітьми, які народилися і мають економічний паспорт українця. Якщо ця сума є меншою за встановлену законопроєктом, то різниця дотується за рахунок держави», — пояснив Гетманцев.

Кошти на рахунки можуть надходити не лише від рентних платежів, каже пан Гетманцев. Це можуть бути і доходи від приватизації (план з якої вже не перший рік не виконується), і надходження від ПДВ на імпортні товари. Проте наразі йдеться саме про плату за видобуток корисних копалин з надр України.

Ініціатива починає діяти з 2022 року.  Стосуватиметься вона дітей, які народилися після 1 січня 2019 року.

Україна не лише не входить до лідерів видобутку нафти і газу, а впродовж багатьох років значною мірою залежить від імпорту газу, і ще більше — нафти та нафтопродуктів. Втім, в Україні є інші корисні копалини, зокрема, залізна руда, а газу внутрішнього видобутку достатньо для покриття потреб населення.

У бюджеті на 2022 рік уряд заклав понад 71 млрд грн доходів від ренти — близько 2,5 млрд доларів за середнім прогнозованим на наступний рік курсом.

У попередні роки рентні надходження в бюджет були значно меншими і не перевищували 60 млрд грн. Наприклад, у 2021 році доходи від надр заплановані на рівні менше 42 млрд грн. А їхнє зростання стало можливим лише через зростання світових цін на сировину. Саме на нього уряд розраховував, ухвалюючи й останні податкові зміни та зміни до бюджету.

Втім, якщо ціни на корисні копалини, передусім руду і газ впадуть, то і доходи від ренти будуть меншими.

Адвокат Геннадій Дубов у коментарі «Слово і діло» зазначив, що проєкт закону «Про економічний паспорт», на його думку, є рамковим і покликаний окреслити архітектуру інститутів, що мають забезпечити реалізацію ідеї накопичення та наступної виплати частини бюджетних коштів, отриманих від рентних платежів. Він пояснив, що близько двох третин проєкту присвячено правовому статусу (порядок формування, повноваження тощо) суб’єктів системи економічного паспорта, а також їхньої взаємодії. Такими суб’єктами називаються: Фонд майбутніх поколінь; адміністратор Фонду; компанія з управління активами Фонду; зберігач Фонду; адміністратор Єдиного соціального реєстру.

«Тобто безпосередньо Фонд є одним із п’яти суб’єктів системи, водночас основне сутнісне навантаження діяльності такої системи, на мою думку, лежить на адміністраторі Фонду, компанії з управління активами Фонду, зберігачеві Фонду. Саме ці суб’єкти за логікою проєкту здійснюють управління та зберігання активів Фонду (включно із інвестуванням коштів Фонду). Водночас принаймні два із трьох (а можливий варіант, що і всі три) перелічених суб’єктів існують у формі юридичних осіб приватного права, а компанія з управління активами Фонду та зберігач — можуть належати приватним особам, не маючи жодної частки державної власності», — зазначив адвокат.

На думку Дубова, законопроєкт справді потребує деталізації, але швидше на рівні підзаконних актів.

«Власне у тексті йдеться про необхідність їхнього ухвалення, зокрема, у формі положень, які має затвердити Кабмін», — пояснив експерт.

Реальність отримання коштів за описаною в документі схемою, враховуючи, що перші ймовірні виплати мають бути здійснені у строк понад 16 років, Дубов оцінив у 50% (тобто кошти або будуть отримані, або не будуть).

«Нюансів навіть під час поверхневого загального аналізу надзвичайно багато, але основним я назвав би намагання побудови системи, в якій намагаються поєднати державні і приватні структури для (фактично) управління бюджетними коштами», — вважає адвокат.

Він пояснив, що фактичне управління коштами має здійснювати приватна компанія із управління активами.

«Водночас, цікавим є те, що можливості для інвестицій, наприклад, в цінні папери суттєво обмежені тим, що такими можуть бути лише українські державні облігації. Акцій умовної Tesla чи Apple на кошти фонду купити буде не можна, що ставить під сумнів взагалі необхідність наявності у «схемі» такої ланки як КУА», — резюмував Дубов.

Загалом, на думку експерта, як гіпотетично працюватиме така система, передбачити неможливо, оскільки чогось подібного в українській практиці нині не існує.

Але в світі існує.

Так, наприклад, «Фонди майбутнього» діють у країнах Перської затоки, Норвегії, в США — штат Аляска,  в Росії.

Найбільший суверенний або державний фонд національного добробуту у світі має Норвегія. Він називається Державним пенсійним глобальним фондом.

До початку 70-х років ХХ століття головною галуззю промисловості цієї країни був вилов риби, а оселедці — головною статтею експорту.

Проте із відкриттям запасів вуглеводнів на норвезькому шельфі Північного моря видобуток нафти і газу став складати понад п’яту частину всього ВВП країни, близько третини доходів державного бюджету та близько половини експорту.

Аби убезпечити економіку від «перегріву» та інфляції, а також уникнути залежності від цін на енергоносії, норвежці створили спеціальний пенсійний фонд, який згодом став найбільшим суверенним інвестором у світі.

Нині він інвестує у 6 000 компаній у 74 країнах.

За тим, щоб фонд інвестував у «правильні» компанії стежить спеціальна Рада з етики.

Кошти норвезького Пенсійного фонду не можна вкладати у компанії, що виробляють зброю, тютюн (заборона діє з 2009 року), шкодять довкіллю, порушують права людини або ж сприяють поширенню корупції.

Віднедавна у чорному списку фонду, заснованого на нафтогазових надприбутках, опинилися й компанії, що орієнтуються на використання викопаного палива.

У січні 2021 пенсійний фонд Норвегії продав весь пакет акцій компаній, які працюють в сфері розвідки та видобутку нафти. Втім, він і надалі володіє акціями таких компаній, як Shell, що мають підрозділи «зеленої» енергетики.

Попри назву, кошти фонду призначені переважно для майбутніх поколінь — поки що норвежці використовують лише відсотки від «тіла» фонду, розміщеного на рахунку у центральному банку країни. Теоретично на початок 2021 на кожного норвежця припадало близько 250 тисяч доларів з коштів фонду, активи якого оцінюються у понад 1,35 трлн доларів.

«Щоб користь від фонду отримали якомога більше людей, зокрема, і в майбутньому, (норвезькі) політики домовилися про фіскальні правила використання коштів фонду, — йдеться на офіційному сайті. — В середньому уряд може витратити із фонду стільки ж, скільки очікує отримати доходів — приблизно 3% на рік».

Тим часом в Росії, яка є світовим лідером з видобутку газу та нафти, свої надприбутки від них (коли ціна нафти марки Urals перевищує 40 доларів за барель) використовують кошти такого Фонду як пенсії. Так Кошти Фонду національного добробуту ідуть на фінансування дефіциту Пенсійного фонду та добровільних пенсійних накопичень громадян.

Гроші попередників ФНД — Стабілізаційного та Резервного фондів — пішли переважно на гасіння наслідків фінансової кризи 2008 року.

З цими ж фондами пов’язаний кредит на 3 млрд доларів, виданий українському президенту Януковичу наприкінці 2013 року — як «плата» за відмову від євроінтеграційного курсу.

Мабуть, єдиним прикладом максимально прямого та широкого використання коштів від продажу корисних копалин, зокрема, нафти, має американський штат Аляска.

Від 1982 там діє так званий Постійний фонд, куди іде чверть доходів від видобутку нафти, і з якого виплати отримують усі жителі штату — треба лише прожити там понад рік.

Самі виплати, що відбуваються по завершенні фінансового року у жовтні, коливаються від 300 до 2 000 доларів і залежать від цін на нафту. Усі жителі Аляски отримують однакову суму, яку можна витратити на що завгодно.

Чи не єдиний випадок, коли запровадити гарантований дохід для усіх намагалася країна, що не має великих доходів від видобутку вуглеводнів, але має один із найвищих рівнів життя, був наразі невдалим — це Швейцарія.

У 2016 році в Швейцарії запропонували виділяти щомісяця 625 швейцарських франків дітям до 18 років та 2 500 франків усім дорослим незалежно від того, працюють вони чи ні.

Попри те, що петицію про це підтримали 100 тисяч підписантів, на референдумі за неї проголосували менше чверті населення.

Про те, що «безумовний дохід» — це майбутнє глобального людства багато пише сьогодні європейська преса, наводячи коментарі дослідників, які зауважують зростання рівня роботизації виробництв, а отже зростання рівня безробіття. Аби носії так званих непотрібних професій не влаштовували голодних бунтів, уряди просто муситимуть подбати про їх піраміду потреб. Як це вплине на еволюцію людства та чи не поглибить соціальний розкол — вчені лише висувають припущення.

Цікаво,  що 1 червня цього року в Німеччині розпочався експеримент, учасники якого упродовж трьох років отримуватимуть щомісяця 1200 євро «безумовного доходу».

Більше двох мільйонів людей взяли участь у конкурсі, а відібрали для участі в експерименті 122 людини. З першого червня протягом трьох років учасники дослідження отримуватимуть 1200 євро на місяць. Соціальний експеримент має на меті вивчення наслідків безумовного базового доходу.

Учасникам не треба було доводити соціальну незахищеність, протягом експерименту вони можуть працювати, скільки їм хочеться, або не працювати взагалі. Єдиний обов’язок — раз на півроку заповнювати онлайн-анкети. Ще 1380 людей також заповнюватимуть анкети, однак отримуватимуть замість щомісячної стипендії лише символічне відшкодування. Обирали учасників за принципом лотереї.

Кошти на експеримент зібрали за допомогою пожертв: 150 тисяч приватних донорів зібрали на ці потреби 5,2 мільйона євро. Організатором акції «Мій базовий дохід» виступила однойменна неурядова організація з Берліна. Ініціатори переконані, що надання громадянам базового доходу без жодних передумов може розв’язати багато соціальних проблем, а люди з таким доходом жили би вільніше, креативніше і, зрештою, щасливіше.

«Ми перевіримо, чим же займатимуться люди, якщо дати їм на три роки матеріальну стабільність», — каже керівник дослідження Юрґен Шупп (Jurgen Schupp) з Німецького інституту економічних досліджень. «Чи витрачатимуть вони гроші, чи відкладатимуть на чорний день. Чи ходитимуть вони на роботу, або працюватимуть за скороченим графіком? Чи стануть вони більш соціально свідомими? Чи жертвуватимуть більше?»

Крім соціальних аспектів, досліджуватимуться й питання здоров’я. Наприклад, за допомогою проб волосся можна буде визначити зміни фактору стресу.

Критики вважають такого роду експерименти небезпечними лівими утопіями, які дають людям поледарювати за рахунок спільноти. Прибічники навпаки переконані, що безумовний базовий дохід — це ключ до розв’язання багатьох проблем. Зокрема, з огляду на зміну умов праці людей через автоматизацію економіки.

Юрґен Шупп, якого цитує Німецька Хвиля (DW) цікавиться передовсім питанням, як базовий дохід впливає на інноваційність: «Можливо, отримувачі базового доходу стануть сміливішими у своїх рішеннях, наприклад, наважуватимуться стати приватними підприємцями або змінити професію». У всякому разі чимало сучасників, відомих своїми винаходами — чи то Біл Гейтс, чи то Марк Цукерберг або Джеф Безос — розпочинали свій інноваційний бізнес, не відчуваючи матеріальних утисків.

Міхаель Бомаєр (Michael Bohmeyer) з ініціативи «Мій базовий дохід» зізнається, що майбутні результати дослідження змушують його хвилюватися. «Звісно, результатом пілотного проєкту може стати висновок, що базовий дохід не матиме того впливу, на який ми розраховуємо», — визнає співініціатор у відео-інтерв’ю, оприлюдненому на сайті проєкту.

Економісти вказують на чимало аспектів, вплив яких на економіку передбачити складно. Наприклад, що це означало би з точки зору інфляції, якби значна кількість людей стала би отримувати базовий дохід. Чи не було би через зростання цін лише гірше, особливо нужденним людям? А що робити з податками, щоб усе це профінансувати?

«Наше дослідження аж ніяк не дасть усіх відповідей щодо базового доходу», — визнає Юрґен Шупп. Однак він радіє, що вже невдовзі отримає відповідь на своє головне запитання: що роблять гроші з людиною? «Це захоплююче наукове питання, щодо якого досі не було повноцінних наукових досліджень», — каже Шупп.

Першу спробу такого масштабного експерименту у Канаді довелося згорнути через надто високі витрати. Більш локальне дослідження у Фінляндії, сфокусоване на ринку праці, показало суперечливі результати.