Вихори зловісні в алюмінієвому театрі

КОЛОС НА ГЛИНОЗЕМНИХ НОГАХ - ОДИН З НАЙСОЛОДШИХ ШМАТКІВ УКРАЇНСЬКОГО ПИРОГА, ЩО ЙОГО ПРИВАТИЗУЮТЬ.

В алюмінієвому бізнесі-світі, та й на нашому фондовому ринку, який зароджується, Миколаївський глиноземний завод на слуху. І недавні збори акціонерів ЗАТ "Трудовий колектив Миколаївського глиноземного заводу", де затверджувалися результати другої емісії акцій на суму 104,26 млн. грн., а також додаткові заходи соціального захисту акціонерів ЗАТ, викликали в цьому світі великий інтерес.

Буквально з моменту розвалу Союзу МГЗ став точкою перетину найрізноманітніших інтересів. І трудовому колективу, зрозуміло, хочеться зберегти робочі місця і блага, яких він добився за 17 років безперебійної та прибуткової роботи (широку соціально-побутову сферу, пільги, цілком пристойні заробітки). Виробників алюмінію (переважно російські алюмінієві заводи), звичайно ж, хвилюють ціни на сировину, яка поставляється і яка стане дешевшою, якщо їм вдасться стати співвласниками глиноземного або якщо буде створено єдину фінансово-промислову групу. Ну а торгівців алюмінієм, особливо західних, міг би цілком влаштувати варіант витіснення МГЗ із театру економічних дій як конкурента, який впливає на попит, та й збиває ціну на алюміній.

За такого розкладу неважко зрозуміти, хто і з якими почуттями поринув у приватизаційний процес МГЗ. Боротьба кланів, інтересів на тлі політичних подій в Україні вилилася в ті самі три довгих роки поневірянь, протягом яких ніяк не може налагодитися нормальне життя на МГЗ, який іменується тепер товариством закритого типу. Виросло воно з орендного колективу, який з величезними складностями через суди та численні перевірки, засідання різних комісій та узгодження на найвищому рівні відстояв цілком пристойну частку власності - 30,97%. (В управлінні Фонду держмайна залишився державний пакет обсягом 26%). За планом розміщення акцій, узгодженим у комісії у справах приватизації особливо важливих стратегічних об'єктів при Кабінеті міністрів, на некомерційному конкурсі було намічено продати 28% акцій.

Однак тему приватизації Миколаївського глиноземного заводу, як колись революцію, можна вже називати перманентною. У свій останній рішучий день парламентарії наказали Фонду держмайна утриматися від проведення комерційного конкурсу для продажу 31% акцій підприємства.

Цього, по суті, домагалися й самі заводчани, пояснюючи всім і кожному важливість некомерційного продажу під інвестиційні зобов'язання для підтримки промислово-соціальних програм свого підприємства.

З точки зору заводчан, "нормальне життя" - це можливість самим вести свої справи (звичайно, під егідою загальнодержавної промислової політики та з дотриманням економічних інтересів України). Заводом напрацьовано унікальні програми, на зразок відгалуження від основного глиноземного виробництва. Але тільки наукові дослідження та створення дослідних установок уже "з'їли" мільйони доларів із "заводської каси". А далі ніде брати грошей. Їх треба заробляти. Будучи на оренді, МГЗ більш-менш цього навчився, працюючи на зовнішньому ринку. Але щоб на рівних вести справи із капіталістами, самому треба бути по-капіталістичному орієнтованим, а не державно стриноженим. От адміністрація заводу на чолі з Віталієм Мешиним домагається права самостійного господарювання, доводить, що гідна цього.

У відповідь - одні перепони. Бачачи, що Мешину не вдалося посилити свої позиції в Україні (отримати в управління держпакет акцій підприємства), зарубіжні партнери, яким поки що також нічого не перепало від приватизації заводу, влаштували йому зовнішню обструкцію - цінову блокаду. Ініціювала її (відмовившись купувати глинозем) відома міжнародна компанія "Трансволдгруп", яка запустила свої щупальці майже в усі російські алюмінієві заводи. МГЗ, хоч і вліз у борги, витримав блокаду. Глинозем складувався на Таджицькому алюмінієвому заводі. Минулий рік закінчився із прибутком 46 млн. 979 тис. гривень і загальною рентабельністю 9,63%.

Щоб не розпорошити "заводський" пакет акцій (не дати можливості скупити їх в акціонерів і тим самим "пригнути" підприємство в потрібний бік), на МГЗ створили в рамках ВАТ закрите акціонерне товариство, де закумулювали всі акції, які належать працівникам підприємства. Нині в ЗАТ 5900 акціонерів, а сформований у кінці 1996 року статутний фонд становить 37 тис. грн. Зареєстровано 148 тисяч акцій номіналом 25 коп. кожна.

Головою правління ЗАТ, зрозуміло, є Віталій Мешин. Він переконаний, що тільки шляхом створення ЗАТ можна гарантувати соціальний та економічний захист колективу.

Ця думка підтверджується ситуацією, яка непередбачувано змінюється на підприємстві. У лютому цього року ФДМ раптом узяв та й змінив план розміщення акцій, маючи намір продати не 28%, а 31% акцій на комерційному конкурсі за гроші. Президент УСПП Анатолій Кінах (обраний у Миколаєві в мажоритарному окрузі в народні депутати України) назвав таке рішення ФДМ необгрунтованим і таким, що викликає заперечення. На його думку, продаж пакету акцій за гроші нічого не дасть ні заводу, ні країні. Це, образно кажучи, чергове проїдання добра. Тільки інвестиційні зобов'язання можуть сприяти розвитку промислових програм заводу.

Анатолій Кінах підкреслив, що досвід ЗАТ гідний уваги й поширення як ефективна форма протистояння тим, хто хотів би заволодіти підприємством і прибрати його з ринку як конкурента. "Як засвідує досвід, - сказав Анатолій Кінах, - часто Фонд держмайна просто не здатний виконувати свої функції. На жаль, є випадки, коли не здатне це робити й галузеве міністерство".

Тим часом адміністрації ВАТ "МГЗ" вдалося стабілізувати становище на заводі. Сьогодні він торгує з усіма колишніми партнерами, маючи контракти на весь обсяг продукції - 1 млн. тонн глинозему.

Коли опинилися перед комерційним конкурсом на 31% акцій, почали шукати вихід. Можливим варіантом самостійно взяти участь у цих торгах став би альянс із Саянським алюмінієвим заводом та з Інкомбанком, з якими були предметні домовленості. За словами В.Мешина, Інкомбанк мав намір інвестувати в МГЗ близько $200 млн.

Видається, що вельми помітне зближення миколаївців із Саянським та Таджицьким алюмінієвими заводами не давало спокою іншим учасникам алюмінієвого спектаклю - Братському та Красноярському заводам, які, судячи з усього, не хотіли б залишатися з носом після такого довгого улещування свого постачальника сировини. Інтерес до України сибірських алюмінієвих магнатів не тільки не зменшився, але після підрахунків збитків від блокади (а вони перевитратили на закупівлю сировини до $30 млн.), навпаки, зміцнився. Виходячи з останніх подій (підтримка, хоч і не завжди явна, політики заводської адміністрації з боку виконавчої влади), діяти їм належало швидко. Значною мірою саме їхнім лобіюванням і можна пояснити вищезазначене рішення Верховної Ради, ухвалене явно похапцем. Начебто хотіли депутати як краще, а вийшло, як завжди. Але випадкового в тому, що сталося, мало. Неозброєним оком видно класично розіграну сцену з вигуком: "Не діставайся ж ти нікому!"