Корона «Дня» – волонтерам (збірний образ)

У перші роки збройної агресії Росії проти України українці дякували волонтерам, які підтримували військових амуніцією, харчами, безпілотниками чи просто добрим словом. Тоді роль волонтерства набула нового значення, з думкою активних громадських діячів рахувалися, запрошували у громадські ради при міністерствах, певною мірою, очільники волонтерських організацій ставали лідерами думок на локальному чи навіть державному рівні. Приміром, за дописами екскерівника фонду «Повернись живим» Віталія Дейнеги стежили тисячі осіб. Він описував ситуацію на фронті, потреби військових у тій чи іншій зоні АТО/ООС, розповідав про загиблих та їхні родини.

Цього року у сфері волонтерства відкрилось друге дихання, викликане не меншим викликом, як війна, — пандемією COVID-19. Тому Корона «Дня» — усім волонтерам, котрі допомагають медикам тримати оборону на ковідному фронті, а пацієнтам — жити.

Ті фонди, які раніше займалися опікою тяжкохворих пацієнтів, спочатку були  орієнтовані винятково на підтримку лікарів. Доки МОЗ витягувало із давніх запасів засоби індивідуального захисту та чекало гуманітарної підтримки з-за кордону, волонтерські організації купували маски, бахіли та халати...Нині ця потреба більш-менш закрита, але виникла інша, з якою держава не впорується, як і на перших етапах пандемії із захистом медиків, — це кисневі концентратори для ковідних пацієнтів. Найчастіше киснева підтримка потрібна або на момент, коли тяжкохворий чекає на госпіталізацію, або ж у післягоспітальний період, коли пацієнта пролікували за ковідним протоколом, виписали додому, але рівень кисню у крові дуже низький. Рятувати таких хворих взялися знову волонтерські ініціативи у різних куточках України, закуповуючи за благодійні кошти концентратори та роздаючи їх хворим на потрібний для одужання час.

«Ми фактично зараз затикаємо дірки, працюємо в режимі вогнегасника. Але просто сидіти і не робити — теж не можемо, бо все одно люди до нас звертаються», — розповідала «Дню» керівниця львівського благодійного фонду «Крила надії» Наталія Ліпська. Для неї та таких же волонтерів у регіонах — допомога тим, хто цього потребує, це рутинна робота, за якою не має часу на себе, родину, друзів, саморозвиток. Проте будь-яка самовіддача повинна бути помічена і гідно оцінена. І найбільше для волонтерів цінне розуміння саме суспільства, а не влади.

До речі, напередодні Дня волонтера, яке відзначалось 5 грудня, багато хто з активістів писав, що не хоче ніяких державних медалей та нагород. Співзасновниця БФ «Свої» Леся Литвинова прокоментувала у соцмережах це так: «Починаючи з 2014 року я займаюся затиканням дір і виправленням чужих косяків. У всіх напрямках... Я усвідомлюю, що робити цього не можна. Можна підставити плече державі в гострій ситуації. Але не можна робити за неї її роботу. Держава повинна працювати в поті чола, а не нагородами розкидатися тим, хто це робить за неї...».

Зрештою, волонтери заслуговують бодай на слова подяки від кожного з нас, але важко заперечувати, що їхня активна робота — це ознака слабкості держави.