Канн-98: в очікуванні Годзілли

Після березневої церемонії вручення «Оскарів», яка підбила підсумки минулого екранного року, щоправда, головним чином, американського, Канн відкриває браму нового — і справді міжнародного — кіносезону. Саме на арені цього фестивалю точиться вирішальний поєдинок за світовий ринок між кіноіндустрією Європи й Америки, за активною участю Азії. Призи Канна — запорука прокатного успіху в Старому Світі та перепустка у привабливу зону американської дистрибуції.

У конкурсній програмі
51-го Канського МКФ беруть участь 22 стрічки з 11 країн. Їхню долю вершитиме журі під головуванням Мартіна Скорсезе, котрого двічі вшановували канськими нагородами: 1976 року його «Таксист» дістав гран-прі, 1986-го — фільм «Після роботи» приніс йому приз за найкращу режисуру.
У складі журі також актриси Вайнона Райдер і Кьяра Мастроянні, режисери Нейл Джордан, Ален Корно і Чен Кайге, кубинський письменник Зоє Вальдес, котрий живе в Парижі. Усіх їх чекає нелегка робота, позаяк конкурсна програма, яку критика останніми роками звинувачувала в невиразності й відсутності відкриттів, цього разу зібрала справді вражаючу колекцію імен, представивши найкращі сили кількох національних кінематографій.
Британське кіно репрезентують кримінальна драма Джона Бурмена «Генерал», рок-сага Тода Хайнеса «Оксамитова золота копальня» і знята в Глазго мелодрама Кена Лоуча «Моє ім’я Джо». Від Франції в конкурсі беруть участь зірки режисури 90-х Патріс Шеро з екзистенціальною драмою «Хто кохає мене, приїде потягом», яка об’єднала в акторському ансамблі Жана-Луї Трентіньяна, Паскаля Грегорі й Венсана Переза; Бенуа Жако зі «Школою плоті» (Ізабель Юппер, Венсан Мартінес і Марте Келлер), Клод Міллер зі «Школою лижників» і, нарешті, Ерік Зонга з психологічною драмою «Улюблене життя янголів».

США заявлено чотирма стрічками: еротичним фарсом Джона Туртурро «Освічена» зі Сьюзен Сарандон, Крістофером Уолкеном і самим режисером у головних ролях; притчею про американську мрію в інтерпретації відомого екранного фантазера Террі Гілліама «Страх і ненависть у Лас-Вегасі»; драмою про повію «Клер Долан» і Лодж Керріген. Конкурсний статус четвертої американської картини — «Генрі Фула» Гола Гартлі — здивував багатьох. За правилами Канського МКФ, на конкурс не допускаються фільми, показані на інших міжнародних фестивалях. А «Генрі Фул» уже встиг у вересні побувати на кінофорумі в Торонто. Офіційно таку поблажливість пояснюють тим, що в Канн привезли нову, перемонтовану зі 141-хвилинного оригіналу, версію стрічки.
Але таке хірургічне втручання не допомогло «Апостолові» Роберта Дюволла, котрий навіть після перемонтажу зміг претендувати лише на участь у програмі «Окремий погляд», де, втім, опинився в добрій компанії з двогодинною телемедитацією Інгмара Бергмана «У присутності блазня» й кіноверсією біографії художника-гея Френсіса Бекона «Кохання — це диявол» британця Джона Мейбері. Та докладніше про «Окремий погляд» і решту програм Канна — «Золоту камеру», Двотижневик режисерів і Тиждень критики — в наступних оглядах.

Можливо, найдовший шлях до конкурсної програми Канна-98 пройшла картина Олексія Германа «Хрустальов, машину!». Після вже легендарних «Перевірки на дорогах», «20 днів без війни» і «Мого друга Івана Лапшина» Герман пережив кризу, тією чи іншою мірою знайому більшості його колег шістдесятників. Крах тоталітаризму й усіх пов’язаних із ним табу обрушив на них тяжкий тягар творчої свободи з пов’язаним із нею страхом зробити хибний крок і сумнівами, а про суто економічні проблеми годі й говорити. Робота над фільмом тривала кілька років. Канн стане для режисера його особистим Рубіконом.

Для італійця Нанні Моретті, котрий уже виборов 1994 року на цьому фестивалі приз за найкращу режисуру автобіографічної картини «Дорогий щоденник», нинішній конкурсний фільм «Квітень» — спроба повторити успіх. А провідний італійський комедіограф Роберто Беніньї бере участь у конкурсі з несподіваним для себе фільмом «Життя чудове», присвяченим подіям Другої світової війни. Уміння бачити світлі сторони найпохмуріших подій допомогло Беніньї створити картину, яку італійська критика відразу оголосила шедевром. Коли говорити про прогнози, то, маючи в конкурсі чудову картину тосканця Роберто Беніньї, на чолі журі — сицілійця за походженням Мартіна Сорсезе, а в його складі — акторку Скорсезе Вайнону Райдер і напівіталійку Кьяру Мастроянні, можна з високою вірогідністю передбачити, що «Життя чудове» дістане або «Пальмову гілку», або, принаймні, приз за режисуру. І Беніньї гідний будь-якої з цих нагород.

Серед інших учасників конкурсу — датчани Томас Вінтерберг і Ларс фон Трір, тайванці Хоу й Сяо С’єн, австралієць Рольф де Геєр, аргентинець українського походження Ектор Бабенко й видатний грецький режисер Тео Ангелопулос.

А поки серед кінематографістів розгоряється боротьба за «Золоту пальмову гілку», публіка чекає на фантастичне шоу, яке має вiдбутися в день закриття фестивалю, 24 травня: вихід велетенського монстра Годзілли з моря перед Палацом фестивалів, де пройде показ нової стрічки Роланда Еммеріха «Годзілла», римейку знаменитого японського фільму жахів 1954 року. Німець за походженням, Еммеріх має в Голлівуді репутацію майстра «головних подій». Його попередній блокбастер «День незалежності» цілком відповідав такому титулу. Неймовірні катастрофи, що розгортались у ньому на екрані, викликали жах у навіть досвідчених кіноманів. То що ж казати про появу справжнього монстра на Лазуровому березі. Власники яхт, що причалено неподалік Палацу фестивалів, недаремно побоюються за їхню схоронність. Та лише через 12 днів буде ясно, чи такий страшний Годзілла, яким його знімають.

Канн