Леся Украинка и раннемодерная английская литература

К языкам, которые знала Леся Украинка, принадлежал язык английский. На нем писательница могла читать произведения в оригинале.  Она неплохо ориентировалась в английской литературе — как современной, так и раннего периода. Конечно, хорошо известно Лесе Украинке было творчество Уильяма Шекспира (1564-1616).  Хотела она перевести на украинский язык его наиболее известные драматические произведения.  Правда, руки дошли только до «Макбета», начало которого писательница перевела.  Однако Шекспировские мотивы звучат в ее поэзии.  Например, у Леси Украинки есть стихотворение «То Bе ОR not to Bе?...» («Быть или не быть?», 1896), навеянное трагедии «Гамлет».  Поэтесса сумела воспроизвести средствами украинской просодии Шекспировский пятистопный белый ямб.  Более того — сделала его одним из основных размеров своей лирической поэзии.

Интересовалась она и творчеством других английских авторов эпохи раннего модерна.  В частности, в своей работе «Утопия в беллетристике» немало внимания посвятила Томасу Мору (1478-1535).  Этот писатель и политический деятель стал известен прежде всего благодаря произведению «Утопия».  Это произведение состоит из двух частей.  В первой речь идет о социальных проблемах, которые существовали в Англии конца ХV — начала XVI в.  Автор приходит к мнению, что основная причина этих проблем — частная собственность.  Во второй части произведения рисуется идеальное общество, в котором частная собственность отсутствует.  Впоследствии указанное произведение дало толчок для создания социалистических утопий.

Леся Украинка высоко ценила «Утопию» Мора — причем ее интересовали не только социально-политические аспекты произведения, но и его художественные достоинства.  Она считала, что «Утопия» стала продолжением «Государства» Платона и сочинения «О граде Божием» Августина Блаженного.  К сожалению, на это мало обращали внимание критики, которые анализировали «Утопию» Мора.  Мор же, считала писательница, «спромігся не тільки розвити далі та обновити їх думки (то есть Платона и Августина Блаженного — П. К.), але й дати думкам пластику й барви, чого так бракувало в утопіях мудрого елліна та величного духом африканця».

Мор, как и Платон, отмечала Леся Украинка, «писав свою утопію, маючи на увазі головно свій рідний край і народ, а не всю людськість, але це не пошкодило їх творам набути загальнолюдського значення. А з чисто літературного погляду ця обмежованість Морового світогляду пішла на користь белетристичній вартості його твору. Вона дала змогу добрати правдоподібну форму своїй вигадці, таку правдоподібну, що, як відомо, не один з сучасників Мора щиро був упевнений в реальному існуванні десь за морем чудової країни Утопії, дехто навіть збирався їхати туди місіонером». Леся Украинка считала, что именно сильные художественно-литературные качества «Утопии», а не ее теоретический потенциал обеспечил произведению успех и популярность: «Томас Мор більше послужив своїй ідеї там, де він писав як чистий белетрист, ніж там, де він забував про картини й почуття та вдавався в сухі й холодні розумування — якби тільки самі вони збереглися до нашого часу від всієї «Утопії», то твір цей знали б, певне, тільки самі бібліографи».

Конечно, в «Утопии» Мора было немало «тяжелого» теоретического материала, который нелегко воспринимался читателем.  Но были там и правдоподобности, которые становились мистификациями.  Мор, писала Леся Украинка, «умістив свою Утопію не в минуле, як пророки, не в вічність, як бл[аженнний] Августин, а в сучасність і засвідчив авторитетом живих, всіх відомих діячів своєї епохи... Правдоподібність аж переходила в містифікацію, але то не перечило тодішнім літературним звичаям. Правда, і в його «Утопії» є чимало неперетвореного матеріалу, частенько скидається вона на важко скомпонований трактат  з розумуванням схоластичного характеру — форма красної прози була мало вироблена в ті часи, і їй ледве признавано самостійне значення — але ж є там і такі живі малюнки, що ставлять Томаса Мора нарівні з найкращими белетристами новітньої доби. Можна думати, що «Утопія» здобула собі одразу славу не так справедливістю своєї провідної ідеї, як чисто белетристичною правдоподібністю викладу».

Вероятно, приведенные рассуждения Леси Украинки относительно «Утопии» Мора стоит принять во внимание, рассматривая это произведение.  Писательница справедливо отмечала, что у Томаса Мора появилось немало подражателей, в частности Томмазо Кампанелла, Фрэнсис Бэкон, Дени Верас.  Однако они заметно уступали Мору.  Например, Леся Украинка обращает внимание на творчество известного английского философа и писателя Фрэнсиса Бэкона (1561-1626).  Она пишет: «Бекон невдатно прийняв за позитивний ідеал те, що вже Платонові  здавалось занадто  грубим, і навіть назвав свою утопію «Новою Атлантидою» (немов для повної аналогії  «Нова Атлантида» лишилась нескінченою так, як і відповідний діалог Платоновий)...»

Стоит прислушаться к мнению Леси Украинки, что действительно оригинальным продолжателем Томаса Мора (как в плане идейном, так и художественном) был не какой-то теоретик, социалист-утопист, а... сатирик Джонатан Свифт (1667-1745).  «З письменників XVII в. один тільки Свіфт оригінально покористувався формою, наслідуваною з «Утопії», — отмечала писательница. — Його «Подоріжжя Гуллівера» (для современного украинского читателя это произведение более известно под названием «Путешествия Гулливера» — П. К.) можна б назвати «Перелицьованою Утопією», — там Свіфт ad absurdum довів звички, погляди, громадський устрій та ідеали сучасної йому доби. З властивою йому безпощадністю Свіфт розвинув у своєму творі мотив, покладений в основу першої частини «Утопії», — власне, критику існуючого ладу, — але мотив другої частини «Утопії» — ідеал можливої прийдешності — Свіфт навмисне спотворив: він намалював образ щасливого життя, але не для людей, — для коней. Люди ввижались йому або лукавими і дрібнодушними пігмеями, або велетами тільки тілом, а не духом, або запомороченими теоретиками, що марять без поезії і навіть хист обертають в педантство, або, нарешті, природженими рабами, паріями природи. І він поставив понад ними — коня, їх звиклого раба». То есть писательница указывала, что «Путешествия Гулливера» следует трактовать не как некую сказку-развлечение (сейчас часто у нас это произведение так и воспринимается), а как мировоззренчески серьезный и глубокий текст.

Свифт, по мнению Леси Украинки, перевесил своим мрачным гением всех пессимистов пророческой эпохи.  «Він, — пишет она, — навіть не ділив людей на «праведних» і «нечестивих», не дав нікому «врятуватись» ні в божій державі, ні навіть на фантастичному острові — всіх засудив на ганьбу і неславу, такий був «моністичний» погляд його на людську природу. Цьому була, крім суб’єктивної психологічної ще й об’єктивна історична причина. Справді, коли хто вважав сучасний Свіфтові громадський і політичний устрій незмінним, властивий самій природі людській (а це ж був найбільш розпросторений погляд тоді), то на які ж перспективи він міг вказати такій нещасній людськості? Свіфт, може й несвідомо, остеріг людей від небезпечного консерватизму: він показав усю гидоту й жах застою, рабської культури, дрібного, позбавленого ідеалів, повного безглуздого егоїзму життя. Він, правда, не показав ніякого виходу з цього для людей, але хто не хотів затхнутись у важкому чаду, той мусив сам шукати виходу, надто коли вірив правдивості Свіфтової страшної картини. А правдивість була чимала, і була вона не в реальності образів, а в вірному відношенні межи символізованими елементами дійсності». Имеем здесь просто блестящую характеристику идейного содержания «Путешествий Гулливера»!

Интересовалась Леся Украинка еще одной весомой личностью английской литературы эпохи раннего модерна — Джоном Милтоном (1608-1674), который известен своей эпической поэмой «Потерянный рай».  Она хотела написать объемный очерк, посвященный творчеству этого поэта.  Правда, написала только первую половину, где охарактеризовала (к тому же глубоко и интересно!) те социально-политические реалии, которые определяли жизнь поэта.  Остается только пожалеть, что Леся Украинка не перешла к характеристике творчества Милтона.  Здесь бы мы нашли не одну заслуживающую внимания мысль.

В общем можно констатировать, что Леся Украинка не только знала английскую литературу раннего модерна, но также глубоко понимала ее.  А ее рассуждения о творчестве Томаса Мора и Джонатана Свифта и сейчас сохраняют свое значение.