Борис Гребєнщиков: "Я за людей і проти політиків"

Присудження рок-поету Борису Гребєнщикову найелітарнішої російської премії "За найвищі досягнення в галузі літератури й мистецтва" "Тріумф", здавалось би, повинно було остаточно легалізувати легендарного лідера "Акваріуму" в сучасному істеблішменті. Утім, сам музикант дотримується іншої точки зору й не збирається розлучатися з іміджем нонконформіста, незалежного спостерігача й альтернативника масовим кліше та смакам, про що свідчить його недавнє інтерв'ю газеті "Коммерсант-daily". Б. Г. відразу ж заявив кореспондентові, що йому "наплювати на країну й на те, що в ній відбувається".

– Але ж ви брали участь у турі "Голосуй або програєш" на підтримку Єльцина...

– Я потрапив на один концерт цього туру, на особисте прохання Стаса Наміна й Сергія Соловйова. Якби вони попросили мене зіграти з ними концерт на користь земноводних чи за розвиток тваринництва, був би такий же результат. Я дуже хвилювався, думаючи, чи не буду я після цього концерту якимось чином зв'язаний із політикою. Але я побачив ситуацію на цьому концерті: для жодного музиканта, жодної людини в залі, для жодного організатора не мало значення, за кого загалом голосувати, бо організатори все робили заради грошей, музиканти почасти заради грошей, почасти заради задоволення грати музику. І всім, хто прийшов у зал, - їм було начхати, заради чого концерт. І після історії із Сукачовим, коли Гарик зі сцени закликав глядачів голосувати за Михайла Сергійовича Горбачова, я зрозумів, що все нормально. У Росії всім завжди все байдуже. І це, як на мене, дуже позитивно.

– Ви цілком аполітичні?

– Я не аполітичний. Я за людей і проти політиків. Будь-яка влада існує через те, що люди обирають людину, котра за них розв'язуватиме їхні проблеми. Це така ж робота, як асенізатор, як тракторист, як електрик. Лао Цзи 2500 років тому сказав найкраще: "Найкращий правитель - це той, про котрого народ знає лише те, що він є. Гірший той, котрий змушує себе боятися, іще гірший, котрий змушує себе любити..." У нас, за цим критерієм, правителі геть нікудишні. У них не виходить змусити себе ані любити, ані поважати, ані боятися. З них сміються, але це, можливо, й добре. Це краще, аніж любити. Бо не можна любити електрика за те, що він електрик. Можна любити за те, що він добра людина.

– Якої ви думки про російський шоу-бізнес?

– Шоу-бізнес у Росії є прямим наступником Держконцерту. Організовується за тими ж принципами: жорстка цензура з боку тих, хто годує. Годують люди, котрі мають гроші, а люди із грошима переважно мають нерозвинений смак. Отож ми й маємо величезну кількість добре зробленого музичного несмаку. Гадаю, що це вельми позитивне явище: на цьому тлі окремі люди чи групи, які хочуть зробити щось своє, мають змогу це робити, абсолютно не перетинаючись із шоу-бізнесом, не маючи до нього найменшого стосунку. У будь-якій країні є офіційна музика, яка через 200 років стає загальновизнаною класикою. Це нормально. Музиканти не повинні заробляти гроші. Не те щоб зовсім не повинні, інакше вони померли б із голоду. Коли музикант робить, що хоче, й одержує за це мільйони - це безглуздо, але таке трапляється. Або ти заробляєш, або створюєш щось гарне. Заплатять тобі що-небудь чи ні - то не має значення.

– Нині багато студій і артистів оголосили війну піратам. Ви братимете в ній участь?

– Я вітаю піратство. Коли людям надають можливість за 5 тисяч купити касету, яка офіційно коштує 10 тисяч, це правильно. Формально я, звісно, проти піратів, а по-людськи - за.

– Тобто вам не шкода втрачених грошей, нехай народ слухає, а пірати наживаються?

– Досвід навчає, що кожна людина має стільки грошей, скільки їй відпущено згори. У мене нічого зараз немає, окрім боргів. Але все, що мені потрібно, в мене є. І я знаю, що коли буде потрібно, гроші знайдуться.

– Багато хто вважає, що під кінець століття люди втомлюються творити й чекають на початок наступного століття. А початок століття, у свою чергу, породжує геніїв і геніальні твори, в людей з'являються нові сили й поривання. Ви згодні із цим?

– Я відразу скажу, що кінець століття - вигадане поняття, оскільки ми беремо символічну точку відліку часу й кажемо, що це кінець століття. Це могло би бути і 23 червня 1998 року, приміром. Кінець століття - це точка, куди люди спрямовують свою енергію й кажуть, що вночі із 31 грудня 1999 року на 1 січня 2000 року буде кінець століття. І це цілком реально, якщо ти хочеш бути з тими, хто концентрує цю енергію. Якщо ти не хочеш, ти вільний. Для мене новий час уже настав. Уночі з учора на сьогодні.