«Розумів – майбутнього у Криму немає»

337 кримчан — стільки студентів були зараховані до українських закладів вищої освіти минулого року. Загалом за останній рік, за даними Міносвіти,  до наших університетів вступило понад дві тисячі хлопців та дівчат із тимчасово окупованих територій. Пройшовши вишкіл «русского гражданина» учнями, свідома кримська молодь зберегла в собі українськість і вирішила будувати майбутнє тут. Як це — покинути рідний дім, аби відчути смак свободи? Історії тих, про кого варто говорити.

«У ШКОЛІ БУЛО ВСЕ БІЛЬШЕ МАРАЗМУ У СТИЛІ СРСР»

На болючий крок покинути Батьківщину кожного з наших героїв спонукали різні причини. Труднощів не боялися — страшніше для них було залишитись там, у лоні «русского мира».

«Завжди згадую, як у 2014 році завуч бігала по всій школі і перевіряла, щоб над дошкою в кожному класі були портрети Путіна та Аксьонова. Навіть тоді, будучи дитиною, я відчував якийсь сюрреалізм: хіба так має бути?», — пригадує Данило, нинішній студент-міжнародник КНУ ім. Шевченка.

«Відчув, що таке «русский мир» в дрібницях: всюди паркани, похмурий погляд поліції, ненависть до всього європейського/американського». Контрастною була поїздка на Галичину до родичів у 2017-му. Мова, природа, місцевий менталітет... Я відчув, що це моє, рідне», — пригадує Данило.

Дорослішаючи, хлопець дедалі більше розумів, що відбувається. Час дитинства збіг, і треба було думати про вступ. Залишатись у Криму не було жодної перспективи, про переїзд у Росію хлопець і не думав: «Бачив, що там роблять із молоддю, яка прагне змін та кращого життя».

«Ідея вчитися у виші на вільній території виникла давно, десь у 2016 році, —  ділиться Євгеній, столичний студент-айтішник. — З кожним роком ставало страшніше від новин, контролю держави над приватним життям, а в школі було все більше маразму у стилі СРСР. Читав новини в інтернеті та розумів: майбутнього тут немає. Україна була чудовим варіантом, у мене ж є громадянство, є родичі, які були раді мене прийняти. З оточення поїхало ще двоє людей, правда, ми по різних містах роз’їхалися. Хто знав — радів за мене».

Очевидним було рішення вступити до України і для Айше, кримської татарки з Сімферополя.  До шкільної пропаганди ставилась критично, черпала інформацію з ресурсів, яким довіряла. На це вплинула її родина: вдома завжди панував український дух. З сумом на очах дівчина згадує  «патріотичне виховання» в школах: георгіївські стрічки, уроки з героями чеченських воєн, приборкування школярів, які мали відмінну від проросійської позицію.

Айше розповіла й про утиски на півострові: кримським татарам на своїй землі нині небезпечно: «Усі бояться переслідувань. Усі бояться репресій. І навіть моя родина хвилюється за мене, коли я щось лайкаю в соцмережах. Нещодавно був заарештований знайомий моєї родини, його звинуватили в належності до терористичної організації, як і більшість кримськотатарських в’язнів».

«ХОЧЕТЬСЯ РОЗВИВАТИ СЕБЕ У СВОЇЙ КРАЇНІ»

«Мене вражало те, наскільки мої ровесники вільні люди. Все-таки їм не влаштовували класної години з приводу ходіння на мітинги за Навального і не загрожували тюремним терміном за репост у соцмережах», — коментує Євгеній.

Великий плюс для них у тому, що в Україні кожен може себе знайти і реалізувати там, де хоче.  «Якщо залишаєшся в Криму, то не йдеш у політику, взагалі не особливо спілкуєшся, наприклад, із журналістами, — каже Євгеній і додає: Як студента, тішить за студентським квитком дається знижка 50% на поїздки в поїзді, виходить дуже дешево, це дає можливість подорожувати країною».

А от Айше скаржиться: жити тут дорого. Держава хоч і допомагає фінансово,адже можна безоплатно жити в гуртожитку або отримувати виплати 1100 гривень, проте цього, на думку дівчини, дуже мало.

Викладають студентам хоч і за старими методичками, проте рівнем освіти задоволені. «Дивлячись лекції Гарварда і MIT з тих же предметів, що вивчаю в Києві, я зрозумів, що різниці немає. Старий формат, може, й застарів, але він працює», — впевнений Євгеній.

Айше зізнається: для кожного, хто їде на навчання в Україну, це складне питання: «Залишитись у Києві — це покинути свою родину, свою сім’ю, свій дім. Для мене це складно, але в Криму я не бачу розвитку для себе».

Звик до всього українського і Данило. Хлопець планує залишитись в Україні, про переїзд і не думає. «З одного боку, раз уже покинув рідний дім, — роздумує Євгеній, — то можна й спробувати переїхати. Та й паспорт разом із професією дають змогу вибирати: залишатися мені тут чи кудись звалювати. З іншого боку, Україна мене влаштовує, я вже звик. Тут люди, схожі на мене. Хочеться розвивати себе у своїй країні та й свою країну. Іншої ж нема».