Сенсаційний Комарів

«Давньоримська тепла підлога» на території біля буковинського села, що ніколи не входила до складу імперії, — ця знахідка стала однією з найвизначніших для українських археологів 2021 року. І, можливо, не лише українських. «День» розпитав про історію та особливості досліджень унікальних пам’яток кандидата історичних наук, завідувача відділу археології ранніх слов’ян Інституту археології НАН України, з 2012 р. керівника міжнародного проєкту з археологічних досліджень склоробної майстерні пізньоримського часу біля с.Комарів Чернівецької області Олега ПЕТРАУСКАСА.

ДУЖЕ ХОРОША ОСВІТА ДАЛА МОЖЛИВІСТЬ ПРАВИЛЬНО ОЦІНИТИ ПАМ’ЯТКУ

— Початок досліджень, що ви їх проводите на Буковині, було закладено ще в 50-х роках минулого століття. Що стало поштовхом продовжити їх уже в 2010-ті роки?

— Так, пам’ятка справді була відкрита 1950-го року під час розвідкових робіт Олександром Чернишем. У 1957 році видатний український дослідник Маркіян Смішко розпочав там розкопки. Очевидно, ознайомившись із матеріалами розвідок, він зрозумів, що пам’ятка цікава. Він працював на пам’ятці з 1957 по 1969 рік, з певними перервами. Накопали й відкрили вони дуже багато цікавого. Завдяки тому, що Маркіян Смішко мав дуже хорошу освіту (її отримав у Польщі й Україні), він зміг дати оцінку цій пам’ятці — визначив її як склоробну майстерню ІІІ — ІV ст. н.е., це пізньоримський час. Найголовніша особливість цієї пам’ятки — те, що ця склоробна майстерня містилася за межами Римської імперії, тобто на території варварів. У цьому було відкриття.

На жаль, так склалося через різні обставини, що інформація про ці розкопки була обмежена. Маркіян Смішко надрукував лише одну повноцінну статтю, де досить розгорнуто про все це розказав. Про споруди, які там знайдені — як-от будинок на кам’яному фундаменті, і виробничі, зокрема там була відкрита пічка для виплавки скла. І, звісно, дуже багато рухомих археологічних знахідок, які виділялися на тлі інших пам’яток. Ця стаття по його роботах була надрукована 1964 року, і після цього вона практично відійшла на задній план. Про неї згадували, якщо був привід, і спеціалісти, які розумілися на цьому, і не лише в колишньому Радянському Союзі, а й у Західній Європі, навіть за цими скороченими даними абсолютно чітко казали, що це пам’ятка унікальна.

Знаю кількох колег, які хотіли продовжити там роботи, але так складалося, що в України не було можливості проводити такі масштабні дослідження, оскільки археологічні роботи все ж таки потребують значних вкладень. У 2012 році ми розпочали такий проєкт, і він від самого початку втілювався за участі двох структур Інституту археології НАН України: Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» (м.Львів, директор Осаульчук Олег, керівник проєкту з їхнього боку Тарас Милян) і відділу археології ранніх слов’ян, відповідно з цього боку керую проєктом я. І досі ми продовжуємо ці роботи. З 2014 року до нас долучилися німецькі колеги, і ми продовжуємо співпрацю з ними, також маємо контакти щодо цього з польськими і болгарськими колегами. Наступного року цьому дослідному проєкту виповниться 10 років. Ось так коротко виглядає історія досліджень.

«ЧАСТИНА ЦИВІЛІЗОВАНОГО СВІТУ В ГЛИБИНАХ ВАРВАРСЬКОЇ ТЕРИТОРІЇ»

— У одному з коментарів ви сказали, що це «уламочок античного світу» на нашій території. Як так вийшло, що він тут з’явився, в чому його загадка?

— Майже кожного року по закінченні польового сезону в мене колеги запитують: «Ну що, ви знайшли відповідь?» Я можу сказати, що кожен польовий сезон приносить більше запитань, ніж відповідей. Так, це, безумовно, частина цивілізованого римського світу, яка опинилася за 300 — 400 кілометрів від кордонів цієї цивілізації, в глибинах варварської території.

Комарів відносять до черняхівської культури. Це археологічна культура, яка займає досить великі території: починається на сході від Російської Федерації і на заході закінчується аж у Румунії, сягає на півночі Києва і Житомира. Тобто це досить потужне утворення. Цю культуру іноді називають культурою провінціальних римських впливів. У нас відчувається такий вплив на загальній матеріальній культурі, але Комарів абсолютно вибивається. Він наче взятий звідти і перенесений сюди. Чому? Тому що тут є технології, а не тільки продукт, який можна було купити, обміняти, а можна було отримати шляхом пограбування провінцій (а це було поширено в той час). Тут технологія виробництва скла була саме імпортована в середовище варварів. Крім скла, вони ще займалися кількома ремеслами.

Чому скло? Імперія досить уважно стежила за своїми здобутками в технологічних напрямах: заборонялося продавати зброю варварам, ділитися секретами того самого виробництва скла, монет і так далі. Як вони тут опинилися? Є різні погляди. Можна припустити, що час, коли засновується Комарів, з’являються люди на цьому поселенні, — це період так званих скіфських, або готських, воєн. Це 30 — 40-і рр. ІІІ століття. В цей час варварське суспільство поводиться досить агресивно й активно. Воно бачить перед собою зразок гарного світу з такими престижними і бажаними речами і хоче мати це собі, головним чином за рахунок грабунку. Можливо, з’явився якийсь розумний вождь чи представник верхівки, який сказав: я не хочу тільки грабувати, я хочу виробляти це на місці, може, мати якийсь зиск, якщо продаватиму цю продукцію. Територія велика, племен багато, а скляні речі на той час були коштовними. Це одна з версій.

Друга така: на той час у Римській імперії відбувається криза, що стосується військових угруповань. Тобто були легіони, які базувалися вздовж Дунайсько-Рейнського лімесу (укріпленого кордону держави), і не завжди в імператорів на той час були гроші на їхнє утримання. Відбувалися солдатські бунти, коли вони вимагали грошей або хотіли посадити свого імператора. І коли вони програвали, вони могли тікати на землі варварів. Такі випадки відомі. В письмових джерелах зафіксовано, що коли укладалися якісь мирні угоди між варварськими племенами й імперією, то імператори вимагали, щоб вони повернули біженців, полонених або тих, хто перейшов до варварів. І кількість цих людей просто вражає: називалися цифри і 20, і 40 тисяч. А це чоловіки, помножте ще на 5, і ви отримаєте ціле плем’я. Є така думка. І багато всяких інших.

Але з тим, що Комарів — це продукт римської цивілізації, можна погодитися точно.

ЖОДНА З ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН НЕ МАЄ ТАКОЇ СКЛОРОБНОЇ МАЙСТЕРНІ

— Ваш колега, заступник голови правління Спілки археологів України Євген Синиця, розповідаючи днями «Історичній свободі» про визначні знахідки археологічного сезону-2021, назвав вашу роботу «сенсацією європейського рівня». В чому вона полягає?

— Так, Євген Валентинович зробив нам рекламу. Сенсацію ми маємо. Крім Комарова, там є ще інша пам’ятка, яку ми розвідками відкрили того року, а цьогоріч зробили вже зондажні розкопки. На цій пам’ятці відкриті, як ми вважаємо (ми впевнені майже на 100%, хоча ще потрібно провести додаткові дослідження), рештки архітектурних споруд, які зроблені виключно за зразками римських. Тобто цього варварська Європа в римські часи практично не мала. Якщо і трапляються випадки, коли римляни щось будували на землях варварів, це розташовується зазвичай за 20 — 30 кілометрів від кордону імперії. Це відомо в Словаччині, Чехії, трошки в Британії, але 300 — 400 кілометрів нічого немає, і жодна з сучасних європейських країн, на яких тоді розміщувалися варварські племена, не мають склоробної майстерні, яка є в Комарові! Тобто маємо систему, яка склалася з цих двох пам’яток: Комарів — це виробничий осередок, і друга ділянка — адміністративний осередок, де сиділи ті, хто керував цим процесом. Ось там і була знайдена кам’яно-цегляна споруда з «теплою підлогою» на зразок римських, про яку вже написали медіа. Це на той час була виключно римська технологія, і такі підлоги будували не для бідних. Ця система — це був єдиний соціально-економічний організм на Подністров’ї.

— Одна з цілей вашого проєкту — «популяризація серед населення України знань про стародавню культуру». А як на вашу роботу реагують місцеві мешканці і влада?

— Влада реагує досить непогано. Ми дуже вдячні за підтримку з боку Чернівецької обласної адміністрації та її голови Сергія Осачука, а також за підтримку Чернівецької обласної ради, зокрема заступника голови обласної ради Михайла Павлюка. В Комарові в нас і раніше склалися дуже гарні відносини з орендарями тих земельних ділянок, де розташовані пам’ятки. На жаль, попереднього керівника Василя Телішмана вже немає, а ті, хто зараз там керує замість нього, ставляться до нас із розумінням. Нагадаю, за всіма законами і національними і міжнародними, які підписала Україна як держава, ми, як археологи, маємо право безперешкодного дослідження пам’ятки культурної спадщини. На другій пам’ятці нам довелося вести дуже тривалі перемовини, але склалася нормальна співпраця та порозуміння, і ми дякуємо за це ФГ «Украгро», зокрема директору В’ячеславу Сіненку.

До нас дуже добре ставиться місцева преса, особливо хочу подякувати кореспондентці місцевої газети Сніжані Андрущак — всі її матеріали були досконалими і виваженими, хоч вона і не працює в центральних ЗМІ.

Речі, виявлені на другій пам’ятці минулого й цього року, вже передані до Чернівецького краєзнавчого музею, в нас із ним укладена угода. Відповідно музейники все це зберігатимуть, робитимуть виставки, якщо буде така нагода, а ми їх залюбки будемо консультувати та допомагати, оскільки ми теж зацікавлені в тому, щоб ця інформація була донесена до якнайширшого кола публіки.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЯК ПОШТОВХ ДО РОЗВИТКУ КРАЮ

— Крім археологічного, є ще кілька напрямів, у яких працюють учасники експедиції, — уточнює Олег Петраускас. — Ми тривалий час проводимо дослідження з залученням студентів. Для нас базовим є Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова — і, крім проходження археологічної практики, вони ще збирають етнографічні матеріали. Це дуже важливо, оскільки носіїв цих знань дедалі менше, ці дідусі й бабусі відходять, залишаються певні матеріальні артефакти. І я переконую місцеву владу в тому, що вони сидять на «золотому дні». Археологія — це 5 — 10% привабливості, а ще у вас чудові краєвиди, у вас Хотин, Кременець, Бакота, Буша, Чернівці — це все в радіусі 100 кілометрів, кличте людей до себе на відпочинок і відкриття іншої України, започаткуйте зелений туризм на берегах Дністра. Будете мати додаткову копійку, повагу й усе інше. Та поки що це важко вдається донести.

До речі, коли ми вже поїхали з пам’ятки, до нас вийшли на контакт із місцевого ліцею: викладачка історії Лариса Дуплава звернулася з пропозицією, вони з учнями дуже зацікавлені в залученні до нашої роботи, тож сподіваємося, що на наступний рік ми започаткуємо і цю співпрацю.