Страсть к победе пылает в каждом из нас. Воля к победе - вопрос тренировки. Способ победы - вопрос чести.
Маргарет Тэтчер, премьер-министр Великобритании (от Консервативной партии) в 1979-1990 годах

Грані ідентичності

Чернігівське Полісся — зона білоруських мовних впливів. Що з цього випливає?
20 июля, 2021 - 12:49

Вперше в Городні — містечку на півночі Чернігівської області — я побував сорок років тому. Добре запам’ятав тогочасні «мовні» показники, бо для мене вони були важливими. Отже: приблизно 60% городян розмовляли дуже специфічною українсько-білоруською говіркою. А десь 40% були російськомовними. Це було не так вже й погано, бо в сусідньому Щорсі російська беззастережно домінувала. А ще запам’яталося: 1981 року в Городні було дві середні школи: російська та українська. З мовою було так: в російській на перервах діти розмовляли виключно російською! В українській же діти розмовляли українсько-білоруським суржиком. Тоді я ще подумав: як добре, що українська Городня зберігає бодай щось білоруське... Бо в сусідній республіці білоруських шкіл у містах не стало зовсім.

БАРВИСТА, З БІЛОРУСЬКИМ КОМПОНЕНТОМ

Цього разу допомогли обставини: був сонячний і теплий базарний день. А базар -це ж рай для дослідника! Ходи і слухай. Відразу роблю висновок, що вже практично не чути правильної російської. Ті 40% російськомовних, які були в 1981 році, кудись вивітрилися. Разом з ліквідованою військовою частиною. Але й правильна українська майже відсутня. Ось уривки з почутих фраз:

«Бєріцє, меряйцє!» Хтось скаже, що так і росіянин може розмовляти. Можливо. Але ж не полтавчанин і не мешканець Черкас. Старанно фіксую все місцеве, самобутнє. «Нє лапайцє так...» «йон мнє должен»... «яни худаюць... «можа, й прападзє — значиць, паліваць нада!». «Ви нє знаєцє, шо у вашем кашелькє робіцца?» Відповідь: «Я дзівілася — там нєма». Вираз: «ти, можа, в йой пайдзьош?» куди ближчий до білоруських мовних стандартів, аніж до українських. Десь ліворуч від мене прозвучало тепле «дякую!» і така ж чемна відповідь: «будь ласка!». Але це скоріше виняток, бо фонетично білоруського більше. Наприклад: «у прошлий чацвєр мы сюда прихадзілі...»

От вам і Городня — маленьке поліське «Берегово»... На щастя, не задіяне в політиці.

ГОВІРКА І ДУХОВНІ ЦІННОСТІ

Потім знайомий просвітянин скаже мені, що я перебільшую білоруський характер північно-західної Чернігівщини. Адже з Городнянського району походить підполковник армії УНР, а пізніше герой УПА (інколи його називають «поліським Рембо») Іван Ремболович. Той воював у складі похідної групи Тютюнника і був учасником бою за Коростень 7 листопада 1921 року. Взяв зі своїми козаками штурмом місцеву тюрму та визволив чималу групу українських селян, ув’язнену чекістами. В бою був тяжко поранений, але його змогли переправити на територію Польщі. В 1944 році чернігівець уже воював у складі дивізії «Галичина», де спілкувався українською навіть з німецькими офіцерами. Був тяжко поранений під Бродами (там же загинуло і двоє його синів), а одужавши, довго був у підпіллі, воював у лавах УПА. Загинув на Прикарпатті у 1950 році. А як не згадати повстанського отамана Галаку? Чекісти вбили його сто років тому (7 липня 1921 року) за те, що захищав права знедоленого місцевого люду. В сусідньому Ріпкінському районі в 1951 році була викрита підпільна молодіжна націоналістична організація. Звісно, українська. Лідером була комсомолка родом з Галичини, а решта — місцеві. Посадили кількох активістів та виперли на заслання решту. Нарешті, з Городнянщини походить відомий всій Україні незламний патріот Левко Лук’яненко!

БІЛОРУСЬКА КУЛЬТУРА НЕ ШКОДИТЬ. НЕБЕЗПЕКА У «ВАТНІЙ» СВІДОМОСТІ

Усе це так. Але не можна сказати, що діалект чи говірки не впливають на ідентичність. А вона своєю чергою впливає на світогляд і значною мірою формує життєву позицію. У статті «Кіно українське, совіцьке, бандерівське» («День» від 21.05.2021) кінознавець Сергій Тримбач наводить цікавий приклад «незамиленої» оцінки нашої мовної ситуації узбеком: «Я очень просто различал. Когда между собой говорили хохлы — я все понимал. Когда украинцы, то уже половину... А вот разговор бандер я не мог понять, ну абсолютно ничего!» Так, що всі ці мовні співвідношення мають значення, бо хоч-не-хоч, а у людей формується певне відчуття окремішності. УПЦ МП, російські та білоруські телеканали активно допомагають цьому. Я був здивований, коли побачив білоруський прапорець поруч з водієм у автобусі Гончарівське — Чернігів! Не звитяжний біло-червоно-білий, а саме червоно-зелений, символ «ватної» Білорусі. Зауважте: в Гончарівському знаходиться загальноукраїнський військовий полігон! Там же маса українських офіцерів, які тепер воюють з Росією! Невже ніхто не зробив водієві зауваження? Під червоно-зеленим прапором гуртуються ті, хто тепер знищує незалежну Білорусь і готовий воювати проти України. От вам і роль говірки. Тихі, сумирні, значною мірою лояльні до України поліщуки, але... таки трохи «відрубні». В силу своєї м’якості вони не викликають несприйняття навіть у свідомих українських офіцерів. І ці реалії формують майбутнє краю.

Одна з мешканок Городні того ж дня розповіла мені, що її рідний брат тепер живе в Кобрині (південна Берестейщина) і не може нахвалитися людьми, і містом. Наскільки там чисто, акуратно, і наскільки місцеві люблять Лукашенка. На прощання жінка сказала: «Ми очень любім Бєларусь», забуваючи при цьому, що ті, кого вони «люблять», тепер масово покидають уярмлену Батьківщину. До речі, Берестейщина — це білоруський аналог Городнянщини. До 1939 року там існувала розгалужена мережа «Просвіти», а в роки Другої світової війни активно діяла УПА. Тепер місцеві жителі здебільшого вважають себе білорусами, хоч і особливими. Разом з цим є чимало людей з твердим усвідомленням своєї української ідентичності. Але вони також за незалежну Білорусь і категорично проти русифікації.

* * *

Городнянці були б здивовані, якби їх потрактували як етнічних білорусів. Інша справа — формула: «ми — братскіє народи...» Вона здатна примирити абсолютно різних людей. Хтось любить «бацьку», а хтось добровольцем пішов на схід воювати за Україну. Знаючи особливості цих прикордонних територій, ми повинні налагоджувати тісну співпрацю з патріотичною білоруською інтелігенцією. Щоб місцеві особливості працювали на загальноєвропейські цінності, а не служили аргументом для подальшої русифікації та поглинання цих територій імперією.

Сергій ЛАЩЕНКО
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ