«Важно уметь подниматься после падения»

Віктор ГРИСЮК, політолог, громадський діяч, власник джаз-клубу «Цитра»:

— Рік тому я відкривав у Луцьку перший джазовий клуб міста. Ми провели понад двісті культурних заходів, концертів, музиканти з різних куточків світу виступали у нас, і 30 квітня ми хотіли відсвяткувати міжнародний день джазу великим джем-сейшеном за участю багатьох музикантів... Але карантин вніс, звісно, корективи в усі наші плани. І хоча зараз весь бізнес зупинився, всі проєкти призупинились, я завжди дивлюся з оптимізмом у майбутній день.

Адже важливо не лише йти вгору, а й уміти підніматися після падіння. Час на карантині дає нам можливість переосмислити наші пріоритети, змобілізувати внутрішні сили. Загалом пошук сенсів та першочергових ідей зараз найголовніше. Вміти бути адаптивним — це запорука успіху сьогодні. Фактично це шанс для того, щоб, узявши секундну паузу, зрозуміти, що дійсно важливе, а що було лише мильною бульбашкою. Також, що, напевне, ще більш важливо, — це соціальна комунікація. В такі часи ми починаємо ще більше цінувати тих, хто поруч. І дуже багато людей показують своє справжнє Можливо, є розчарування в комусь, бо люди фактично знімають маску і відкривають своє справжнє обличчя. Але краще щирості та гідності тестів немає. Якщо вас оточують ваші однодумці, друзі, родина, саме зі «своїми людьми» ви починаєте цінувати час найбільше.

Усі матеріальні речі відходять на задній план. Також, вважаю, багато хто зрозумів, що нема чого відкладати життя на потім, боятися реалізовувати свої мрії. Я завжди кажу, що мрія, яку можна реалізувати, — це план. Нічого не варто боятися, краще ризикнути і зробити, ніж жаліти про те, що не спробували. Час для самоаналізу, очищення думок, зміни планів та кристалізації оточення — це все наші переваги, які ми повинні використати під час карантину, щоб стати кращими версіями себе ж самого. Бізнес також швидко почне прилаштовуватись, і я впевнений, що все буде добре.

Дуже багато люди поширюють дезінформації. Це наслідок того, що доступ завдяки всеосяжності інтернету є до будь-якої інформації, але мало хто навчився правильно її фільтрувати. Дуже важко людям вдається аналізувати, критично мислити, адже це фактично нова інформаційна ера, до якої суспільство не було готове. Колись уся інформація зі ЗМІ, телевізора сприймалася на віру, тепер багато відео, текстів, і людині без спеціальної підготовки важко розібратись. Але скоро все стабілізується, просто технології пішли попереду розвитку нашого ментального, суспільної свідомості та філософських знань. Я хоч і політолог, але намагаюся нічого не писати про політику в соціальних мережах, бо вони були створені для соціального спілкування, а не пропаганди та фейків, які заповнили стрічку в багатьох людей. Вважаю, нам потрібно більше ділитися позитивом та хорошими новинами. Добро завжди притягне до себе добро, як і навпаки, тому важливо, окрім соціального оточення, ще й інформаційне наповнення. Ми, люди, живучий вид, і нас важко зламати, тому головне — вірити в себе і свої сили, завжди пам’ятати, що добро повернеться сторицею, щастя насправді в нас самих, ніхто нам нічого не винен, як і ми нічого не винні. Не чекайте на допомогу держави чи когось ще, все у ваших руках. Головне, вірити в себе і ставити високу мету, якщо мета світла і висока, то весь шлях на гору буде вам здаватися хорошою туристичною розвагою...

Мирослава СТРУК, журналіст газети «Нове життя» (селище Любешів):

— Період карантинних обмежень у протидії й боротьбі з covid-19 є певним екзаменом на людяність. І мене реально засмучує те, як чимало наших співгромадян із тріском його провалюють. Адже практично в кожному населеному пункті тих людей, у кого першими було виявлено коронавірус, просто морально з’їдають. Відбувається подібне тому, як було у Нових Санжарах. Лише в мініатюрі. Також приводом для суму є безвідповідальне ставлення окремих співгромадян до цієї ситуації й свідоме нехтування правилами карантину. Та й взагалі останнім часом спостерігаю, що люди вже й зовсім розслабилися. Тому скупчення в громадських місцях, відсутність масок і тому подібне — уже як норма. Тільки ж чи не призведе таке поспішне розслаблення до плачевних наслідків?..

Сумно від ситуації, в якій опинилися і сільгоспвиробники. Через неможливість реалізації продукції вони змушені продавати її за копійки або ж узагалі викидати, бо псується. Тож вкладені власні праця, сила й кошти тепер «віддячують» фермерам лише збитками. І це тоді, коли полиці супермаркетів заповнені імпортними товарами.

Що ж доброго? Та кожен новий день — це вже добре! Тож навіть у цей непростий час є багато приводів для радості. Адже на суть цього слова дивишся з інакшого ракурсу. І в період карантину маю багато часу, аби навчитися відчувати всі тонкощі весни. Навчитися любити її не кваплячись. Досхочу насолоджуватися усіма барвами весни. Купатися у вишневому і яблуневому цвіті, блукати в густоті зеленого волосся молоденьких берізок, хмеліти від п’янких ароматів буяння цвіту. А ще — багато читати. Навіть інколи заглядати за ширму дитячої літератури. Бо радує, що невелика команда людей буквально за два тижні створила цікаву та корисну книжку-розмальовку для дітей про коронавірус «Робі та Злюка в короні».

Наталія ГУРКIНА, дитяча письменниця (Луцьк):

— Ми всі зараз живемо в унікальний час, адже саме сьогодні закладається майбутнє нашої держави, яку багато десятиліть грабували і нищили.

В останні роки я бачу, як народжуються і формуються громади, які, на мою думку, є фундаментом майбутнього країни. Уявіть лише, що один із мікрорайонів Луцька — обласного центру Волинської області — уже має трирічну традицію проведення свята, яке збирає сотні дорослих і дітей. «День Гарбуза» організовує і проводить ініціативна група за власні кошти. За ці роки завдяки активності нашої громади в приміщенні дільничного мікрорайону облаштовано куточок для дітей. Його зробили мами з дітками, і тепер, поки батьки консультуються з правових питань, дитина може малювати, читати, розфарбовувати чи грати в ігри. Завдяки співпраці ініціативної групи з комунальними закладами в нашому мікрорайоні ЛПЗ є чимало хороших змін. Ми залучаємо спонсорську допомогу та кошти депутатських фондів. Завдяки цій роботі в спортивному закладі є нові спортивні стінки, акустична система, столи для гри у настільний футбол, а в дитячій кімнаті бібліотеки лежить гарний килим і є крісла-мішки.

Чи є те, що мене засмучує? Так. Це — війна. Я дуже хочу, щоб над нашою країною знову було мирне небо, а кожне покладене життя за майбутнє — недаремним. Країна — це Люди! Я вірю, що нам вдасться побудувати таку Державу, в якій будуть щасливі наші діти й онуки.