«Нам нужна реальная антикоррупционная стратегия»

В Україні черговий скандал. Антикорупційна реформа знову під ударом, хоча, здається, ця реформа в нашій країні триває вже роками, але без відчутних результатів... Що ж відбулося?

27 жовтня судді Конституційного Суду ухвалили рішення, визнавши неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за недостовірне декларування. Зокрема, ця стаття ККУ передбачає відповідальність у вигляді штрафу чи позбавлення волі за подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Нагадаємо, у серпні 2020 року до КС було направлене подання 47 народних депутатів щодо конституційності положень законів, які складають так звану антикорупційну платформу.

Як відреагували офіційні державні структури?

У Національному агентстві з питань запобігання корупції заявили, що рішення КС було прийнято у власних інтересах. «НАЗК виявило ознаки декларування недостовірної інформації у двох суддів Конституційного Суду — Ірини Завгородньої та Сергія Головатого. Це порушення статті 366-1 Кримінального кодексу України. ... Це свідчить про наявність в Ірини Завгородньої та Сергія Головатого конфлікту інтересів під час участі в прийнятті рішення. Закон забороняє суддям брати участь у справі за таких умов», — наголосили в Нацагентстві (nazk.gov.ua).

Так, у декларації Головатого за 2019 рік виявили 3,6 млн грн недостовірних відомостей, у декларації Завгородньої за 2018 рік — недостовірних відомостей на 615 тис. грн, у декларації за 2019 рік — 754 тис. грн. «Розгляд цими суддями справи ставить під питання об’єктивність рішення Конституційного Суду. І це в той час, коли мова йде про справу, від якої залежить майбутнє України, її сприйняття на міжнародному рівні, доступ українців до правди про життя посадовців», — підкреслив голова НАЗК Олександр Новіков.

Також у відомстві нагадали, що ще раніше під час перевірки щорічних декларацій судді Конституційного Суду Володимира Мойсика НАЗК встановило ознаки злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу — використання завідомо підробленого документа. Крім того, НАЗК склало адміністративні протоколи щодо неподання повідомлень про суттєві зміни в майновому стані суддями КСУ Мойсиком та Ігорем Сліденком.

В Офісі ж Президента вже повідомили, що Володимир Зеленський обов’язково використає своє право на законодавчу ініціативу, щоб відновити сталу та максимально ефективну роботу системи електронного декларування та невідворотність відповідальності за умисне порушення цих правил.

«Очікуємо публікації повного тексту рішення Конституційного Суду в цій справі. Усвідомлюємо, що рішення Конституційного Суду остаточні та не підлягають оскарженню. Але остаточним і таким, що не підлягає оскарженню, є також і прагнення України до повноцінного приєднання до європейських та євроатлантичних структур. Невід’ємною частиною цього прагнення є обов’язок подолати корупцію в Україні, зробивши національну політику чистою. Президент обов’язково використає своє право на законодавчу ініціативу, щоб відновити сталу та максимально ефективну роботу системи електронного декларування та невідворотність відповідальності за умисне порушення цих правил. ...Закон в Україні — один для всіх. Навіть для тих політичних сил і діячів, яким кортить підірвати систему електронного декларування», — йдеться у повідомленні.

Насправді ситуація є непростою і включає в себе не тільки юридичний, а й політичний аспекти. 

«Конституційний Суд України прийняв рішення щодо фактично скасування відповідальності за незаконне збагачення. Це як про декриміналізацію статті про недостовірне декларування, так і визнання неконституційними повноважень НАЗК. Цікаво, що за скасованою суддями статтею щодо деяких же суддів зареєстровано провадження!, — пише у ФБ народна депутатка від фракції «Слуга народу» Мар’яна Безугла. — Незалежна інституція, яка друкує свої рішення з грифом «Іменем України»... Та і заблокувала вже багато змін. Моя особиста оцінка — ситуація зараз така, що КС блокує нам реформи і реальну трансформацію країни. І його використовують представники реактивних груп впливу (олігархічних, проросійських тощо) як інструмент».

Її думку фактично продовжує колега по фракції, народна депутатка Вікторія Подгорна: «Рішення КСУ щодо фактично відкату антикорупційної реформи — чіткий показник на чий бік стає вищий конституційний арбітр в країні. На бік минулого, на захист патрімоніалізму, якому він фактично повернув легітимність. Знявши з нього обмеження та загрози бути демонтованим. Стара система, проти якої суспільство повстало на Майдані — прагне відновитися і «вирізати» інородні для неї антикорупційні інститути з конституційної конструкції. Яка не була оновлена та модернізована під суспільні інтереси. Крок за кроком ті, хто ще 5 років тому тихо мріяли не потрапити у в’язниці — сьогодні змогли політично посилитися і провести серію атакуючих ударів проти найбільш важливих рішень щодо інституцій нового порядку. Використовуючи Конституційний суд, який порушив процедурні норми та правила політичної неупередженості. І почав приймати рішення, які перекреслюють перспективи ключових реформ в Україні, що безпосередньо пов’язані з діяльністю незалежних антикорупційних органів. І тим самим, зазіхнув на фундаментальний вибір суспільства щодо розбудови України як справжньої демократичної, європейської держави. Коли долю країни повинні вирішувати не десятки ключових клієнтел — кланів-олігархічних мереж — а мільйони українців».

На важливі моменти в рішенні КС звертає увагу експерт з питань антикорупційної політики, державного управління Українського інституту майбутнього Ігор Попов:

«Тексту рішення КС поки немає. Проте можу передбачати, що вирішальними могли стати аргументи про презумпцію невинуватості, гарантовану Конституцією. Тобто, сама лише наявність активів, походження яких не доведене — не може стати єдиною підставою для кримінального покарання. Це може бути підставою для звільнення особи з посади, відмові у призначенні або стартом для розслідування можливих фактів корупції.

Скажемо чесно, ця стаття запроваджувалася для вибіркового переслідування неугодних посадовців. Бо у країні у більшості топів походження майна непрозоре. Проте на допити викликали відібраних у ручному режимі за конкретні політичні дії, незалежно від участі у корупції. Плюс для нормальної роботи механізму контролю способу життя і видатків — треба у пакеті було приймати нульову декларацію та податкову амністію (не амністію від корупційних злочинів, а саме податкову).

А так в разі підтвердження інформації можемо очікувати великий хайп певної лобістської групи та погрози втратити наступний транш.

Із запобіганням корупції все так само запущено, як і з боротьбою. Насправді пригодився би аудит системи, аналіз недопрацювань та нова комплексна реформа.

І комунікація влади з тими ж послами G7 щодо планів по такій прозорій реформі була би доцільною. І ось тут нам потрібна реальна антикорупційна стратегія. Більш конкретна, ніж проект, який чекає затвердження у Раді.

UPD: Визнали неконституційною кримінальну відповідальність за помилки в електронних деклараціях. Щодо цього хайпу менше. І тут все простіше: з досвіду заповнення електронної декларації — заповнити її без помилок майже нереально. І схожих декларацій в країнах, на які хочемо рівнятися — немає і не було.

Практика застосування цієї статті така: в 2019 році із 410 осіб, які постали перед судом як обвинувачені у цьому злочині, щодо 360 провадження були закриті, у т.ч. 306 у зв’язку із дійовим каяттям, 41 — зміною обстановки, 5 — передачею на поруки; до 32 таких осіб застосовані громадські роботи, до 8 — штраф, 10 осіб звільнені від покарання; і жодна особа не засуджена до позбавлення волі.

Так само жодна особа із 533 не була засуджена за ст. 366-1 КК України до позбавлення волі і в 2018 році, але 499 із них були звільнені від кримінальної відповідальності, а ще 12 — від покарання (інформація від правознавця-кримінолога Миколи Хавронюка)».

Явище корупції в Україні — це серйозна проблема, яка має глибокі коріння, відповідно боротьба з ним — задача надскладна. Перший момент, у нас начебто створені законодавча база і антикорупційні структури, які покликані вирішувати цю проблему, але наявних результатів країна так і не отримала. Другий момент, складається враження, що антикорупціонери перетворилися в окрему касту, яка сама на цьому непогано заробляє. І дивно, коли корупції в країні менше не стає, а західні країни кажуть Києву — ви очільників антикорупційних органів не чіпайте, бо тоді погіршиться ситуація... Третій момент, навіть в цих реаліях окремі олігархічні клани, групи впливу і зацікавлені особи в Україні прагнуть змінити нинішні реалії, використовуючи найвищі державні органи, щоб остаточно ліквідувати навіть формальні ознаки антикорупційної боротьби.

Тобто ми маємо якесь зачароване порочне коло, яке потребує лідера і команди, знань і підготовки, бажання і великих зусиль, а також розуміння звідки і від кого походить вся ця «система 90-х», для того, щоб нарешті його розірвати.