Не про гасла

Проходять у нас вибори до центральних чи місцевих органів влади, на виборців завжди «падає тонни» обіцянок і піару. Чи мають вони відношення наразі до обов’язків мера, депутата міської, обласної, районної ради, здається, більшість кандидатів не переймається. Головне — наговорити всякого, щоб потрапити до омріяного крісла. Втім, це проблема не тільки кандидатів, а й виборців, які здебільше не вникають    — наскільки компетентними є претенденти і чи зможуть вони реалізувати свою програму, може це взагалі обов’язки того ж народного депутата, або уряду. Звичайно, є і пристойні, проте вони в меншості. Отже, якими знаннями і досвідом мають володіти ті, хто прагнуть стати депутатами в місцевих органах влади, незалежно від того, обіймали вони вже ці посади чи балотується вперше?

«КРИЧУЩА БЕЗГРАМОТНІСТЬ КАНДИДАТІВ В ТОМУ, ЯКІ ПИТАННЯ ВИРІШУЮТЬ, А ЯКІ НІ НА РІВНІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ»

Олександр СОЛОНТАЙ, експерт з політики та місцевого розвитку:

— Для громади гарний кандидат — той, хто знає, як вирішити проблеми, які є у громади, і не просто знає, але й бере на себе зобов’язання вирішувати ці проблеми. Його життєвий шлях, портрет особистості свідчать, що він не брехун: коли він бере зобов’язання, люди дійсно мають розуміти, що він їх вирішить. Проте це ідеальний варіант місцевих виборів. В Україні ж виборці самі не знають своїх проблем до кінця, кандидати теж не знають їхніх проблем, а ті що й знають — пустословлять, перевірка їхнього життєвого шляху свідчить, що вони радше не виконають те, про що їх просять. В ідеальних умовах виборці, що йдуть голосувати реально усвідомлюють набір своїх проблем, розуміючи компетенцію: що вирішується на рівні місцевого самоврядування, а що ні. Знають людей, які балотуються, а кандидати в депутати змагаються за обрання їхнього варіанту вирішення проблем громади. 

Джерело і природа популістських маніпуляцій кандидатів у депутати, які закликають до підвищення пенсій та ведення громади в ЄС — кричуща безграмотність усіх виборців і кандидатів з приводу того, які питання вирішують, а які ні на рівні місцевого самоврядування. Також це є наслідком того, що в Україні в останній момент були запроваджені партійні вибори. Тож нині продовжується змагання тез партій всеукраїнського рівня, користуючись майданчиком місцевих виборів. Це посилило фактор безграмотності кандидатів, перенісши загальнонаціональний порядок денний на місця, але незважаючи на це, мушу сказати, що ситуація значно покращилася порівняно з минулими періодами.  Якщо проаналізувати, що було на місцевих, у 1994, 2002 роках, то кількість кандидатів, які на місцевому рівні обіцяли підвищити пенсії, тощо, стрімко зменшилося. Це чітко простежується від виборів до вборів і думаю, що ця тенденція збережеться. Просто треба частіше проводити місцеві вибори (раз на 4 роки, як це було раніше) і побільше навчати людей. Тоді ми отримаємо краще місцеве самоврядування. Не треба забувати, що з 2010 по 2015 рік відбувалася сильна централізація, знищували самоврядування. Якби не ті 5 років централізації та затягування з місцевими виборами, то проблем вже було б значно менше.

Головне не знищувати самоврядування і збільшувати кількість різноманітних механізмів місцевих виборів, тоді люди потроху увійдуть в курс справи та зрозуміють, як живуть європейці, коли вони чітко розрізнюють місцевих та державних політиків.

«РОЗУМІТИСЯ НА ПОТРЕБАХ СВОГО ВИБОРЦЯ, ПРАВИЛЬНО ЇХ АРТИКУЛЮВАТИ, ЕФЕКТИВНО ВІДСТОЮВАТИ І РЕАЛІЗУВАТИ»

Ірина МАЦЕПУРА, депутат Закарпатської обласної ради:

— Депутат місцевої ради має усвідомити, що є представником інтересів громади і його функція — розумітися на потребах і запитах свого виборця, правильно їх артикулювати, ефективно відстоювати і реалізувати. У зв’язку з тим, що людей багато, й інтереси у них різні — іноді навіть суперечливі, і такі ж неодностайні депутати мають відстоювати ці інтереси під час роботи в раді. Тут, звичайно, і починаються проблеми представницького органу, коли необхідно об’єднати для конструктивної роботи депутатів різних партій, течій і переконань.

Однак кожна рада має план роботи і, вирішуючи поточні проблеми та сперечаючись щодо принципових питань, рухається вперед.

Що потрібно знати депутату, окрім своїх базових прав і обов’язків? Найперше — орієнтуватися у проблемах громади, розуміти, що можна вирішити на місці, а що не належить до повноважень ради, оскільки не всі місцеві питання уповноважені вирішувати місцеві ради та адміністрації.

Колишній радянський адміністративний устрій з жорсткою вертикаллю влади протягом незалежного періоду трансформували у складний державний механізм управління, де не надто ефективно діє система стримувань і противаг, де більшість органів самостійні і непідконтрольні один одному. Вони можуть інформувати раду про стан справ, але непідконтрольні їй. Наприклад, ті самі силові структури або різні управління та інспекції. Власне, децентралізація покликана більше прав і обов’язків віддати місцевому самоврядуванню.

Депутат представляє виборців свого округу в місцевих органах виконавчої влади і місцевого самоврядування, а також порушує перед ними питання, що зачіпають інтереси тих же виборців. Для цього депутат має право на депутатське звернення або запит.

Часом бувають такі звернення депутатів, слухаючи які, не розумієш, для чого їх пишуть. Тоді здається, що це якісь тицяння пальцем у небо з надією, що хтось дасть обґрунтовану відповідь. І чую образи рад всіх рівнів на те, яка ж чудна відповідь прийшла на звернення. Ну, як питали, так і відповіли. Бувають звернення і з політичним підтекстом, адже маємо партійне представництво в раді, і якісь питання треба тримати в тонусі, у результаті теж з’являються звернення.

Є в депутатів і обов’язки: регулярно спілкуватися зі своїми виборцями, громадськими організаціями та трудовими колективами в окрузі, інформувати своїх виборців про роботу ради, про плани та програми соціально-економічного розвитку. Необхідно брати участь у громадських слуханнях щодо проблем округу, у масових заходах, вивчати громадську думку, знати реальні потреби людей, інформувати про них раду, ініціювати та брати безпосередню участь у їхньому вирішенні.

От цей пункт про вирішення проблем потім реалізується в запити і звернення про наявну проблему, про клопотання або вимогу її вирішити. Наприклад, проблеми освітлення вулиць: в окрузі трапляються аварії, є постраждалі і жертви. Водії не бачать пішоходів та велосипедистів. Необхідно звернутися про проблему до органів місцевої виконавчої влади. Далі починається командна робота з виконавчою владою: виготовлення проєкту встановлення або реконструкції освітлення, формування кошторису, здійснення експертизи проєкту. Потім необхідно писати запити — шукати джерела фінансування. Ними можуть бути як кошти місцевого, так і обласного бюджету, гранти.

Згодом будуть тендери, а потім і виконання робіт. І коли ти як депутат прозвітуєш, що проблему вирішено, а цих робіт за каденцію досить багато, хтось тобі виставить смайлик «дякувати депутату за пророблену роботу». Це те саме, що дякувати банкомату за видані кошти...

От ці знання в сукупності і дають розуміння про бажання чи небажання займатися громадською роботою або балотуватися у раду будь-якого рівня.

«ЕСЛИ МЫ ГОВОРИМ О ДЕПУТАТАХ ГОРОДСКОГО СОВЕТА — ЭТО ДОЛЖНЫ БЫТЬ СПЕЦИАЛИСТЫ, КАЖДЫЙ В СВОЕЙ ОТРАСЛИ»

Михаил ПОЖИВАНОВ, городской глава Мариуполя (1994-1998), заместитель главы КМДА (2002-2005), народный депутат Украины 2, 4, 5, 6 созывов: 

— Человек должен быть порядочным, патриотом и профессионалом, это касается любой должности.

Если мы говорим о городском главе, то им должен быть человек, который понимает структуру формирования городского бюджета, какие наиболее важные проблемы сегодня стоят перед городом, и каким образом он может их решить, конечно же, где найти финансирование для этого.

Популизма сегодня, к сожалению, очень много, и когда кандидаты в мэры рассказывают, что нужно менять полномочия городского главы, я реально понимаю, что все их обещания не будут выполнены.

Если мы говорим о депутатах городского совета — это должны быть специалисты, каждый в своей отрасли, на примере Киеврады, где довольно-таки много комиссий: по образованию, здравоохранению, экологии, ЖКХ, градостроительства, СМИ, культуре, туризме. Люди совершенно разного профессионального опыта должны прийти и представлять горожан по этим отраслевым комиссиям. Также важно смотреть не только на слова, ведь на сегодняшний день, программы у всех, увы, похожи: все за все хорошее против всего плохого. Нужно учитывать, чего могли достичь кандидаты, есть ли у них энергия на выполнение задуманного. Я бы также брал во внимание, где живут семья, дети кандидата. Ведь у нас даже у сегодняшнего главы Киева семья и дети за границей, и тут у меня к нему больше вопросов, чем ответов.