Почути солдата

Наприкінці минулого тижня в Одесі тривав форум «Ефективна промисловість для обороноздатності», організований Львівським безпековим форумом та Державним концерном «Укроборонпром». Одною з головних тем навколо якої будувалася дискусія, була реформа «Укроборонпрому», яка передбачена Законом №3822 «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». Сьомий рік війни демонструє очевидні зрушення в питанні забезпечення армії зброєю, а й залишає питання, що пов’язані з особливістю координації потреб війська і потужностей вітчизняної оборонної промисловості, як державної власності, так і приватних компаній. Це зокрема торкається взаємодії між армією, яка формує запит «знизу», Генштабом, який зводить потреби Збройних сил та Міністерства оборони, яке безпосередньо замовляє відповідну продукцію у виробників. Важливим є питання якою має бути пропорція між нашим виробництвом із врахуванням стандартів НАТО і імпортом, який очевидно здатен виручити армію в короткостроковій перспективі, але не має гальмувати стимули для розвитку українських виробників зброї. 

Представники НАТО, експерти, українські військові, представники державних та приватних оборонно-промислових підприємств, обговорюючи на форумі перспективи розвитку вітчизняного ВПК виходили з сьогоднішніх реалій, умов війни з Росією та відповідного досвіду зокрема й за межами нашої держави. Слід зазначити, що в світі еволюціонують стратегії війн. Зокрема в гібридній війні військова компонента є лише одним із чинників протистояння. Величезний воєнний потенціал, який залишився Україні в спадок з радянських часів, очевидно застарів, але й він має потенціал для модернізації. Диспропорція в потужностях між Україною і Росією гостро ставить питання розвитку оборонних спроможностей у відповідних галузях для можливості асиметричної відповіді на агресію з суходолу, повітря і моря. 

Не слід забувати, що за всіма технологіями, які невпинно розвиваються, стоїть людина і саме вона є одним із перших індикаторів потреб війська. Розвиток безпілотних систем не зменшує роль солдата, а підвищує роль його спеціальної підготовки. Це зрештою має впливати на превалювання якості над кількістю в Збройних силах. Але чи все гаразд у цьому питанні з нашим військом враховуючи постійне нарощування чисельності солдатів на тлі перманентної загрози чергового вторгнення? Очевидно, що такий підхід говорить про недостатній темп нарощування воєнного потенціалу в плані новітніх технологій.

Про ці та інші питання «День» поговорив із одним із учасників форуму, директором Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентином Бадраком.

ФОТО РЕЙТЕР

«МИ НЕ МОЖЕМО РОЗРАХОВУВАТИ НА ВСІХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПАРТНЕРІВ НАТО»

— Пане Валентине, Україні з радянських часів дістався досить потужний воєнних потенціал, який зокрема став у пригоді нам 2014-го. Він, безумовно, застарілий і дає змогу вести війну екстенсивно. Певною мірою нам допомагає те, що і Росія поки що використовує на сході України архаїчні потужності. Чи існує з нашого боку стале розуміння того, що в наших умовах потрібні нові невідкладні підходи до переозброєння? 

— Відбувається певне переосмислення того як треба переозброювати армію. Важливо, що про це сказали і самі військові на форумі. Наприклад, командувач підготовки сухопутних військ Олександр Павлюк сказав про важливість засобів розвідки, управління, створення єдиного інформаційного простору. Від військових я вперше почув відзначення важливості засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), які зокрема представлені комплексами «Анклав» і «Буковель». Це те, що виробляють приватні українські компанії. Так само добре, що ми почули про керовані бомби, керовану високоточну зброю. Важливо, що і генеральний директор Державного концерну «Укроборонпром» Юрій Гусєв заявив про важливість безпілотної техніки взагалі, зокрема наземних, морських, підводних систем, а в перспективі і космічних. Тобто відбувається певне переосмислення і на рівні військових, і на рівні промисловців. Але існує проблема. Ці системи дуже повільно потрапляють до Збройних сил України. Пролунав цікавий пасаж від мого колеги, експерта Тараса Чмута про те, що розрахунків екіпажів, наприклад, тих саме протитанкових ракетних комплексів сьогодні менше ніж самих цих комплексів. Якщо це дійсно так, то маємо досить проблемну річ, яка свідчить про те, що армія не встигає за технологічним зростанням. Особисто я можу сказати, що якщо взяти засоби радіоелектронної боротьби, які відзначив генерал Павлюк, то розробники кажуть — ситуація дуже погана. Адже вони навіть не знають, де знаходяться в цілому в системі — чи мають бути в сухопутних військах, чи взагалі окремо. Такі само проблеми існують і з безпілотними комплексами. З одного боку промисловці говорять про їх необхідність для армії, а з іншого — вони не передбачені в самій структурі Збройних сил. Я особисто одну з компаній стикував зі спецекспортером, щоб він виступив інвестором і почав розвивати наземні роботизовані комплекси. Відбулось наступне. Спецекспортер стверджує, що готовий взятись за це, але він не може фінансувати те чого немає в структурі Збройних сил. Таким чином, за фактом Генштаб відстає, щоб утілювати вже наявні речі новітніх технологій. 

— Чи готова в такому разі Україна повноцінно співпрацювати з країнами НАТО?

— Із одного боку ми бачимо наявність підприємств, які співпрацюють з країнами НАТО, продають туди свою продукцію. Наприклад, заслуговує уваги позиція КБ «Луч». Вони на чолі з Олегом Коростельовим продають свою продукцію і в Чехію, і в Болгарію, і в Польщу, і в Словаччину, і в Бельгію. Але при цьому сам Коростильов каже, що німецька фірма відмовила в постачанні відповідного обладнання для виробництва зброї. Тобто Захід досі стримано ставиться до співпраці з нами. Можливо, причина цього полягає в політичній площині, адже Німеччина не робить таємницю з того, що вона хоче робити бізнес з Росією. Це є дуже серйозна проблема — ми не можемо розраховувати на всіх європейських партнерів НАТО навіть на сьомому році війни. 

Отже, маємо дуалістичність ситуації. З одного боку Україна начебто визначилась, готова і рухається до НАТО, робить кроки відповідно до натівських стандартів і калібрів. Наш танк, наприклад, уже брав участь у Туреччині в тендері натівським калібром. Ми все начебто підлаштовуємо, але не бачимо того ставлення до України, яке мало б бути враховуючи всі складові ситуації. 

— А чи має стратегічне бачення наше військово-політичне керівництво щодо цих проблем, що дало б можливість зокрема й більш чіткіше артикулювати свої позиції зовні?

— Мені здається, що як раз цього стратегічного бачення нашій владі не вистачає. Це проявляється в тому, що на тлі маленького річного бюджету на переозброєння при якому ми не можемо закуповувати бойові літаки, зенітно-ракетні системи, у нас з різних боків лунають заклики про те що вони нам потрібні. Разом з цими закликами не вкладається адекватно і оперативно відповідний ресурс у створення тактичних платформ та систем, які можна було б використовувати на війні вже сьогодні. Тобто не з розрахунком купити літак і потім використати його за 10 років або побудувати корвет і використати його за 5 — 8 років, а створити не дуже коштовні, але масові тактичні системи, які могли б використовуватися в контексті москітних стратегій. Маю на увазі тактичні ударні безпілотники, наземні роботи, катери тощо. 

Тому можу з упевненістю сказати, що українська оборонна промисловість з НАТО співпрацювати може. Українську продукцію від танків і головок самонаведення до радарів і високоточної зброї купують багато країн НАТО. Але це нас, на жаль, не наближає до вступу в Альянс. 

ДРОН, ЯКИЙ ВИКОРИСТОВУВАВСЯ ПІД ЧАС ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАНЬ У НАВЧАЛЬНОМУ ЦЕНТРІ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК УКРАЇНИ ПОБЛИЗУ РІВНОГО, 26 ТРАВНЯ 2021 РОКУ / ФОТО РЕЙТЕР

«ОБОРОННА ПРОМИСЛОВІСТЬ ЗРОБИЛА ВЕЛИЧЕЗНИЙ КРОК УПЕРЕД»

— Війна триває і регулярно гинуть українські військові від точкових зокрема й снайперських та мінометних атак. Це так звана позиційна війна, де важлива не лише стратегія, а більше тактична оборона. Чи готовий оборонний комплекс забезпечити саме тактичні потреби армії?

— Згадані тактичні речі як раз можна було б використати для того, щоб припинити вбивства українських вояків. Багато з таких убивств залишаються без відповіді. Крім того, в умовах малого ресурсу Україна має зосередитись на чомусь одному в плані асиметричної зброї. Моя позиція така, щоб за основу була прийнята ракетна зброя. Ракети ми можемо робити без партнерів. На цьому можна зробити акцент, вивести державно-цільову програму розвитку ракетної техніки, яка не залежала б від державного оборонного замовлення і кожного року ми не втрачали б по п’ять-шість місяців у очікуванні фінансування. До цієї програми варто було б додати і програму автоматизації та роботизації в армії. Такі дві програми могли бути серйозним поштовхом для розвитку війська. 

У нас досі не створена система з розвитку технологій. Ми сьогодні говоримо про результати ініціатив знизу, тобто те, що промисловці самі створили і запропонували. Ще дуже невеличка частина таких технологій у нас розвивається завдяки замовленням Міноборони. Так з’явились ракетні комплекси «Вільха-М», «Нептун». Міноборони також замовило створення самохідного міномету. Але це точкові речі. Потрібна система, адже Міноборони не може пройтись по всьому оборонному комплексу. Тут ми бачимо зволікання з указом №59/2020, який з’явився навесні 2020-го року і який прописував створити Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України (Мінстратегпром). Згідно з цим указом повинна була бути створена Агенція провідних технологій, щоб у межах цієї Агенції згадане профільне міністерство розвивало ті технології на які Міноборони поки що не звертає уваги і які є сирими розробками. Наприклад, це електромагнітна зброя, яка розробляється в Харкові, або технології, які нам потрібні, але ми їх ще не маємо, як-от лазерна зброя. У такий спосіб ми можемо досягти технологічної переваги. 

Знову ж таки щодо тактичної оборони. Це, наприклад, можуть бути такі безпілотники, як «Грім», які пропонує «Атлон Авіа». Він невеликих розмірів і не дуже коштовний, але його можна використовувати точково. Або є підприємство «Укрспецсістемс», яке також розробляє бойову частину для безпілотників. Це маленькі дрони-кілери, які можна використовувати одразу і тим самим не залишати без відповіді локальні атаки на наших військових.

«ІМПОРТ РОБИТЬ НАС ПРИРЕЧЕНИМИ НА ВІДСТАВАННЯ»

— Тим не менше можна сказати, що за роки війни є зрушення в оборонній промисловості України і в чому вони полягають?

— Безумовно. Оборонна промисловість за ці роки зробила величезний крок уперед і це дуже позитивно. Армійці, зокрема генералітет, починають певну ревізію своїх поглядів у бік більш технологічної зброї. Але є й недобрі висновки. Ця технологічна зброя дуже повільно потрапляє у війська і маємо дуже повільний процес її інтеграції в армію. І останнє: так як у нас не налагоджена система розвитку технологій, Міноборони поглядає на імпорт, який містить величезні ризики для розвитку національного оборонно-промислового комплексу. 

— Імпорт може виручити, коли треба оперативно задовольнити терміновий попит. Але якщо ми закуповуємо готові розробки, то відповідно втрачаємо можливості самим розробляти зброю, обслуговувати її та зрештою торгувати нею. Так ми робимо підніжку своїй оборонній промисловості.

— У тому-то й річ, що оборонну продукцію треба обслуговувати. Крім цього, ми в цілому себе робимо приреченими на відставання. Отже, якщо ми, наприклад, купуємо зенітно-ракетний комплекс, то це одна історія, а якщо розробляємо, то це зовсім інше. Зараз у цьому плані ми можемо робити ставку на ракетобудування. «Вільху» ми вже експортуємо в Об’єднані Арабські Емірати. Є й інші зацікавлені досить багаті країни. Ми вже говорили про КБ «Луч». Так ось за умов політичної волі це КБ готове зробити ракету з дальністю 500 км. А взагалі ситуація в технологіях, як свідчать представники ракетобудівної галузі, такі що Україна здатна через певний час створити ракету дальністю навіть 1,5 тисячі кілометрів. Це вже фактично ракета малої дальності. Таким чином, ми могли б створити ракетний неядерний щит стримування на стратегічному рівні. А на оперативно-тактичному рівні використовувати масово москітні стратегії різноманітних безпілотних систем. Якщо брати «Сокіл-300», то це вже оперативно-стратегічний рівень. І якщо говорити про перспективу, то такі безпілотники, як «Сокіл-300», можна довести до значної кількості їх наявності в повітряних силах і щоб вони поступово після 2035-го замінили бойові літаки. Ми не виробляємо бойові літаки, але до того часу, можливо, нам уже і не треба буде йти до того, щоб їх розробляти, а зробити акцент саме на безпілотниках. Згадаємо, що рік тому сказав Ілон Маск: навіть F-35 не матиме шансів перемогти в бою сучасного оснащеного штучним інтелектом безпілотника. Тому ми маємо не наздоганяти, а зробити гіперстрибок у напрямі технологій майбутнього. 

— Виходить така собі стратегічна асиметрія 

— Це має бути стратегічним баченням. Те що ми не можемо зробити одразу і дуже швидко. Тактичні ж системи вже сьогодні можемо закуповувати і використовувати. Якщо ми використаємо ракетний комплекс «Нептун» для удару по Керченському мосту, то це означатиме широкомасштабну війну. А от використання тактичних різноманітних систем у позиційній війні носить зовсім інші зокрема й політичні наслідки. 

«КРОК ДО ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ РИНКУ ОЗБРОЄНЬ ЗРОБЛЕНИЙ»

— Як ви оцінюєте взаємодію Генштабу, Міноборони і безпосередніх виробників зброї як державних, так і приватних?

— Самі промисловці кажуть, що в них взаємовідносини і бачення інтеграції виробництва в армію дуже непогано виглядає на найнижчому рівні. На передовій військові швидко отримують feedback. Але коли питання виходить на рівень роботи з Міністерством оборони, то виникає багато проблемних питань. Наприклад, безпілотник «Фурія» використовувався до 2020-го. Після того як 2020-го «Фурію» прийняли на озброєння, її припинили купувати. І це не поодинока історія. Я вже казав про те, що в структурі ЗСУ немає роботів, тож унаслідок такої формальності їх виробництво і втілення неможливо нормально розвивати. Необхідно, щоб той саме Генштаб реагував на ці речі швидше. На мою думку, він навпаки поки що гальмує з впровадженням нових високотехнологічних озброєнь у армію. Потреби Збройних сил зводить Генштаб. Але те, що подається до Генштабу і те що маємо на виході з нього, фахівці, яким я довіряю, оцінюють як зовсім різні списки.  

— У цій проблемі більше бюрократичної складової чи корупційної?

— Важко сказати. Я не знаю ситуацію зсередини. Можливо, тут є певний мікс. Але коли про ті інші предмети озброєння військові відгукуються позитивно, а їх при цьому не закуповують, то незрозуміло як це можливо. 

— Форум розпочався з теми реформи Укроборонпрому. Як ви оцінюєте Закон №3822?

— Планується, що цей закон зробить розгерметизацію ситуації в сфері оборонної промисловості. Тобто будуть акціонерні товариства і створені якісь спільні підприємства. У такий спосіб промисловість, яка зараз державна, зможе запустити в себе український і іноземний приватний капітал. Але це, безумовно, теорія. Як буде на практиці подивимось. 

— У наших умовах будь-яка подібна реформа на папері може на практиці перетворитися на перекладання тих саме «яєць» тільки в інші «кошики». Але перед Заходом ми формально прозвітуємо, що йдемо шляхом реформування. 

— Таке теж можливо. Людський чинник ніхто не відміняв. Побачимо. 

— На Заході зокрема й серед країн НАТО є теж і державні оборонні підприємства, і приватні. Але вони всі в однакових умовах. І в цьому полягає головна особливість — наявність прозорості, конкуренції при державному контролі. Теж торкається і різних галузей враховуючи небезпеки на суходолі, в повітрі і з моря.

— Гадаю, що зрозумілим є факт того, що в нас державні і приватні підприємства в різних умовах. Зазначених умов рівності, які є на Заході, в нас немає, вони не вибудувані. Навіть, наприклад, коли приватне підприємство залучається до виконання державного оборонного замовлення, то ніхто не забезпечує йому підготовку виробництва так, як це відбувається щодо державного підприємства. Але крок до лібералізації ринку озброєнь зроблений. 

Потрібна система, а не лише розвиток окремих галузей. Систему сам Укроборонпром не створить. Юрій Гусєв зазначив, що вони працюють над створенням десятка інноваційних проєктів, щоб запропонувати західному світу. Це добре, але хто буде цим опікуватися. Має бути створена система в якій розвиватимуться технології, які буде замовляти Міністерство оборони, а в другу чергу ті технології, які можуть мати вирішальне значення в майбутньому. Цим має хтось займатися. Існує досвід відкритої ділянки, як це зроблено на Sikorsky Challenge через Національний університет «Київська політехніка». Але все одно виключно комерційний шлях без ресурсів є дуже ризикованим. Як на мене саме через профільне міністерство має відбуватись розвиток новітніх технологій. Поки що всі ці технології розвиваються двома шляхами — або через іноземні замовлення й у такий спосіб отримання відповідних коштів, або шляхом «знизу», коли підприємство само розробляє оборонну продукцію своїм коштом. А потрібно, щоб була налагоджена державна система стимулювання розвитку оборонних технологій. Ба більше, держава може робити величезні стиковки між державними і приватними підприємствами. Цим питанням і повинно опікуватись профільне міністерство. 

«ЕЛІТНІ СТРУКТУРИ МАЮТЬ НАСАМПЕРЕД ОСНАЩУВАТИСЬ НАЙБІЛЬШ ПОТУЖНОЮ І НОВІТНЬОЮ ЗБРОЄЮ» 

— Сьогодні досить популярним є термін — асиметрична війна. Асиметрична відповідь напряму пов’язана з тим які засоби оборони нам необхідно розвивати в короткостроковій і довгостроковій перспективах. Асиметрія також передбачає аналіз слабких сторін супротивника. Як ви в цьому плані оцінюєте слабкі сторони такої армади, як Росія?

— Росія налаштована на лінійну війну. Їй вигідно з Україною зараз вести лінійну війну, якщо говорити саме про воєнну компоненту, а не в цілому гібридну війну. Україна може дивитись у бік війни майбутнього, коли не буде фронту в нинішньому розумінні. Коли замість тих саме танкових змагань будуть діяти невеличкі автономні підрозділи, які будуть оснащені дуже потужною зброєю. Важливим моментом є те, що Росія перебуває в стані технологічного занепаду. В них багато програм деградують, що видно і по танку «Армата», і по літаку Су-57, і по військово-транспортній авіації. Безпілотники в них так само лише рекламуються. Ні «Охотник», ні «Альтиус» не доведені до кінця. Тому Україна має більш активно використовувати на випередження новітні технології. Необхідно, щоб активніше готувалися і використовувалися елітні структури, тобто Сили спеціальних операцій, морська піхота, спецпідрозділи різноманітних відомств. Ці структури насамперед мають оснащуватись найбільш потужною і новітньою зброєю. 

— Як підсумок, на вашу думку, наскільки почутий державою з її оборонним комплексом солдат, який безпосередньо дотичний до бойових дій?

— Річ у тім, що розробники і промисловці солдата чують і намагаються реагувати на його потреби розуміючи відповідні нюанси. Питання в зв’язку між керівництвом армії і промисловістю та наукою. Тут належної комунікації, на мою думку, немає. Можливо, це ще й тому що сам солдат не став пріоритетом для військово-політичного керівництва держави. Тому що якби солдат був для нього пріоритетом, то швидше б втілювались елементи нових технологій. Навіть той факт, що буквально днями в нас відбулося збільшення чисельності Збройних сил, це також історія про те що солдат у нас не є пріоритетом, бо ним заміняють технології, а не навпаки технологіями військових, як мало б бути.