Проблема нефракційного масштабу

Виключення народного депутата Олександра Дубінського з фракції «Слуга народу» стало черговим свідчення рівня і якості сучасної української політики. Правда, це не якась особливість останніх років, причини хвороби організму слід шукати в далеких 1990-х. Але про це нижче.

Ситуація із протистоянням в середині пропрезидентської політсили особливо загострилася після введених 11 січня Сполученими Штатами Америки санкцій проти семи громадян (зокрема проти Дубінського) та чотирьох ЗМІ України через їхнє втручання в американські вибори. У відповідь депутат заявив, що в ніякі вибори він не втручався, а винні в цьому так звані «соросята-пінчучата», які своїми доносами ввели в оману заокеанських чиновників. Більш того, Дубінський збирається захищати свою честь в судах. 

«СЛУГИ НАРОДУ» ЗАЦІКАВИЛИСЬ КОНСТИТУЦІЄЮ

Для керівництво фракції і Офісу Президента ці аргументи виявилися недостатніми, а може і непотрібними, тому народного депутата попросили на вихід добровільно. Причому зробити це йому рекомендував особисто президент Володимир Зеленський. Коли ж Дубінський відмовився, почалася довга чехарда із збором підписів і наполегливим переконанням колег по фракції проголосувати за його виключення з фракції. Після певних мук і зусиль Дубінського днями таки відправили у вільне плавання. 

Коментуючи рішення своїх колег, Олександр заявив, що у фракції перетнули всі «червоні лінії»: «Боягузтво і підлість. В одному флаконі». За словами Дубінського, йому навіть не дали виголосити промову, а також не показали результатів голосування. При цьому він закликав своїх прихильників не виходити з фракції на знак протесту, а залишитися в ній і «до останнього намагатися захистити президента від шляху в прірву, куди веде його нечистоплотне оточення».

Позицію фракцію пояснив її голова Давид Арахамія, який висловив впевненість, що СН житиме далі і без Дубінського. За словами Арахамії, за виключення проголосували 198 депутатів. «Чому я проголосував за? Він не відреагував на заклик президента, що треба вийти хоча б тимчасово, щоб не кидати тінь на фракцію...Зараз дійшла точка кипіння», — сказав Арахамія. Також голова фракції заявив, що мав захищати колег, бо пан Дубінський «відомий своїми атаками на колег по фракції і по Кабміну».

Насправді, вся ця ситуація має декілька глибших чинників.

Зовнішній. Насамперед, слід розуміти, що запровадження санкції США проти окремих українців є результатом внутрішньоамериканської боротьби між командами Джо Байдена і Дональда Трампа, в якій певні українські групи (олігархи, політики, журналісти) брали участь на тому чи іншому боці, намагаючись отримати преференції в майбутньому. І ті, що програли, отримали «ответку»... Якщо звернути увагу на осіб, проти яких ввели санкції, то окрім народного депутата Андрія Деркача, якого Вашингтон називає «російським агентом», також є особи, зокрема Дубінський, яких пов’язують з олігархом Ігорем Коломойським. Щодо останнього, як відомо, Міністерство юстиції США домагається конфіскації частини американських активів, підозрюючи олігарха у відмиванні коштів.

В цьому ключі сам Дубінський неодноразово заявляв, що «це не моє персональне питання, це питання суб’єктності нашої країни і її влади», натякаючи, що українська влада в питанні його виключення з фракції виконує вказівки Заходу. «Для громадянина України, який потрапив до санкційного списку іншої держави, це не є юридичною підставою для ураження його в правах в своїй країні. Тим більше, коли мова йде про державного діяча, — пояснює позицію політика його адвокат Тетяна Костіна. — І замість відповідної реакції та відповідних правових дій у фракції «Слуга народу» в цей момент... вирішують питання, яким чином сподобатись зовнішнім силам».

Внутрішній. Все, що ми спостерігаємо сьогодні в українській політиці — є результатом кланово-олігархічної системи, яка сформувалася за часів президента Кучми. Замість правової держави, ми десятиліттями маємо — корупцію, договорняки, відсутність соціальних ліфтів, кумівство, війну одних груп впливу проти інших (одних олігархів проти інших). В цій системі суцільних монополій (економічних, соціальних, інформаційних) вибитися здоровим силам майже нереально, а ті молоді люди, які все-таки бажають реалізувати себе в політиці, часто змушені обслуговувати інтереси певних олігархів, тому що політичний простір ними також монополізований. Звичайно, кожен робить свій вибір, але в результаті маємо ситуацію, коли одні молоді політики воюють проти інших, маючи за спиною кураторів як в самій Україні, так і закордоном. 

Ще однієї ознакою стану країни є наступна публічна заява Тетяни Костіної: «Надзвичайно небезпечною для країни є безкарність замовників в резонансних справах щодо вбивства Гонгадзе, викрадення і жорстокого побиття Подольського, посягання на життя народного депутата Єльяшкевича, де я також є адвокатом, і про що також постійно заявляю. Так ось у цих справах, я підкреслюю, Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання, які навмисно не виконує вже два десятиліття. І не збирається виконувати, судячи з того, яку роль сім’я Кучми-Пінчука грає у зовнішній і внутрішній політиці України, в залученні до української корупції багатьох іноземних політиків, і в ролі і впливі цієї родини і на інформаційний простір України».

Державна політика в Україні, як внутрішня, так і зовнішня, має бути державною, а не спиратися на ті чи інші групи впливу. Не повинен жоден з олігархів диктувати як країні розвиватися і яким зовнішньополітичним вектором рухатися. Те саме стосується і зовнішнього впливу. Керування всіх влад в різні роки призвело до того, що без зовнішніх фінансових запозичень економіка країни фактично не може існувати, а звідси і необхідність виконувати певні вказівки ззовні. Все це свідчить про слабкість і розбалансованість нашої країни, про вразливість перед внутрішніми і зовнішніми викликами.