У Сімферополі встановили пам’ятник... репресіям і беззаконню...

Пам’ятається, навесні цього року в Москві тривали суперечки про відновлення пам’ятника Дзержинському на Луб’янській площі. Дискусія зайшла в тупик. Мерія Москви зняла питання з розгляду, пояснивши це небажанням посилювати конфронтацію в суспільстві. Однак в Сімферополі такі міркування нікого не зупинили.

Провладна інформаційна агенція «Кримінформ» з посиланням на пресслужбу управління ФСБ по Криму і Севастополю повідомляє: «Сьогодні, в річницю дня народження Фелікса Дзержинського, в центрі Сімферополя (в районі вулиці Об’їзної) був урочисто відкритий відреставрований пам’ятник засновнику Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (ВЧК)». В повідомленні сказано, що пам’ятник відкрили за участю ветеранів органів держбезпеки, однак на представленому відеоролику ніяких ветеранів не видно, зате спецслужба нітрохи не соромлячись експлуатує загін з учнів-кадетів зі школи № 4, шефство над якою взяло кримське управління ФСБ.

Автори розісланого пресрелізу також зазначають, що «Залізний Фелікс» боровся не тільки з контрреволюцією, але і піднімав країну з розрухи й злиднів. Завдяки його участі були відновлені дві тисячі мостів, відремонтовані майже три тисячі паровозів і понад десять тисяч кілометрів залізничної колії. Велику увагу Дзержинський приділяв молодому поколінню. Він очолив дитячу комісію, яка прийняла рішення про організацію дитячих будинків та трудових комун», — ідеться в пресрелізі. А також, що пам’ятник відреставрували на приватні кошти. Хто благодійник — не повідомляється.

Але таке зміщення акценту з репресій, які здійснювала ВЧК, на турботу про бездомних нікого не ввело в оману, у кримських соціальних мережах відкрилася палка дискусія з приводу пам’ятника, яка відображає весь спектр нинішніх кримських настроїв. Одні користувачі запитують: «А чому не Берії?», але отримують відповідь: «Про злодіяння Берії ви знаєте, а що ви знаєте, наприклад, про його внесок у створення ядерної зброї?». Однак інший читач йому зауважує: «А хіба від того його злодіяння стали меншими?» Кримчани зазначають, що «з художньо-естетичної точки зору, пам’ятник — поганенький ширвжиток».

Спостерігачі зауважують, що саме відкриття пам’ятника було зроблено цинічно і по-чекістськи. Біля пофарбованого білого постаменту з бюстом виставили варту з дітей-кадетів, потім інші кадети за командою дорослого керівника зайшли до пам’ятника, виструнчились, і так само за командою одночасно поклали до підніжжя квіти. Можна тільки здогадуватись, про що думали їхні батьки, коли віддали свої дітей у кадети на виховання нинішнім послідовникам Дзержинського. Можна бути певними, що Крим поповниться десятками павликів морозових.

Виявилось, що не всі знають роль Дзержинського в революції, тому кримчани розповідають, що «його організація мала в собі Бела Куна і Землячку (Розалія Залкінд) (провідники Червоного терору в Криму, від рук яких загинули понад 100 тисяч жертв в Криму — воїни Білої армії, яким обіцяли амністію, і кримчани, яких звинуватили в контрреволюції. — Авт.). На вулиці Леніна, десь навпроти Зеленого театру є балкон і внизу меморіальна дошка, де написано: «З цього балкону виступав полум’яний революціонер Бела Кун?»

Одні кримчани пишуть: «Нехай стоїть. Це наша історія, і ми повинні знати і пам’ятати». Інші стверджують: «Освічена частина суспільства прекрасно знає внесок в історію Залізного Фелікса, пора б усі сторони (його діяльності. — Авт.) дізнаватися...». Їм заперечують: «Нехай стоїть, і поруч поставити всіх безвинно вбитих людей...». А ті відповідають: «І страчених треба пам’ятати. Гарне, погане — це теж історія...», а також: «А ще мільйони безпритульних, яким дали путівку в життя...», однак їм заперечують: «Попередньо знищивши їхніх батьків...»

Загалом кримчани оцінили пам’ятник дуже негативно: «Пам’ятник національному позорищу...», «Поставили пам’ятник тирану», «За ним крові більше, ніж води в річці Салгір...», але і тут є незгодні «За вченням Христа — кров мільйонів невинних, за вченням Магомета — ще більше. То що тепер, викреслити їх з історії?».

Кримчани зазначають, що Дзержинський ніколи не був у Криму і не має до нього стосунку, до півострова від нього докотилися лише криваві репресії. Пам’ятник старий, ще довоєнний, постамент масивний не гармоніює з погруддям, бюст виконаний незграбно, власне це старий пам’ятник, який поставили саме тут, тому що колись тут була фабрика з обробки шкір тварин, і носила вона ім’я Дзержинського, тому тут давно поставили пам’ятник, але його були знесли, але тепер кажуть, що, мовляв, тоді зняли його на реставрацію, а тепер відновили і відкрили.

Представник Російської православної церкви, протоієрей Леонід Калінін в інтерв’ю радіостанції «Говорить Москва» заявив, що монумент Дзержинському ображає «пам’ять мільйонів невинних жертв терору, голоду, холоду, мук, тортур, тюрем, таборів».

Кримський історик і політолог Андрій Іванець висловив сайту Крим.Реаліі думку, що відкриття пам’ятника Дзержинському на півострові це «маркер того, що ФСБ демонструє свою силу в Криму і силу своєї ідеології. На тлі недавніх затримань кримських татар, яких звинуватили в підготовці нібито диверсійного акту, це виглядає взагалі непристойно. Мало того, на відкриття пам’ятника запросили дітей, тобто використовують його для обробки неповнолітніх кримчан і мілітаризації дитинства. Це є прямим порушенням міжнародного права, оскільки на окупованій території не можна готувати громадян і тим більше дітей до служби в армії держави-окупанта. До всього іншого, Росія пропонує нашим співгромадянам у Криму шанувати «героїв», безпосередньо причетних до створення тоталітарного режиму і каральної структури, на рахунку якої, власне, сотні тисяч життів невинних людей. Дзержинський безпосередньо організовував більшовицький переворот у Петрограді в 1917 році».

Андрій Іванець зазначає, що «саме з ВЧК потім виросли ГПУ, НКВД, КГБ і сучасна ФСБ. Вихідці з цієї спецслужби сьогодні фактично правлять Росією, і для них Фелікс Дзержинський це один із зразків для наслідування. Взагалі, після 2014 року в Криму встановили понад 150 пам’ятників, не рахуючи меморіальних дощок. Більшість з цих пам’ятників присвячені військовим діячам і боям, пов’язаними з російською і радянською історією, а також з анексією Криму. На жаль, ми і далі будемо бачити цей напрям в меморіалізації на окупованій території».

Кримський історик, доктор історичних наук, автор книги «Вулиці Сімферополя» Володимир Поляков зазначає, що в Криму «є ще концтабір «Красний» (нині музей. — Авт.) де розстрілювали спочатку білих, потім ворогів народу, потім німців — він теж імені Дзержинського. Так що я думаю, тепер на черзі ще один пам’ятник. Все це, звичайно, жахливо. Ми ставимо пам’ятник Дзержинському, але немає жодного пам’ятника Денікіну, Врангелю. Судячи з усього, наше колесо історії досі червоне. Ще мені здається, що ми йдемо за аналогією: якщо в Україні зносять, то ми повинні ставити, і навпаки! Якщо завтра в Україні, не доведи, господи, почнуть ставити пам’ятники Леніну — може, ми почнемо їх зносити?»

Натомість єпископ Апостольської православної церкви Григорій Міхнов-Вайтенко вказує на суперечливість політики пам’яті в сучасній Росії і, зокрема, в контрольованому нею Криму: «Відбувається те, що в медицині називається шизофренією. Напевно, пам’ятники можна ставити кому завгодно — це теж право людей, яке забирати не можна. Але завжди постає питання про історичний контекст, про мету. Рано чи пізно в Росії мав би з’явитися пам’ятник усім жертвам революційних подій початку 20-го століття як пам’ятник примирення і скорботи. Але сьогодні ми бачимо парад бовванів, які нічим не відрізняються від нескінченної низки об’єктів монументальної пропаганди радянської влади...»