Забезпечена старість поки що гарантована лише емігрантам

За декілька років безперервної дискусії з приводу причин загострення бюджетної кризи і шляхів виходу з неї всі, здається, вже звиклися з думкою: в Україні роками можуть не вирішуватися бюджетні проблеми й при всьому цьому утримуватися стабільність на фінансових ринках. Можливо, саме такою самозаспокоєністю і пояснюється досить байдужа реакція фінансової громадськості на ухвалу уряду втричі збільшити обсяг емісії державних боргових зобов'язань.

Дійсно. Минулого року, коли Україна не отримала обіцяних їй кредитів від міжнародних фінансових організацій, завдяки аналогічним урядовим постановам обсяг ОВДП зріс на величину, яка компенсує дефіцит, що утворився, тобто майже вдвічі. Щоправда, потім, під завісу 1997 р., уряд пережив легкий шок через паніку іноземних власників держпаперів, які не бажали не те, що повторно інвестувати отриманий прибуток, але й прагнули негайно продати все, що у них є, нехай навіть із збитком. Але й тоді було знайдене прийнятне рішення, і вже на початку 1998 р. на зміну, як тоді казали, дорогим внутрішнім позикам прийшли єврооблігації.

Тепер, після закінчення бурхливого передвиборного сезону, знов виявилося, що шлях до дешевих закордонних грошей для правлячого режиму дуже дорогий, і погляди уряду знову звернулися до "дешевих" гривневих ресурсів. Хоча, звичайно, це для уряду позика під 50% (або під 25% - у валюті) здається дешевою. Громадянам, які не отримують зарплатню, або підприємствам, що ледве зводять кінці з кінцями, вона такою здаватися не може. Проте, розмови про дорогі й дешеві гроші тут не зовсім коректні. Як стверджує консультант Гарвардського інституту міжнародного розвитку Олексій Ващенко, за умов, що склалися, такий крок уряду є єдино можливим. "За станом на 5 квітня 1998 р. з обсягу ОВДП у 2 996 млн. грн, запланованих до випуску 1998 р., було розміщено 2 979 млн. грн."

Природно, щоб продовжувати випуск державних паперів на законній підставі, урядові потрібно було змінити сам закон. Відмовитися від подальшого нарощування держборгу уряд так і не зміг, оскільки на 1 квітня загальний борг Мінфіну становив близько 8 289 млн. грн., з них - до кінця року треба сплатити 6 044 млн. грн. Олексій Ващенко уточнює: "За нинішнього рівня державних витрат та економічного спаду, що триває, погашення вже зроблених боргів може відбуватися лише за рахунок нових позик, що, тим самим, призводить до зростання зовнішнього й внутрішнього держборгу."

Згідно з канонами економічної теорії, реальне оздоровлення фінансової системи країни може наступити за дотримання двох найважливіших умов: початку економічного зростання і скороченні бюджетних витрат. Минулого тижня Міністерство статистики розповсюдило інформацію про підсумки роботи промисловості в 1 кварталі 1998 р. Зокрема, приріст виробництва промислових підприємств України в березні у відношенні до лютого становив 12,5%, а у відношенні до першого кварталу 1997 року цей показник зріс на 1,7%.

Але чи можна вважати тенденцію, що намітилася, достатньою підставою для оптимістичних прогнозів? Експерт Олексій Ващенко заперечує: "Збільшення обсягів промислового виробництва ще не означає, що в країні почалося економічне зростання. Реального зростання внутрішнього валового продукту ще немає і невідомо, коли воно буде...". Коментар міністра економіки В.Суслова, своєю чергою, доповнює картину ілюзорного "зростання": виявляється, головними причинами відзначених досягнень були безкоштовне витрачання державних матеріальних резервів (близько 3 млрд. грн.), зростання неплатежів (тільки за газ споживачі не сплатили 8,5 млрд. грн.), зростання заборгованості у зарплатах (5,3 млрд. грн. на 01.04.98), зростання бюджетних боргів тощо.

Було б не вірно думати, що в уряді не усвідомлюють глибини кризи, що вразила країну. Публічні заяви Президента про необхідність економії бюджетних коштів минулого тижня - пряме цього свідчення. Щоправда, обіцяти провести реформи й бути здатним їх провести - це дві великі різниці. Візьмемо ту ж пенсійну реформу, що обіцяє скорочення бюджетних витрат, принаймні, внаслідок наведення елементарного ладу в Пенсійному фонді. Ще в середині 1996 р. уряд вперше сповістив громадян про зміни, що насуваються. Однак тоді уряд, чи за недомислом, чи за злим наміром, зробив все можливе, щоб у населення реформа асоціювалася з підвищенням пенсійного віку і впровадженням обмежень на виплати працюючим пенсіонерам. Реакція була однозначною - ані 1996, ані 1997 років пенсійна реформа вже не згадувалася. І лише минулого тижня була зроблена чергова (зовсім необов'язково - успішна) спроба повернутися до ідеї широкомасштабної реформи.

Можливо, щоб якось поліпшити імідж передбачених президентським указом нововведень, в ньому спеціально перераховані заходи, які поліпшують матеріальний стан нинішніх пенсіонерів: поетапне доведення рівня мінімальної трудової пенсії до величини рівня малозабезпеченості (зараз вона становить 73,7 грн), періодична індексація пенсій відповідно до зростання цін, створення умов для розвитку страхових принципів у пенсійному забезпеченні. Однак головним положенням указу, заради чого, власне, Президент і форсував законодавчий процес, є пункт про запровадження персоніфікованого обліку внесків громадян до Пенсійного фонду.

Річ у тім, що зараз в Україні за рахунок пенсій живуть 14 млн. громадян, з них приблизно 3 млн. ще не досягли пенсійного віку. У той же час лише 16 млн. з 30 млн. працездатного населення перераховують гроші до пенсійних фондів. Працювати повний робочий день мають можливість лише 10 млн. з 16, тоді як інші працівники на підприємствах лише рахуються і взагалі нічого не відкладають на майбутню старість. А якщо додати до цього популістське підвищення розміру пенсій напередодні виборів при тому, що більше 70% підприємств або мають пенсійні борги, або не платять своїм працівникам "офіційної" зарплатні, стає зрозуміло, що за нинішньої пенсійної системі реально збільшити надходження до Фонду не можна.

Всім очевидно, що бюджетна агонія не дозволяє баритися з реформами в соціальній сфері. Та чи варто було починати реформування бюджетної системи з "пенсійного питання"? Чи не краще було спочатку завоювати довіру громадян, скасувати пільги чиновникам, зняти адміністративні окови з підприємств і дати можливість людям заробити собі пенсію. Адже в іншому випадкові "страховий поліс" лише зовні буде схожий на закордонний, а фактично пенсійне накопичення залишиться такою ж недозволеною розкішшю, як і сьогодні.