Уміння почути

У Вологді завершився II Міжнародний фестиваль европейського молодого кіно «VOICES». Емблема фестивалю «VOICES» — літери, які, збільшуючись, виходять променем з кінопроектора і складають власне його ім’я — виявилася більше, ніж символічною. Адже «VOICES» в перекладі — «голоси», а голоси, тобто роботи молодих кінематографістів Європи, злилися в злагоджений хор, який співає про сучасне бачення світу, і складається з дебютантів з усіх європейських країн.

Команда, що утворилася торік, на чолі з президентом фестивалю Ігорем Лисенком і генеральним продюсером Павлом Морозовим, працювала злагоджено і чітко. Як і у будь-якій великій справі, напевно, були «підводні течії», але цього не знали і не бачили ані гості, ані учасники фестивалю, ані чисельні глядачі. А їх цього року було значно більше, ніж минулого. Зали двох вологодських і одного череповецького кінотеатрів були повні, як на ранкових, так і на вечірніх сеансах, а на нічних концертах і показах на площі перед Кремлем ніде було яблуку впасти. Всі програми фестивалю, за попередніми підрахунками, переглянуло понад 20 тисяч глядачів. Якщо порівняти цю цифру з офіційними даними «найвагомішого», московського, яка перевищує втричі, то проведена у Вологді робота говорить сама за себе. І було б несправедливо не згадати тут близько 100 волонтерів, які самовіддано, забувши про сон і відпочинок, працювали на «VOICES».

Вологодська земля, зі своїми «сорока сороками церков», гарним Кремлем і оспіваними у відомій пісні «різьбленими палісадами» дбайливо зберігає традиції і одночасно є абсолютно сучасним містом з новими готелями, затишними кафе і ресторанами, музеями, театрами, торговельними центрами. Всередині і довкола міста така кількість справжніх пам’ятників, (достатньо пригадати Кирило-Білозерський монастир або Ферапонтовський монастир — охоронець фресок незрівнянного Діонісія), що стає шкода тих, хто ще не бачив цього. Керівництво — губернатор Вологодського краю В. Позгальов, його команда, мери Вологди і Череповця — активно і зацікавлено підтримують фестиваль. І не лише на основі любові та поваги до кіно. Як хороші господарі, вони розуміють, що показний європейський кінофорум — відмінний PR світового масштабу для області і стимул для збільшення потоку туристів. І потік цей дійсно збільшився, що й продемонстрував другий фестивальний рік.

— Активно інтегруючись у світовий культурний простір, — сказав на церемонії відкриття пан Позгальов, — кінофестиваль «VOICES» формує свої традиції і завойовує авторитет у професійному співтоваристві. Цілком сприяючи популяризації європейського кіно, він дає можливість молодим режисерам, сценаристам, акторам представити широкій публіці свої нові роботи, отримати оцінку вітчизняних і закордонних майстрів кіно, а глядачам — бути в курсі останніх тенденцій світової кіноіндустрії. Ми завжди раді гостям.

Не знаю, чи вдалося пану Позгальову ознайомитися з фестивальною програмою, він виїхав у відрядження до столиці, але його заступник, Іван Поздняков, незважаючи на щільний робочий графік, знайшов час бути присутнім на великій кількості конкурсних і позаконкурсних показів як звичайний зацікавлений глядач. Тут з прикрістю залишається констатувати, що ані на всесвітньо відомому фестивалі «Молодість», який проходить у Києві вже не один десяток років, ані на Одеському міжнародному, який проходить вдруге, високих державних мужів у кінозалах помічено не було. Хіба що на протокольних заходах, де по обидва боки червоної доріжки вишикувались ряди камер і фоторепортерів.

А подивитися, справді, було що. Це безпосередня заслуга директора програм Ігоря Гуськова, який підготував цікаву і різноманітну програму. Він встигав представляти фільми і вести прес-конференції, бути модератором на майстер-класах і просто знайти щире слово буквально для кожного учасника і гостя.

В конкурсі було 10 картин: від російської стрічки «Байдужість» Олега Флянгольца (володаря Гран-прі «Кінотавр» нинішнього року), до англійської «Тиранозавр», який отримав головний приз «VOICES — 2011». Що журі у Вологді судить за гамбурзьким рахунком, було зрозуміло ще минулого року, коли Гран-прі дісталося українському дебюту «Щастя моє» Сергія Лозниці. Володар призу традиційно став членом журі. Його колегами були Стефан Кітанов, президент Софійського фестивалю; італійська актриса, чарівна Катерина Муріно, відома нашим глядачам за фільмами «Казино «Рояль» та «Корсиканець»; володар багатьох міжнародних нагород, сербський режисер Горан Паскалевич і непередбачувана Ксенія Раппопорт (нещодавно знову стала мамою), яку в Італії люблять анітрохи не менше, ніж у Пітері чи Одесі. Головою журі був чотири рази «оскароносний» (за фільм, що «вніс пожвавлення в кіноіндустрію Об’єднаного Королівства», «Вогняні колісниці») Х’ю Хадсон. Він і зараз на передовій — знімає фільм за твором Джорджа Оруелла «На згадку про Каталонію» — спогади автора про війну в Іспанії. Безкомпромісність пана Хадсона у ролі члена журі відома за його протистоянням тискові відомого пана Суркова та його столичних апологетів у боротьбі за приз фільму «Росія 88» на фестивалі Ханти-Мансійська.

— Вважаю, — підкреслив метр у приватній розмові, — що потрібно низько вклонитися добирачам фестивалю «VOICES» і програмному директорові. Я часто виступаю як учасник журі, але програма цього фестивалю складена дуже грамотно і цікаво. В ній, як у хорошій драматургії, є сюжет і його розвиток. Ми багато спілкувалися з колегами, але були одностайні в ухваленні рішень.

Головний призер — «Тиранозавр» — досить жорстка історія про двох немолодих самотніх людей. До речі, цього року приз за кращу жіночу роль був поділений між двома актрисами — Олівією Кольман — героїнею «Тиранозавра» і героїнею шведської стрічки Лізи Лангсет «До чогось прекрасного» — Алісією Вікандер. Тут ідеться про те, чи можна, прагнучи до прекрасного, змінити місце існування, використовуючи при цьому будь-які засоби. Ця картина також має декілька призів. Француженка Бріджит Сі отримала приз за кращий сценарій, дебютувавши також як режисер у дуже особистій історії «Вільні руки».

Арт-директор фестивалю Карина Даньєлу забезпечила не лише «італійський сегмент», який був обумовлений відзначенням року Італії в Росії, запросивши на фестиваль мегазірку Клаудію Кардинале і живого класика італійського кінематографа Паоло Тавіані. Під її «невсипущим оком» дуже бурхливо пройшов також круглий стіл, присвячений проблемам спільного кіновиробництва.

Яскраві пазли ніколи не склалися б у ідилічну картину фестивалю «VOICES», який набирає сил, якби не склалася там професійна команда, яку підтримала місцева влада, а також гігант «Северсталь», який приділяє велику увагу не лише власному технічному розвитку, а й культурі.

P.S. У найближчих номерах «Дня» читайте інтерв’ю з Клаудією Кардинале та Ксенією Раппопорт.