У пошуках справжнього

14 грудня в київській галереї «Ательє Карась» Олег Скрипка влаштовував вечорниці. Фактично, це була генеральна репетиція до вечорниць на Монмартрі, що пройдуть 17 січня у Парижі. Щоправда, тематика дещо зміниться: водитимуть Маланку. Як сказав лідер «ВВ» напередодні в ексклюзивному інтерв’ю «Дню», так почне реалізовуватися його новий проект «Андріївський узів — Монмартр — культурні побратими».

Як і колись у хату вдови набивалося повно дівчат та хлопців, так і у галереї Євгена Карася була тиснява. Прийшло багато нових людей. Бо якийсь час на таких заходах зустрічалися одні й ті ж обличчя. Тепер коло розширюється. Більше того, відвідувати етно-вечірки стає модно. «Певний час мистецькі сили, які займалися організацією фольклорних фестивалей чи етно-дискотек, називали ті дійства і публіку, яка на них приходила, — «гетто», — говорить Олег Скрипка. — Тепер, схоже, ми виходимо із резервації. І у цьому заслуга багатьох, зокрема, і фестивалю «Країна мрій» та газети «День» з її увагою до вітчизняної історії та культури».

Отже, на вечорницях гурти «Гуляйгород» та «Чоботи з бугая» відтворювали деякі традиції святкування Андрія, зокрема, ворожіння і кусання калити — пісного твердого коржу, оздоблениго маком і прикрашеного калиною. Хлопці, стрибаючи на рогачі чи коцюбі, намагалися дотягнутися до підвішеного калача і шмат відкусити. Й сміху було! Галасу! Музики і танців! А ще неформальний модний показ у стилі фольк, де моделлю слугувала чи не кожна дівчина... І насамкінець — етно-дискотека. DJ — Олег Скрипка.

«На жаль, я тільки у такому зрілому віці знайомлюся з рідною народною культурою, — ділиться враженнями радник прем’єр-міністра Валерій Мартиновський. — Дорослішають діти, народжуються онуки і з’являється потреба розказати їм про пращурів. Зрештою, й самому відчути отой зв’язок поколінь. Окрім того, я колекціоную картини українських художників. Природно, щоб розуміти їхнє письмо, періоди, у яких митці творили, потрібно знати нашу історію і наше мистецтво». «Відрадно, що сюди завітало чимало нових людей у хутряних шубках і дорогих костюмах, — продовжує директор зі зв’язків із громадкістю компанії «Coca Cola Україна» Леся Жулинська. — Чесно кажучи, досі на таких заходах їх зустрічала не часто. Будьмо відверті, може їм нікуди сходити? Бо не так багато подій відбувається в Києві. Але також у момент внутрішньої чи зовнішньої кризи людина починає шукати справжнє і непроминаюче. Вона занурюється у власні спогади, досліджує родовід, їде до бабусь-дідусів, які пережили чимало, і в них можна навчитися життєвої мудрості. Вочевидь, обставини, що склалися, повертають нас до самих себе — у вузькому і широкому розумінні цього слова. Адже якщо не знаєш свого коріння, навряд чи зможеш зростати. Чому свого часу в США була криза? Тому що всі, приїхавши звідусіль, не знали, образно кажучи, чиїх батьків діти. Пригадую, в 1989 році, коли туди вперше потрапила, американці були перейняті тим, що складали свій родовід... Нам легше — у нас усе наповерхні. Якщо й доведеться шукати, то тільки по регіонах». «Я пам’ятаю часи, коли Олег ще не був таким, можна сказати, національно-виструнченим, — підсумовує режисер Сергій Проскурня. — Спершу він став нон-комформістом. Потім — антирадянським панком і майже хіппі. Поступово-поступово відчув глибину українського слова. А згодом, поєднавши змістовне символічне слово зі своєю панківською культурою, прийшов до традиції. Тобто коли ще не було ні класичної, ні тим більше рок-музики, народна музика була природна, жива й актуальна. Вона і є джерело мистецтва. Скрипка ступив на цю територію та на ній органічно існує. І йому повірили. Очевидно, коли людина такої харизми та популярності пропонує до чогось долучитися, то йому вірять. І долучаються. Це працює краще за усі державні програми на підтримку культури».