Казбек Цезар
«Краще бути першим тут, аніж другим у Римі», — повчально прорік Гай Юлій Цезар, даючи таким чином оцінку якості політологічним спостереженням, зробленим його супутником. Експерт же сказав про політичне життя глухого галльського села: «Невже й тут люди борються за першість?»
Виборцям вказаного галльського населеного пункту сильно не поталанило, бо Гай Юлій став першим у Римі і, відповідно, не став таким у галів-провінціалів. Зате здорово поталанило мешканцям глухої російської околиці, де, чи то зазнавши поразки в імперсько- центровій журналістській першості, чи то обскакавши в загальному заліку самого Цезаря (перший усюди!), перемогу отримав Казбек Бектурсунов.
«Пан Бектурсунов приїхав із Росії. Жити й працювати до України Казбек приїхав п’ять років тому, але бував тут і раніше — у нього в Києві живе мама та сестра. Він був ініціатором появи в Україні «Коммерсанта» — однієї з найвпливовіших російських газет. Видавничою справою в Україні Казбек почав займатися, коли зрозумів, що тут немає, як він каже, «людської» газети. Зараз консультує українських політиків» (Бі-Бі-Сі, 5 жовтня).
Стародавньоримське «consul» має два значення: «глава Римської республіки» і «порадник, подавець порад» (прізвисько Юпітера). Керуючись другим значенням Бек-Турсунов учить представників тубільного політикуму: «Українська мова не потрібна відповідальній публіці, яка читає й думає. Ба навіть такої україномовної публіки немає(…). Мені не подобається манера спілкування. [Вона] селянська». На запитання української журналістки Марти Шоколо: «Ви вважаєте, що українські журналісти менш професійні?», — не поскупившись, відповідає: «Разів у 50». Благочестива Марта просить у жорсткого абрека хоч одне добре слово про тубільців — «Як би ви одним словом змалювали українців?», — сподіваючись, що західні принципи політкоректності скоректують східного бека. Але любитель Хайдеггера невблаганний: «Я не мислю категорією «українець». А якщо почати штучно мислити, то це слово — «зрадники».
Можна було б сказати: «Юпітер, ти гніваєшся, — значить, ти не маєш рації». Але на думку приходить інша, українська приказка — «Ти їм (консультованим політикам і журналістам, яких повчають — Є.З. ) плюй в очі, а вони тобі — «Божа роса«». Якщо ці самі повчання українських журналістів і консультування українських політиків і далі розвиватимуться в такому напрямку, то як би нам не втратити країну! Яка халепа буде, коли консул-консультант Казбек перетвориться на первозданного консула. Хто легковажно поставиться до подібного припущення, порахувавши його фантастичним, — нехай знає, що першу фазу відчуження ми вже прозівали, і п’ять років живемо в зовсім іншій країні: «Україна без «Коммерсанта» і з «Коммерсантом» — це дві різні країни». Може, швидше поміняти назву? — на «Україстан», наприклад?
