Культурний колоніалізм триває?
«День» продовжує дискусію про проблему «перекладу» імен та прізвищ, яка розпочалася зі статті Владіміра (Володимира) Лєсного «Як чуємо, так і пишемо?» (див. № 213). Сьогодні ми пропонуємо до вашої уваги ще два погляди на цю проблему.
На запитання, винесене у заголовок статті Владіміра (Володимира) Лєсного (№ 213 «Дня»), у якій викладено аргументи проти «перекладу» імен і прізвищ, можна відповісти: «Так! Як чуємо, так і пишемо».
Пригадую чудовий радянський кінофільм «Максимка» з відомим актором Борисом Андреєвим у одній із головних ролей. Там російський військовий вітрильник (а події відбувалися у позаминулому сторіччі, ще існувала торгівля людьми з «чорного» континенту) в океані натрапив на місце катастрофи якогось судна, що перевозило рабів, і російські моряки врятували підлітка-негра. Тоді свідоцтва про народження цей хлопчина при собі не мав і російської мови не розумів. Думали-гадали, як його назвати, і матрос (актор Борис Андреєв) промовив: «Будешь Максимкой!».
Проте, коли вже йдеться про людей ХХI сторіччя, з відомими іменами і прізвищами, то традиції, легенди і міфи культурного колоніалізму необхідно відкинути, бо вони тягнуть у минуле, перешкоджають нашому поступу і загальному розвитку нації. Як зазначив Мирослав Попович, «...саме принцип захисту людської гідності має бути непорушною основою демократичного правопорядку». (Див. Вісник НАН України. – 2005. – №8. – С.17).
Проблема перекладу імен та прізвищ є вельми актуальною з багатьох точок зору. Існуюче тут безладдя є наслідком гуманітарного поневолення, і питання необхідно ставити ширше, зокрема, має йтися про необхідність транскрипції іноземних власних назв (імен і прізвищ у тому числі). У всіх країнах дотримуються того правила, що власні назви не перекладаються. У випадку імен перекладаються лише клички (прізвиська). Так, наприклад, в назвах Іван Грозний, Ричард Левине серце перекладу на інші мови підлягають лише слова Грозний, Левине серце. Про важливість дотримання цього правила свідчить і той факт, що в радянські часи, коли в російській газеті «Правда» публікувалися твори українських поетів М.Бажана, С.Олійника та інших, їх імена і прізвища не перекладались (писали російською мовою «Мыкола Бажан», «Степан Олийнык»), щоб не бути посміховиськом серед цивілізованого світу.
І ось ніби спеціально (як тепер кажуть «ексклюзив») для дискусії газети «День» видавництво Кембриджського університету (Велика Британія) дає нам ще один приклад того, як необхідно поважати людей щодо перекладу їхніх власних імен. Нещодавно у цьому видавництві вийшли в світ праці міжнародної конференції та американо-української математичної школи «Динамічні системи та ергодична теорія». Погляньмо ж, як обачливо видавництво подає імена відповідальних редакторів цього збірника наукових праць: Topics in dynamics and ergodic theory/ Eds. Sergey Bezuglyi and Sergiy Kolyada. — Cambridge: Cambridge University Press, 2003. — 262 pp. — (London Mathematical Society Note Series, 310). Це видання демонструється на виставці нових надходжень в Інституті математики НАН України (перший відповідальний редактор – росіянин, другий — українець).
Гортаю атлас Reiseatlas Deutschland+Europa 2000—2001 вийшли в світ видавництва Равенштайн (ФРН), що вийшов у 2000 році; на стор. 214 є назви українських міст, серед них: Kyiv, Rivne, L’viv, Ternopil’, Fastiv, Vasyl’kiv... Як казав наш великий Тарас Шевченко: «...і чужому навчайтесь».
Ми успадкували ситуацію, яка є складною навіть у цьому ніби простому питанні. Неясна й розмита культурна ідентичність є загрозою для майбутнього нації. Культурний колоніалізм сформував безладдя у правописі, формі звертання (її практично немає). А результатами «помаранчевих» подій є певні зрушення в демократії, свободі, їх необхідно закріпити відповідною перебудовою, проведенням реформ на усіх ділянках гуманітарного розвитку. Там, де треба, ввести нові стандарти, бо вони є мірилом нашої гуманітарної конкурентоспроможності у світі.
