Піррова перемога

У суперечках стосовно ймовірних наслідків вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ), які з новою силою спалахнули останнім часом, на перше місце традиційно ставиться вплив цього процесу на ситуацію в українській економіці. Але аналіз, як правило, обмежується очікуванням безумовного виграшу споживачів, перед якими розкинеться небачене різноманіття якісних і недорогих товарів, принесених на наші ринки міжнародною конкуренцією.

Насправді все не настільки просто. Виграш споживачів залежить, передусім, від перспектив зміни їхньої купівельної спроможності, тобто рівня доходів. Такий підхід дозволяє побачити пряму залежність «ефекту СОТ» від загальної зміни економічної ситуації в країні. А вплив на неї відбуватиметься за двома основними каналами. По-перше, можна передбачити зниження рівня тарифного захисту внутрішнього ринку внаслідок зв’язування тарифних ставок у ході двосторонніх переговорів з торговими партнерами України. На тлі загального незначного зниження тарифів, у низці товарних груп зменшення рівня тарифного захисту буде досить відчутним, що, відповідно, підвищить конкурентний тиск у цих галузях. Випереджальними темпами знижуватимуться тарифи на м’ясо та субпродукти, цукор, товари харчової промисловості, целюлозно-паперову продукцію, взуття, меблі тощо. По друге, відповідно до вимог СОТзміниться регуляторне середовище. Зокрема, це стосується скасування галузевих податкових пільг і субсидійованого кредитування, зміни системи державних закупівель тощо. У результаті в низці галузей істотно збільшиться податкове навантаження і зростуть проблеми зі збутом продукції.

Названі чинники істотно посилюють вимоги до конкурентоспроможності українських підприємств. Тих, хто їх не виконає, очікує погіршення фінансового становища, а то й повна зупинка. Зрозуміло, що таких буде чимало. І попри навіть можливість оновлення частини неефективно керованих підприємств (через банкрутство), в середньостроковому періоді слід очікувати зниження рівня зайнятості та скорочення сукупних доходів населення, що матиме негативний соціальний ефект. При цьому моногалузевий характер багатьох регіонів України додатково сприятиме загостренню міжрегіональних диспропорцій і поглибленню економічного спаду в депресивних регіонах. Останнє може мати кумулятивний негативний соціальний ефект, оскільки підвищує навантаження на місцевий і центральний бюджети, відповідальні за соціальне забезпечення населення цих територій.

Щоб протистояти цим негативним соціальним наслідкам, Україні доведеться створювати нові робочі місця і вимагати підвищення продуктивності праці на конкурентоспроможних підприємствах. Це в свою чергу зажадає реальної структурної перебудови економіки й інвестиційно орієнтованого зростання, що, взагалі кажучи, жодного стосунку до СОТ не має і вступом до цієї організації жодним чином не наближається. Навіть конкурентоспроможні компанії, відчуваючи посилення конкурентного тиску, будуть вимушені раціоналізувати власні витрати. З огляду на наявне сьогодні значне приховане безробіття, нескладно спрогнозувати, що ця раціоналізація передбачатиме вивільнення надлишкових працівників, заморожування або навіть зниження реально виплачуваної заробітної плати.

«Цікаві» наслідки вступу України до СОТ проглядають і в «тіньовому» секторі української економіки. Заходи, яких вживають у рамках підготовки України до членства в СОТ, несуть у собі значний позитивний потенціал (зокрема протидія контрабанді дозволить підвищити фактичний рівень тарифного захисту ринків споживчих товарів навіть за зниження номінальної величини імпортних ставок). Але в соціальному контексті, особливо на період, поки тіньові операції не будуть витіснені в зв’язку із зростанням офіційної економіки, такі заходи означатимуть втрату доходів осіб, які зайняті в тіньових видах економічної діяльності (за різними підрахунками, в тіньовий сектор у тій чи іншій мірі інтегровано понад три мільйони українців). Така втрата може досить чутливо позначитися на купівельній спроможності значних груп населення та рівні фактичного сукупного споживчого попиту. Таким чином, широко розрекламований «споживчий виграш» має своїм зворотним боком зростання рівня безробіття й уповільнення темпів зростання доходів населення.

Отже, настання якісного та дешевого товарного різноманіття — зовсім не факт. Значні трансакційні витрати ведення бізнесу на внутрішньому ринку України, недостатньо сприятливий міжнародний імідж нашої держави, значні транспортні витрати (особливо це стосується харчових продуктів) тощо ускладнюватимуть входження імпортованих товарів на українські ринки. Тому подорожчання вітчизняної продукції внаслідок скасування пільг і введення жорсткішого фіскального контролю може помітно випередити зростання конкурентного тиску з боку імпорту, умови для якого будуть лібералізовані. У результаті ціни на внутрішньому ринку поповзуть угору, відповідно знижуючи купівельну спроможність населення та провокуючи інфляцію.

Проте важко заперечувати той очевидний факт, що вступ України до СОТ є об’єктивно зумовленим необхідним кроком на шляху її інтеграції в світову економічну спільноту. Але не можна закривати очі і на те, що в ході цього процесу українське суспільство може сплатити досить високу соціальну ціну за гаяння часу з реальними економічними перетвореннями та накопичення значних структурних відмінностей не тільки від провідних економік світу, а й від економік найближчих сусідів. Тому країні потрібна цілеспрямована економічна політика, що враховує особливості, властиві перехідній економіці України, й здатна адаптувати її до членства у СОТ таким чином, щоб максимально повно скористатися позитивним потенціалом й одночасно мінімізувати негативні економічні та соціальні наслідки. Ця політика має передбачати модернізацію систем захисту внутрішнього ринку та підтримку вітчизняних підприємств згідно з вимогами СОТ. Для цього потрібно повністю оволодіти інструментарієм захисних заходів і бюрократичною казуїстикою СОТ. Невміння користуватися нею зведе нанівець вигоди від полегшення доступу України на ринки інших країн.

Важливо підтримати експортні виробництва й удосконалити структуру експорту. Як показав досвід країн Центральної та Східної Європи, вступ до СОТ не став чинником нарощування обсягів експорту та покращання платіжного балансу. Навпаки, в результаті інтенсифікації імпортних потоків помітно виросло від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу цих країн. Отже, потрібні цілеспрямовані заходи із стимулювання експортних виробництв, підвищення технічного рівня та конкурентоспроможності їхньої продукції. Тим більше, що наш експорт і без того займає провідне місце в структурі ВВП України. Тому, вдосконалюючи його структуру, потрібно нарощувати питому вагу продукції з високим рівнем доданої вартості. Предметом окремої уваги має стати політика регіонального вирівнювання, зокрема з допомогою спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку.

Не можна упустити і безпосередні заходи із компенсації негативного соціального ефекту. Головним змістом соціальної політики має стати готовність до значного зростання фактичного безробіття і, відповідно, до працевлаштування вивільнених працівників. Формувати ринок праці в цей період слід з орієнтацією на майбутній попит. Зокрема, доведеться розвивати систему соціальних робіт за кошти місцевих бюджетів, спрямованих на розвиток місцевої соціально-побутової та виробничої інфраструктури. Болісним (через специфіку національного менталітету), але необхідним кроком може стати підвищення мобільності робочої сили (фактично вихід із депресивних регіонів триває вже давно, але його потрібно ввести в цивілізовані рамки). А найбільшим соціальним виходом покликані стати малий бізнес та індивідуальне підприємництво.

Можливо, ці заходи і не зможуть повною мірою відшкодувати негативні соціальні наслідки вступу України до СОТ, але принаймні дозволять підтримати соціальний оптимізм, надто необхідний для того, щоб продуктивно скористатися можливостями, які відкриваються у результаті вступу до СО.

Ярослав ЖАЛIЛО, кандидат економічних наук, Центр антикризових досліджень