«Дегенералізація» армії
Міністерство оборони України, судячи з усього, дозріло і в недалекому майбутньому проведе кілька новацій у кадровій політиці. Принаймні говорити про якісно- кількісні співвідношення в офіцерському складі (звання — посада, вислуга — звання, вислуга — посада, компетентність — посада, старші офіцери — молодші офіцери тощо), а також про невідповідність цих співвідношень усередненим стандартам НАТО у відомстві стали більш активно. У понеділок на брифінгу начальника Головного управління кадрової політики, генерал-лейтенанта Миколи Нещадима підтвердили, що кадрові плани Міноборони на найближчі кілька років цілком конкретні. Тобто — не менш наполеонівські, ніж і саме стратегічне завдання, — закінчити реформування до 2010 року створенням відносно невеликої, сучасної і боєздатної армії на зразок держав Альянсу.
Передусім до 2010 року мають намір скоротити кількість службовців-офіцерів до 30 000 чоловік (або в 2,4 раза), а співвідношення з розрахунку на рядових і сержантів (на сьогодні — один офіцер на 3,7 солдата), вивести на показник один до п’яти. Пік «ущільнення» заплановано на найближчі два- три роки (в 2003-у — «мінус» 11 500 офіцерів, в 2004-у — «мінус» 9 250 і в 2005-у — «мінус» 8 400). Масштаби і темпи реформування таким чином заявлено серйозні. І це, зважаючи на розмови про кардинальне скорочення фінансових виплат офіцерам «за вислугу років» наприкінці минулого року, не може не турбувати.
М. Нещадим сказав, що з бюджетним забезпеченням реформ усе начебто у порядку. Проте, відповідаючи на запитання «Дня», визнав, що в жовтні-грудні багато офіцерів виявили бажання покинути ряди ЗСУ саме у зв’язку з можливими змінами до Закону «Про соціальне забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей». «Жодних змін не сталося», — підкреслив він безпідставність офіцерських побоювань і сказав, що Конституція не дозволяє державі вирішувати фінансові труднощі за рахунок своїх громадян. Ідея, безумовно, примітна. Особливо, якщо вірити джерелам із профільного комітету Верховної Ради: без змін до законодавства (зниження вихідної допомоги), які так лякають офіцерів, скоротити їхню чисельність навряд чи вдасться. А також, якщо судити iз досвіду скорочення виплат «за вислугу» за часів прем’єрства Ющенка. Зміни, до речі, в даний момент — на розгляді Верховної Ради, але що вони, власне, змінюватимуть, поки невідомо.
А ось у Міністерстві оборони змінювати мають намір не тільки кількість, але й саму структуру офіцерського складу. Так, якщо прийняти за 100% нинішню загальну кількість офіцерів, то на сьогодні у ЗСУ служать: 23,41% — лейтенантів (у країнах НАТО — 36,43%); 28,63% — капітанів; 24,25% — майорів; 14,77% — підполковників і 8,19% — полковників. Наведений відсотковий розподіл поганий не тільки тим, що в Україні на рівні «лейтенант-капітан» порушено пірамідальну структуру управління, а питома вага полковників і підполковників виявляється набагато більшою, ніж в арміях Альянсу (там відповідно 4,39 та 11,62%). На практиці надлишок старших офіцерів призводить до «застою кадрів» і так званих «тупикових посад» (після яких підвищення в званні не супроводжується підвищенням у посаді). Що відповідним чином негативно позначається на матеріальній і соціальній мотивації до кар’єри офіцера.
«Перші два-три роки будуть особливо динамічними і з цього погляду», — пообіцяв М. Нещадим. Якщо коротко, то, «вивчаючи досвід країн Заходу», в Міністерстві оборони вийшли на просту концепцію: збільшити термін перебування в офіцерському званні (в середньому — на півтора року) і таким чином вплинути на майбутню динаміку посадових ротацій, а також граничний вік присвоєння чергового військового звання. Це, по суті, означає не що інше, як управління кар’єрою офіцера в ручному режимі. І якщо питання доцільності тут очевидне (збільшивши мінімальний термін вислуги на кожній сходинці вертикалі: лейтенант — капітан — майор — підполковник —полковник, цілком можна чекати автоматичного скорочення кількості полковників), то реально подібні заходи навряд чи виправлять ситуацію з посадами, призначення на які і нині залежить не тільки від звання.
Загалом і в цілому сам факт, що кадрові перетворення в українській армії в черговий раз оголосили без відповідного фінансового аналізу, вельми неоднозначний. З одного боку, — почини Міноборони можна вітати (особливо двадцятивідсоткове скорочення генеральських посад цього року). З другого, — без чітко визначених джерел фінансування будь-які розмови про соціальні гарантії для військовослужбовців не мають сенсу. Як і про ротацію посад та підвищення в званні без відповідного підвищення зарплати військовим...
