Тоталітарний театр Сталіна: що за лаштунками?
Майже 50 років тому, 5 березня 1953-го, помер найжорстокiший, найпідступнiший і найцинічнiший із політиків ХХ століття — Йосиф Сталін. У зв’язку з цією датою у «Дні» зібралося блискуче товариство українських інтелектуалів. Люди з бездоганною етичною репутацією, з глибокими універсальними знаннями в усіх сферах гуманітарних наук — академік Іван ДЗЮБА, член-кореспондент НАН України Мирослав ПОПОВИЧ, професор історії Юрій ШАПОВАЛ і правозахисник, публіцист Семен ГЛУЗМАН — спробували відповісти на запитання журналістів «Дня»: «Чи поховали ми спадщину Сталіна? У чому, де він живий і чому?»
Перед початком «круглого столу» його учасники прослухали автентичний запис промови Йосифа Сталіна на зустрічі з виборцями 1937 року, а також виступи «трудящих». Цей запис став камертоном розмови, що максимально наблизив нас до того часу.
30 років правління Сталіна на просторах нашої колишньої спільної Батьківщини — СРСР — це суцільний мартиролог, але українці мають до Вождя особливий рахунок: мільйони замучених голодом, репресованих, вцілілих, але духовно скалічених... Хіба це можна забути? Але чому ж і зараз ім’я його на вустах? Як сказав Семен Глузман: «Це не тільки прагнення твердої руки. Насправді, це звичка мільйонів людей до пошуку одного простого рішення...» Такі лідери, як Сталін, Ленін, Гітлер «ніколи не думають про маленьку батьківщину. Вони завжди думають про Всесвіт, про велику або маленьку країну... тому виникає необхідність, звичайно ж, у негайному щасті, а відповідно — у негайній в’язниці для тих, хто не хоче цього».
Але, крім морально-емоційної оцінки діянь Кремлівського Горця (вона необхідна, але явно недостатня), вкрай потрібна оцінка, так би мовити, історико-аналітична, виважена й холодна. Відомо, що Сталін був одночасно і геніальним актором, і чудовим режисером власного тоталітарного театру, де проливалися океани справжньої людської, не бутафорської, крові. Які конкретно «фірмові» прийоми він при цьому використовував? Як зміг звести народ, ім’ям якого клявся, до ролі безсилого, німого статиста при скоєнні злочинів? Чи було особливим сталінське ставлення саме до України? Або ж нині немає бажаючих вивчити напам’ять цю жахливу «п’єсу» та її головні «ролі»? Які методи використав Сталін, щоб зламати непокірну інтелігенцію?
Ось комплекс непростих, важких питань, на які під час «круглого столу» «Дня» прагнули відповісти видатні українські вчені та громадські діячі. Матеріал про «круглий стіл» читайте в номерах «Дня» від 28 лютого і 5 березня 2003 року.
