Краще за Бразилію, але гірше за Румунію

Згідно з таблицею, наведеною інформаційно-аналітичним журналом «Світові Дискусії», очолюють «трикутний» рейтинг Ірландія, Ізраїль і Тайвань, а замикають Нігерія, Іран і Зімбабве. З постсоціалістичних країн попереду України Чехія (4), Угорщина (5), Естонія (8), Словенія (9), Польща (15), Латвія (17), Литва (19), Словаччина (23), Хорватія (27) і Румунія (33). Щоправда, нам вдалося випередити не тільки Китай (46), Росію (47), Казахстан (49), Грузію (51), Білорусь (52), Кубу (54), В’єтнам (56), Узбекистан (61), але й такі великі країни, як Єгипет (37), Бразилія (40), Індонезія (41), Туреччина (42), Саудівська Аравія (44), Індія (48), Пакистан(62) і Бангладеш (64).

Проте Україні ранувато відчувати себе «пупом» Землі. Її відносно високий «трикутний» рейтинг зобов’язаний в основному хорошому місцю (18) в галузі обміну інформацією (у Литви в цьому рейтингу №16). Тоді як показники економічного і соціального середовища вивели нас усього на 57 і 50 місця. Звідси можна зробити висновки про те, що в Україні перші скромні успіхи економіки ще практично не позначилися на стандартах життя людей і що досягнутий нею певний прогрес у використанні засобів інформатизації і зв’язку ще далеко не повною мірою працює на економіку і життєвий рівень населення. З іншого боку, «Світові Дискусії» вказують, що сім країн Східної Європи, які увійшли до першої двадцятки рейтингу, отримали високий бал у соціальному середовищі завдяки соціалістичній спадщині і сильній політиці охорони здоров’я і освіти. На жаль, Україна такими підходами не відрізнялася. У результаті вона отримала за показником соціального середовища на 100-150 балів менше, ніж східноєвропейські країни, що пробилися до двадцятки.

КОМЕНТАР

Сергій ПИРОЖКОВ, заступник секретаря РНБО України, директор Національного інституту проблем міжнародної безпеки:

— Трикутний індекс — одна зі спроб оцінити добробут націй за допомогою інтегральної оцінки. На початку 90-х років програмою розвитку ООН було запропоновано індекс людського розвитку. Уперше для України його було виведено у 1994 році Національним інститутом стратегічних досліджень, який я тоді очолював. Наша робота так і називалася «Індекс людського розвитку. Досвід України». У ній цей індекс, що враховує тривалість життя, рівень освіти і внутрішній валовий продукт на душу населення, визначався для всіх областей нашої країни. Сьогодні відповідно до методики НАНУ і Держкомстату цей показник використовується як базовий для оцінки стану людського розвитку в регіонах нашої країни. Індекс людського розвитку використовується і ООН. Україна за цим показником в останні роки дещо поліпшила своє становище, хоч за тривалістю життя і валовим продуктом — демографічній та економічній складовим — ми погіршили своє місце у світі.

Індекс добробуту нації розроблено практично за тією ж методикою, але з іншими складовими, що визначають розвиток нації в економіко-соціальному плані і в плані її руху до інформаційного суспільства. За цими показниками, безумовно, можна робити певні висновки, причому їхня цінність полягає у можливості порівнювати досягнення різних країн і визначати їх рейтинг. Наскільки об’єктивно — тут є питання. Все залежить від точності статистичних даних і самої методики їх оцінки. Для порівняльних цілей цей показник цілком придатний. І те, що Україна має в цьому рейтингу 35-е місце — це позитивний чинник, тому що після нас iдуть багато великих країн: Китай, Росія, Індія, Бразилія, Індонезія, які завжди вважалися в економічному плані не на останньому місці, а іноді навіть отримували (за динамізм розвитку) назву «тигрів». Але зазнаватися у зв’язку з цим нам не можна, тому що цей показник більше характеризує потенційні можливості, та й, очевидно, дає деяку перевагу країнам з порівняно невеликим населенням на шкоду країнам-гігантам (що може свідчити про недосконалість методики). Крім того, на сьогодні ще не встановлено чіткого зв’язку між економічним розвитком і рівнем інформатизації суспільства. У передових країнах, безумовно, інформатизаційна складова дуже висока. У них можна говорити про пряму залежність між нею і соціально-економічними показниками. А у нас залежність не пряма. І це також свідчить не на користь трикутного індексу як комплексної оцінки добробуту нації. З мого погляду індекс людського розвитку більш універсальний, він адекватно описує ситуацію, особливо якщо зробити до нього деякі корективи, включаючи інформатизаційну складову, з урахуванням конкретних країн, які, зокрема, перебувають на перехідному етапі розвитку. Індекс людського розвитку в Україні з 1992 по1996 рік мав тенденцію до зниження, звичайно, і рейтинг України падав, головним чином через погіршення демографічної ситуації і депопуляції. Після 1996 року ситуація дещо покращилася, й індекс став зростати. Зараз він наближається до рівня 1992 року. Але зі смертністю і народжуваністю у країні не все добре. Та й ВВП, як і раніше, низький. Тому є побоювання, що індекс може змінюватися не на краще.