... ОБНIМIТЬ ПIВТОННИ ТЕПЛОГО ТIЛА!
У загороді гуляли мама Саманта та дочка Санта, які з великою симпатією зустріли нас та привезений нами рафінад. Поки ми підлещувалися до красунь, що дихали свіжим повітрям, та їх друзів — Рубени та Сирка, що відпочивали у стайні, підсміювалися над завісою з «кінським» орнаментом, насідали на берейторів з проханнями розповісти про всі деталі влаштування стайні (перебудованої із свинарника) та прояснити нам значення загадкового слова «вальтрап», щоб не осоромитися перед відомим своєю ерудицією Дмитром Кисельовим, з’явився і він сам — цього разу без знаменитого «метелика». Поки сідлали коней, ми милувалися прикрашеною ялинкою, що стояла під стайнею, і розпитували господаря ранчо, чи не пристрасть до лідерства привела його до коней (адже кажуть, що у верховій їзді лідером повинен бути вершник).
— Можливо, це підсвідоме. Мій дід по лінії батька також займався кіньми. Це була така тамбовська сім’я, у якій завжди були коні. Тоді у всіх у Російській імперії були коні. Потім мій батько служив у Києві на Бессарабці у кінній артилерії. Це було у 30-х роках. Можливо, це захоплення передалося від нього. Хоч з батьком я поїздив пару раз років у десять, і якось не загорівся. Потім прийшов до коней вже після сорока. Не знаю, мені подобається.
Зараз життя — «он- лайн», рухається тільки палець на «мишці» комп’ютера. У Інтернеті — все: від сексу до покупок та електронних тварин. У Англії з’явився молодіжний рух «життя оф-лайн». Вони хочуть постояти у чергах, сходити до супермаркету, поїздити верхи. Хочуть жити з відчуттям життя, запаху. Адже комп’ютер пахне якимись мікробами, які у ньому, кажуть, з’явилися, — нові істоти ХХI століття. Коні — це, напевно, ретро. А з іншого боку, це і майбутнє, тому що наше людство виродиться, якщо буде рухати одним пальцем. І це також система цінностей, тому що комп’ютер глибоко аморальний — якщо хочете, як і весь Інтернет.
Коні дають можливість вчепитися за минуле. Якщо ми полетимо у майбутнє без такого баласту, то нас, як кулю, відірве і понесе невідомо куди.
— Коли у вас з’явився перший кінь?
— Перший кінь був абсолютно божевільним і дуже красивим, на кличку Екзотика. Я впав з мосту на машині та зламав собі хребет. Тоді захотів кинути долі виклик, захотів руху. Сів на коня ще у призначеному мені корсеті. Фактично, верхова їзда повторювала рухи компресійного перелому: тиск зверху вниз. Можна сказати, що кінь допоміг мені сказати собі: «Ти можеш все».
— Східні беї цінують коней більше, ніж жінок. Це тому, що жінка може піти, а кінь — ні?
— Загалом, так. Кінь піти не може, кінь повертається. У коня дуже хороша пам’ять, на відміну від жінок. Основа виховання коня — опора на пам’ять. Він запам’ятовує ситуації, а жінка — ні. Жінка їх інтерпретує. А інтерпретація вже може йти врозріз з фактами. Але я б не протиставляв. Зараз моя подруга сідає на коня та чудово себе почуває. Кінь прикрашає жінку, як і жінка — коня.
Тут нам довелося зупинити розмову, оскільки до стайні під’їхала на своєму «мерседесі» сусідка Дмитра Кисельова Наталка Могилевська, яка, побачивши осідланих коней та нашого фотографа, вмить поїхала перевдягатися.
Ми поцікавилися, чи ревнують коні свого господаря?
— Кінь — дуже добродушне створіння. Людям треба повчитися у них благородства, відсутності ревнощів. Вони дуже привітні. Існує росiйський термін, що застосовується тільки до коней — вони «добронравные». Про людей чомусь так не кажуть. Спортивні коні часто гарячі, норовливі. Якщо спрямувати їх енергію в правильне русло, вийде хороший спортивний результат. Я ж займаюся швидше любительським спортом, і мені до душі «добронравные» коні.
— Чи використовуєте ви шпори, виховуючи цю рису кiнського характеру?
— У мене є шпори. Користувався ними двічі в житті. Іноді це необхідно, наприклад, на дербі. Існують строгі шпори, нестрогі шпори, з коліщатками, з зубчиками. У мене шпори 35 міліметрів — це середні. У коня інший поріг чутливості, шкіра декілька міліметрів; шпори не ранять її, вони акцентують рух. Вони повідомляють, що є нога сідока. Це не жорстокість. Можна користуватися шпорами так, що це буде жорстоко. Але суддя завжди суворо стежить за тим, як вершник користується шпорами та хлистом. Суддя може зняти зі змагання за жорстоке поводження з конем.
До речі, на наступному «Київському Дербі» Дмитро Кисельов має намір виступати на Сирку. У останніх змаганнях він брав участь на чужому коні, — Сирок, Рубена, Саманта і Санта тоді ще жили у Підмосков’ї. Їх подорож до Києва не обійшлася без неприємних пригод: у позамитній зоні між Росією та Україною на коней зажадали «сертифікат відповідності», що суперечило усім мислимим та немислимим правилам митного контролю. Поки митники вимагали хабар у $2000 (що, за словами Дмитра Кисельова, перевищувало вартість усіх коней разом узятих), Санта, Саманта, Рубена і Сирок 16 годин чекали вирішення своєї долі. Дати коням воду митники відмовилися. Проблему вирішили «за допомогою адмінресурсу». Дмитро Кисельов вважає це ненормальним, але що поробиш, якщо і коням доводиться відчувати на собі наслідки нашого способу життя.
У тому, що коні цілком акліматизувалися, ми змогли пересвідчитися, коли їх вивели на грудневий київський сніг. Дмитро Кисельов верхи на Сирку показав нам зимовий галоп, після якого фотограф довго очищав об’єктив від бризок снігу. Трохи змиленого Сирка, який тримався з надзвичайною гідністю, ми одразу ж загодували цукром, а у його не менш впевненого господаря поцікавилися, чи допомагає вміння порозумітися з конем у розмові з «необ’їждженим» співрозмовником.
— Кажуть, що ваше серце повинне мати той же ритм, що і серце коня, один пульс. Це міф, напевно, але сама постановка завдання вже непогана. Спілкування з твариною звичайно ж облагороджує і вчить терпінню. Кінь — це тварина, яка віддає енергію. Люди часто всмоктують енергію. А кінь чекає вас — підходите, обіймаєте півтонни теплого тіла і... заряджаєтеся. Спілкування з людьми — важлива властивість, і з коня у цьому вмінні можна брати приклад.
Оскільки стайня знаходиться в п’яти хвилинах ходьби від будинку телезірки, Саманта, Санта, Рубена і Сирок підвищують кваліфікацію Дмитра Кисельова у спілкуванні з людьми щодня. А верховою їздою він займається двічі-тричі на тиждень. «Кінь щодня потребує тренування. Він повинен працювати мінімум 45 хвилин у день та підтримувати форму. Інакше кінь просто дичавіє. Це не кішка і не собака, які зберігають свої якості», — пояснив Дмитро. Решту часу кіньми займаються берейтори, а коні виховують гостей — стайня відкрита для усіх бажаючих. Багато співробітників телеканалу ICTV тут часті візитери. І не йдеться про якісь особисті уподобання, — акцентує Кисельов.
— Кого з московських колег ви принадили до кінного спорту?
— Сергія Доренка. Я йому показав своїх коней, і вони йому дуже сподобалися. Потім він навіть купив коней двом своїм дочкам. Вони пристойно їздять, беруть участь у змаганнях. Це реально моя заслуга. Сергій також сам став їздити, але потім боровся з норовливим конем, порвав повіддя, вибив собі середній палець, впав разом з конем... Потім сказав: «Я їздити не буду. Нехай дівчатка їздять».
Арина Шарапова також непогано їздить.
— Заставка програми «Вести» — ваша рука?
— У мене немає монополії на любов до коней, це нормально для Росії i для України також. Тройка-птиця, раніше на шоколадках малювали тройки. До речі, не завжди правильно. Для тих, хто цікавиться: корінний кінь біжить риссю, а припряжні дві — галопом. Коли всі коні біжать галопом — це неправильний малюнок. Мистецтво тройки, на жаль, багато в чому втрачене. Підібрати тройку, заїздити її — складно. Тому іноземці завжди дивуються тройкам. Тут дійсно є таємниця: тройка біжить швидше, ніж кожен з трьох коней нарізно.
— Погодьтеся, що у «Фактах» частiше, ніж у яких-небудь інших новинах, говориться про коней. Коли ICTV кине виклик Андрієві Гапченку та зробить програму про тварин (чи просто про коней)?
— Я не хотів би, щоб було видно, що у нас більше таких сюжетів. Просто у інших менше. У нас немає штучних сюжетів про коней. Якщо відбувається кубок України, то ми його показуємо, а інші — ні. Якщо кубок України виграла марокканка, то ми вважаємо, що варто розповісти про цю історію. Я завжди орієнтую наш відділ спорту на подібні сюжети. ICTV, як правило, є інформаційним спонсором кінних змагань.
Кінну програму, можливо, канал і зробить. Це не моя зона відповідальності. Я займаюся тільки інформацією, програмами займаються інші. Якщо вони вважатимуть, що це буде цікаво, то можна буде зробити таку передачу. Мені здається, що це цікаво. Але знаєте, зараз усі думають про рейтинг, а ця програма була б елітарною, для деяких. Це суперечність між рейтингом та смаками людей, які цікавляться чимось, крім голих задниць та горілки. Завжди є конфлікт між хвилинним та перспективним.
— Санта — символ майбутнього року чорного коня...
— Вона взагалі народилася у ніч на Різдво, тому її й назвали Санта (Санта-Клаус). Поки вона — справжня дитина. На коня не можна сідати до трьох років. Вона поки гуляє. Для неї це буде гарний рік.
— Чи є у вас підкова на щастя?
— На кожному коні по чотири.
Поки ми по черзі їздили на «командирському» Сирку (який терпляче чекав, поки ми пострибаємо хвилинки дві на одній нозі, перш ніж застрибнути в сідло, та делікатно не показував, що помітив нашу повну необізнаність у верховій їзді), повернулася Наталка Могилевська у кінному костюмі. І тут виявилося, що практика спростовує спостереження Дмитра Кисельова про відсутність ревнощів у коней. Маленька Санта старанно відтирала Дмитра від Могилевської, наздоганяла його, заходила спереду та клала голову на плече, настійно переконуючи господаря, що виходити із загороди та залишати її одну зовсім не треба. Ми підступно приманили лошатко цукром, і Кисельов з Могилевською швидко прослизнули під загородженням. Санта сумно дивилася на наше прощання з Дмитром Костянтиновичем, а коли він попрямував до машини Могилевської, яка запропонувала його підкинути, кинулася за Дмитром вздовж огорожі. Ми поїхали, щиро радіючи, що в житті Дмитра Кисельова є маленька ворона «жінка», яка інтерпретує ситуації так, щоб він думав, що вона їх просто запам’ятала.
