Шанс, яким не зуміли скористатися
З приходом до влади М.С. Горбачова з’явилася надія на позитивне вирішення багатьох наболілих проблем радянського суспільства. Гласність призвела до наслідків, яких Горбачов не бажав і не передбачав. Увійшовши в смак критики, українці звернулися й до інших наболілих питань. Невдовзі розпочалися спроби розібратися з «білими плямами» української історії. Причому не історики, а письменники й журналісти першими сміливо порушували питання, які довгий час перебували під ідеологічним табу. Під тиском демократичних сил ВР УРСР прийняла у 1989 році Закон «Про мови в УРСР», згiдно з яким яким українська мова набула статусу державної. Активізація політичного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення — з 1990 року розпочався демократичний рух за вихід із СРСР.
Провал серпневого заколоту обернувся остаточною поразкою реакції в країні. Перш за все це був крах усіх унітарних структур, злам тоталітаризму. Республіки були фактично полишені на себе і стали брати усю повноту влади у свої руки. Україна теж не гаяла часу. 24 серпня 1991 року ВР УРСР прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України. Разом із всенародним обранням президента це створило умови для офіційного припинення існування останньої імперії ХХ століття — СРСР. І це — заслуга України, це рух уперед. 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України. У серпні 1996 року запроваджено грошову одиницю — гривню. Введення власної грошової одиниці принесло Україні довгоочікувану фінансову стабільність. Проголошення незалежності вивело Українську державу на шлях рівноправного політичного партнерства з усіма іншими країнами Європи. «Перебудова» просунула Україну вперед, але залишила дуже багато того, що слід було негайно змінити.
В Україні залишалась при владі попередня номенклатура, яку ніхто не усував, а сама вона, звісно, не збиралась відрікатися від влади. Навпаки, вона, миттєво зорієнтувавшись, перейшла від червоних під синьо-жовті прапори і почала пристосовуватися до нових умов. Номенклатура привласнила державну власність, що тоді мала назву всенародної, і створила нових посткомуністичних магнатів. І це триває й досі. Державна власність перетворюється у приватну олігархічну власність, і ця олігархія створює свою систему влади, яку використовує для власних інтересів. У зв’язку з цим посилюється роль у владних структурах представників тіньового капіталу, відбувається криміналізація і корумпованість владного апарату, що завдає величезних збитків українській економіці. Прикладом цього є справа екс-прем’єр-міністра П. Лазаренка, яка прогриміла на весь світ. Позбутися цієї корупції буде дуже важко, бо влада просто потонула у корупції.
Водночас влада держави стала незалежною від влади народу, який її не цікавить. Через це сьогодні українське суспільство перебуває у стані невизначеності стратегії та пріоритетів розвитку. Сучасну українську владу цікавить тiльки проблема самозбереження. Розмови про реформи зводяться лише до декларації, оскільки немає жодної достатньо розробленої програми реформ у будь-якій галузі. Демократія теж не на найвищому рівні. Ми маємо право на свою думку, маємо право навіть висловлювати її, але робити мусимо те, що накажуть зверху. Причина цього — у незацікавленості виконання таких важливих завдань. Немає кому! Це наслідок політичної слабкості. Складається враження, що наша держава створена не для народу, а для нинішньої влади, яка є поза суспільством. «Перебудова» дала нам шанс, та ми не зуміли скористатися ним так, як треба.
