Наші політики — «пережитки» минулої системи, коли сміятися було можна, але не всім і не над усіма,

Єгор БЕНКЕНДОРФ на телеканалі «Інтер» — легендарна постать, а в чомусь навіть культова. По-перше, він із роду тих самих Бенкендорфів — нащадків гнобителя Олександра Сергійовича Пушкіна. По-друге, Єгор — потомствений режисер (його бабуся — Ельвіра Олександрівна — все життя пропрацювала режисером знаменитих «Блакитних вогників», тато — Андрій Олександрович — відомий український кінорежисер, сестра Ганна працює режисером усе на тому ж телеканалі «Інтер»). По-третє, Бенкендорф найперший жартівник на «Інтері», бо не тільки два роки знімає свої популярні «Об’ЄГОРки», але за кожної зручної нагоди розігрує колег по роботі: коли відбудеться щось смішне, всі тут же підозрюють Єгора (навіть якщо він до того, що відбулося, не має жодного стосунку). Що ж до самої програми, то тут для Бенкендорфа неможливого просто не існує: він не розсмішить хіба що мертвого. За всієї уявної несерйозності жанру «Об’ЄГОРок» спробуйте продати людям саджанці хлібного дерева (того, на якому булочки «ростуть») або бензин у таблетках, і подивіться, що у вас із цього вийде. До того ж не викликає сумніву, що нинішня програма для Єгора — творчий розгін: людина він талановита, і в майбутньому нас чекає багато цікавих телевізійних проектів «від Бенкендорфа».

— Єгоре, чим, на ваш погляд, відрізняється життєвий гумор від телевізійного?

— Мені здається, на телебаченні важче досягнути ефекту так званого «живого» гумору, а точніше — реакції на жарт. Наприклад, на зйомках «Об’ЄГОРок» ми робили сюжет «Чай «Граф Даун»: покупцям універмагу пропонували продегустувати новий вид чаю вельми оригінальним способом (як у відомому анекдоті), поклавши в рот пакетика і заливши туди ж... окропу. І справа не в тому, що багато хто на це погоджувався — саме по собі це вже смішно. Але коли людина вже йшла з кадру і їй показували приховану камеру, то так чи інакше вона на неї реагувала. Саме цієї реакції — адекватної чи ні, то вже інше питання — нам і не вистачало, адже саме цей момент дозволяє зробити сюжет цікавішим. Наприклад, коли в компанії хто-небудь розповість смішного анекдота і всі заразливо розсміються, мимоволі сам почнеш сміятися — навіть якщо ти цей анекдот уже чув. У телевізійному варіанті відобразити таку реакцію складніше, вона може бути розтягнута в часі.

— Однак завжди залишається можливість телевізійного монтажу?

— Звичайно, ми намагаємося «нарізати» і змонтувати якомога більше смішних реакцій, але, боюсь, не всі сюжети в цьому сенсі виходять рівноцінними: якийсь виграє, а якийсь і програє. Сміх на телебаченні — тонка справа.

— Для вас є табу в гуморі?

— Намагаюсь уникати всього, що пов’язане з похоронами та небіжчиками, не торкаюся релігії та чортовиння, хоч є безліч смішних розіграшів. Однак жартувати із приводу смерті жорстоко, а з приводу потойбічних сил просто небезпечно.

— Чи не здається вам, що гумористичні програми на нашому телебаченні досить одноманітні?

— Думаю, тут уся справа в особливостях національного гумору: його зміст визначає форму. Є, наприклад, баварський гумор — грубий (він її ляснув рукою по заду, і всім смішно), є гумор французький — з еротичним ухилом, є гумор англійський — дуже тонкий. А є гумор наш, вітчизняний. Подобається він нам чи ні, але він рідний і всім зрозумілий, тоді як англійський нас не завжди смішить — іноді просто викликає подив. Наші гумористичні програми побудовані на розіграшах, на використанні різноманітних комічних ситуацій. А те, що вони одноманітні... Я просто думаю, що у Франції, наприклад, своя одноманітність.

— Тобто гумор — ментальне поняття?

— Принаймні я так думаю. В американців свої жарти, часто досить недолугі, а їм подобається. Однак заради справедливості треба сказати, що вони вміють жартувати на політичні теми, а наші політики цього бояться, хочуть виглядати серйозними та розумними. Це абсолютно не означає, що гумору вони взагалі не розуміють — у своєму колі вони сміються і жартують, а коли виходять на люди, неначе маску на себе одягають, бояться, що їх неправильно зрозуміють. До речі, це й наших бізнесменів стосується. За кордоном дуже багато смішної реклами різних товарів та фірм, і вона не відштовхує, як у нас, а навпаки, має шалену популярність. А наші ділові люди бояться сміху: мовляв, і фірма в нас серйозна, і самі ми дуже серйозні — з кам’яним обличчям і краваткою під саму шию. Адже хтось сказав, що нація, яка боїться сміятися над собою, приречена на вмирання.

— І чого ж ми такою мірою позбавлені гумору?

— Мені здається, це пережиток минулої політичної системи, коли сміятися було можна, але не всім, не над усіма і не завжди. Просто ми ще дуже мало живемо за демократії і не знайшли тієї міри свободи, яка дозволяє сміятися над собою. Згодом це прийде. Коли років із сім тому я побачив у Польщі програму «Зоу» («Зоопарк») — це щось на кшталт «Кукол» на НТБ, то був абсолютно впевнений, що в нас такого не буде. Ніколи. Але минуло не так уже й багато часу, і з’явилися «Куклы»». Раніше мені здавалося, що за кордоном люди смішливіші (про це можна було судити з художніх фільмів): пальця покажи — вже сміються. Але от уже більше як два роки ми знімаємо «Об’ЄГОРки», і я зрозумів, що в нашого народу почуття гумору справді невичерпне.

— А у вас немає бажання пожартувати на тему політики?

— Якби я робив подібну програму, то вона була б іронічною — такою, наприклад, як фільм «Останні дні в Білому домі», де Білла Клінтона зіграв... Білл Клінтон.

Узагалі ж, якщо вести мову про майбутнє, то не думаю, що сама ідея «Об’ЄГОРок» коли-небудь зживе себе — можливо, мені просто стане нецікаво цим займатися. І тоді мені хотілось би зробити програму про інші «приколи». Адже нас у житті «розігрують» щокроку — всі, кому не лінь, починаючи з держави і закінчуючи лоточниками на вулиці. І скільки вже про це казали і писали, а люди все одно потрапляють у пастку. Колись давним-давно я влітку працював... приватним підприємцем — банани на вулиці продавав. І дуже швидко «прогорів»: у мене на кілограм ішло сім бананів, а на сусідньому лотку — чотири-п’ять. Чому? Та тому, що ми ці банани водою не змочували, гирі не підпилювали. Нам пропонували за 25 гривень підкрутити в терезах шестерінку, щоб вони на 150 грамів менше показували. Загалом, багато є способів «дурити нашого брата», і хотілось би людям про них розповісти.

— Це ж не смішно!

— Зате цікаво. Та й знати про це треба — в житті знадобиться.