Корпоративне правління приносить перемогу

Незважаючи на банкрутства NASDAQ і загрозу рецесії в Сполучених Штатах, «нова економіка» залишиться тут надовго. Насправді, саме вона продовжує бути ключем до поліпшеної діяльності в Європі та Японії і залишиться ним ще на довгі роки. Однак де саме міститься серце «нової економіки»? Чи сховане воно в ринках праці з більшою конкуренцією або в ліпшій податковій системі, або в дерегулюванні? Корпоративне правління також є мотором нової економіки, значення якого не треба недооцінювати.

Якщо керівники створюють продуктивні, гнучкі структури, сфокусовані на створення добробуту, то компаніям легко пристосовуватися і освоювати нові джерела продуктивності та контролю витрат. Якщо децентралізація та облік ризику становлять частину цілей компанії, то, без сумніву, матимуть місце інновації в продукції та процесах виробництва. Якщо, із другого боку, боси поводяться як обережні душеприкажчики великого майна, то їхні компанії незабаром виглядатимуть, як музеї.

Економічна діяльність держави, насправді, є дзеркалом, що відображає образ компаній, які знаходяться у цій країні. Держави з великими компаніями дають великі показники діяльності. Тоді де можна знайти найбільші компанії у світі? Недавнє дослідження великого списку правлінь, який охопив дані про весь світ, підготовлене «Файненшл таймс», дало результати, де будуть перебувати 50 найшанованіших компаній (Джерело: FT)

Не дивно, що більше як половина найшанованіших компаній є американськими. Однак Європа має приблизно такий же економічний розмір, як і Сполучені Штати Америки, в Європі набагато менше виграшних корпоративних команд. Японія може бути набагато меншою, як Америка або Європа, але вона недовиробляє свою частку прибутку і добробуту Великої сімки. Картина не може бути чіткішою: економіка Сполучених Штатів працює вражаюче, як і їхній корпоративний сектор; Європа набагато відстає; в Японії практично не зафіксовано ці свідчення.

Заглядаючи в майбутнє цієї першої ліги компаній, у найближчі п’ять років «ФТ» простежує низку тенденцій, таких, як можливе скорочення відставання Європи, ще більшу втрату позицій Японією і також деяке зниження позицій Америки. Цей погляд у майбутнє відображає сьогоднішнє сприйняття «дорослішання» американської економіки (кодове слово для позначення втрати позицій) та спроможності Європи надолужити відставання, оскільки нарешті має місце розвиток нової культури бізнесу. Це дослідження також точно відображає той факт, що дуже небагато які японські фірми досягають успіху в складному завданні проведення реструктуризації, переходу до нового сучасного світового методу правління. Попереду залишається компанія світового класу Sony; NTT (його дочірня компанія Docomo є тут ключовою) тримається на плаву, але старі і втомлені Honda і Matsushita, схоже, зводяться до статусу компаній другого класу.

Динаміка найближчих п’яти років також відобразить фронтальну конкуренцію між виграшними корпораціями. «Боїнг» порівняно з «Аеробусом» може бути найцікавішим прикладом. Згідно зі справжнім ранжируванням, обидві компанії замкнені в рамках, близьких до нижньої межі списку найкращих фірм, складеного «ФТ». Проте через п’ять років, швидше за все, «Аеробус» підніметься вгору, а «Боїнг» узагалі вилетить із ліги чемпіонів. Чому? Компанія «Аеробус» дивилася вперед, проводила інвестиції і запускає новий реактивний літак Jumbo, порівняно з яким існуюча продукція «Боїнга» виглядатиме застарілою та неефективною. А все тому, що компанія «Боїнг» стала самовдоволеною і забула, що повітряний бізнес — світ конкуренції не на життя, а на смерть.

Розмірковуючи про економічний потенціал, ми схильні розглядати якість трудових ресурсів, бажання людей працювати, а також рівень освіти. Із цього погляду Європа і Японія мають обійти США через свою систему початкової освіти, яка в багато разів перевершує американську, а європейці виглядатимуть дуже лінивими на тлі японської дисципліни. Насправді, зусилля та освіта не є найістотнішими показниками. Набагато значущішим чинником видається економічне середовище, в якому працюють люди, ринкова економіка порівняно з якою-небудь формою соціалізму — і організація бізнесу, в якому вони беруть участь.

Залишається знайти найкращу модель корпоративного правління для забезпечення тривалої успішної економічної діяльності. У 1980-х роках давали високі оцінки довгостроковому огляду японської моделі. Нині ставлення до неї змінилося внаслідок японського економічного «нездужання». Потім був деякий флірт із німецькою моделлю бізнес-банківської інтеграції, яка повертає додому ринки капіталів. Вона втратила свою привабливість, коли стало зрозуміло, що приємні стосунки між банкірами і босами спричиняють толерантність щодо поганих ставок повернення на капітал. Сьогодні розглядається американська модель — децентралізована, що спирається на керівників середньої ланки, жорстких на виконавчих нарадах (CEO); із формулюванням «не використовуйте слово «ні» як відповідь». Однак це не стане остаточною відповіддю, хоч тепер служитиме стимулом для перебудови та розвитку управлінського мислення.

Усе це викликає запитання, чи доцільно змінювати корпоративну культуру кожні 10 або 20 років. Прагматична відповідь полягає в тому, що дуже різноманітні моделі потрібні для управління стабільним і нерухомим світом, протилежним світові, в якому дерегулювання і технологія щодня викликають колосальні зміни. Американська модель спрацьовує під час швидких, усеосяжних змін. Адже саме вони чекають на нас у недалекому майбутньому. Тримайтеся міцніше.

Руді Дорнбуш — професор економіки в MIT, у минулому був старшим економічним радником Світового банку та Міжнародного валютного фонду.