Сьогодні Джорджа Буша «приведуть» до присяги
Ще вчора Джордж Буш- молодший був звичайним громадянином. Після сьогоднішньої інавгурації він стане першим президентом Сполучених Штатів у новому тисячолітті.
Між тим, паралельно з такою радісною для американців новиною у Вашингтоні сьогодні очікується небувала за останні десятиріччя кількість демонстрантів. Востаннє масовими протестами «вітали» Річарда Ніксона, коли на вашингтонські вулиці вийшли тисячі маніфестантів з вимогою припинити війну у В’єтнамі. Проти Буша ж виступатимуть, по-перше, поборники смертної кари та прибічники абортів, по-друге, представники екологічних організацій, а по-третє, ті, хто вважає себе непримиренним противником глобалізації. Прогнозують, що чи не найбільш чисельною буде демонстрація тих, хто вважає перемогу Буша незаслуженою і незаконною.
Світ ще, мабуть, довго пам’ятатиме незліченні перерахунки бюлетенів та судових розглядів. Багато політологів сходиться в тому, що американська півторамісячна невизначеність щодо глави держави стоятиме клеймом на новому президенті. Дехто з аналітиків кепкує з цього приводу, що можливі фрази Буша на зразок «від імені народу», «будучи обранцем американського народу, я хотів би» звучатимуть щонайменше безглуздо. Адже більшість голосів у Сполучених Штатах у цілому отримав якраз противник Буша — віце-президент Альберт Гор.
Найбільш відповідна в такому випадку політика Буша — компромісів з політичними опонентами — поки що зазнає більше критики, аніж схвалення. Етнічна строкатість майбутньої адміністрації (якщо, звісно, Сенат країни схвалить запропонованих Бушем міністрів) дещо віддає штучністю. У новій адміністрації представлені і афро-, і латиноамериканці, що могло б свідчити про перевагу професіоналізму над расовими упередженнями, якби не поспішність, з якою вона формувалася. Один із скандалів уже розгорівся на минулому тижні, коли Бушу довелося шукати заміну своєму кандидатові на посаду міністра праці Лінді Чавес, звинуваченій у тому, що вона найняла на роботу нелегальну іммігрантку. А це суворо карається американським законодавством.
Білл Клінтон, якому за вісім років перебування при владі довелося пройти і вогонь, і воду, і... Моніку Левінськи, напередодні покидання влади виступив перед американцями з семихвилинною промовою. Він підкреслив, що у спадок новому главі він лишає країну із сильними позиціями на міжнародній арені. Також Клінтон відзначив, що рівень життя в країні підвищився, кількість злочинів зменшилася, а екологічна ситуація — покращилася. Побажання новому президентові у Клінтона в цілому звелися до того, що Америці слід уникати ізоляціонізму, поважити інші раси всередині країни: «Америка не зможе стати лідером, якщо ми не сплетемо тканину єдності із багатокольорових ниток». При цьому Клінтон переконаний, що кращі часи на Америку ще тільки чекають.
ДО РЕЧІ
Президентські інавгурації в Сполучених Штатах мають двохсотлітню історію. Деякі з інавгураційних традицій у США дійшли ще з часів першого безпосереднього «учасника» посвяти в президенти — Джорджа Вашингтона. Скажімо, титул керівника країни «Президент Сполучених Штатів» було затверджено саме конгресменами того часу, замість іншого варіанту — «Його Наймилостивіша Високість». Після інавгураційної присяги Джордж Вашингтон не за протоколом промовив: «І допоможи мені Боже». Для усіх президентів після Вашингтона ця репліка стала майже канонічною. Вашингтону також належить інший інавгураційний винахід — виступ із урочистою промовою до народу. Томас Джефферсон перший із президентів приймав присягу у нинішній американській столиці — Вашингтоні. Ним же була започаткована традиція «відкритого дому», коли двері великого особняка були відкриті для всіх бажаючих привітати президента. Популярність «відкритого дому» стала настільки великою, що сьомому американському президентові Ендрю Джексону довелося втікати через вікно, позаяк в кімнату хлинула сила-силенна заповзятливих шанувальників обранця. Незважаючи на всі охоронні перестороги, Абрагам Лінкольн у 1865 році умудрився після інавгурації потиснути руки шести тисячам доброзичливців. Інавгураційні промови президентів є ніби віддзеркаленням певної частини історії. Під час громадянської війни Лінкольн закликав народ «гоїти народні рани». Під час «великої депресії» Франклін Рузвельт переконував співвітчизників, що США «відродяться і процвітатимуть». Джон Ф. Кеннеді, натхнений новим поколінням початку 60-их, звернувся: «Питай, не що твоя країна може зробити для тебе, а що ти можеш зробити для країни». Побачимо, що «віддзеркалить» промова Буша-молодшого...
