«Правиця» по-українськи

Публічні дії того чи іншого політика мають зазвичай привід і причину, котрі зовсім не зобов’язані співпадати. Найзручнішим приводом десь виступити є певна календарна дата. Можна і не чекати такої, організувавши для прослуховування себе зібрання керівників регіональної преси, чи поїхати задля проголошення заяви куди-небудь за межі столиці. Останній спосіб доступний в повній мірі не всім вітчизняним політикам, тому решті аби привернути увагу до своїх заяв слід або сподіватися на власний авторитет, або користуватися чужим. Бо пам’ятна дата — це теж чужий авторитет, здобутий кимось раніше. Повернутий із забуття завтрашній День злуки, яким відзначається об’єднанння ЗУНР і УНР, двох нових державних утворень на території України, досі не використовувався як слід подібно до колишніх «розкручених» дат. Може, тому, або з іншої причини саме на цей день активісти партії Український народний рух вирішили проголосити днем створення «політичного правоцентристського блоку державницьких сил».

Політичні блоки у нас створюються настільки легко і забуваються так швидко, як урочисті обіцянки з понеділка кинути палити. Такі обіцянки живуть, як правило, до першої чашки кави чи до перших ста грамiв. Політичні блоки, буває, живуть ще менше, якщо живуть взагалі. Почувши, що є намір створити «об’єднання 25-ти партій правого політичного спектру», я чомусь захотів почати палити, аби потім кинути. Аби підтримати процес. Бо це тільки обиватель далекий від політики може подумати, що об’єднати десяток-другий нікому не відомих партій за наявності понад сотні таких — проста справа. Реально ж навіть який-небудь Поровський, про чию партію ніхто не забув, бо ніхто і не знав, буде ставити купу умов аби згодитись посидіти з кимось у президії, постояти на мітингу чи підписати папір, який ні до чого реально не зобов’язує. Можна, власне, і не запитувати.

Така тактика проголошення об’єднань є характерною для колишніх комсомольських активістів, чи не єдиним вмінням яких було звітувати про те, чого насправді не було. Саме від тих часів йде традиція вибирати «почесні президії» на чолі із Сталіним, Хрущовим, Брєжнєвим або висувати їх від кожного технікуму у депутати. Безвідмовна технологія — і високе ім’я прозвучало, надавши значення події, і власник імені нічим не зашкодить. Що, запропонувати не можна? Новітню історію подібних технологій я бачив колись в одній із областей, де заповзятливий політик із тих самих комсомольців заснував був «козацтво» із собою на чолі, а заступниками себе проголосив начальника обласної міліції і командира місцевого вйськового корпусу. Звісно, що обидва генерали і не чули про таку свою роль, а тому і не спростовували заяв авантюриста про те, що той має таких заступників.

Залишимо на мить політтехнологію і повернемось до «об’єднання». «Декларація» об’єднання, що має постати у День злуки, стала несподіванкою для більшості його «учасників». І це не дивно, адже і у документі цьому, і у методах його створення одразу впізнається почерк того самого діяча, який колись брав собі у «заступники» генералів, їм про це не повідомивши. Цей політик нині активно впливає на дії партії Юрія Костенка з-за спини менш енергійного партійного лідера. Бо ж сам Костенко навряд чи наважиться проголошувати прем’єра Ющенка «неформальним лідером» неіснуючого ще «блоку». Та й сам Ющенко, як той колишній генерал, зробить вигляд, що не знає про те, що його кудись без його відома хочуть обрати. Так само без ентузіазму поставились до ініціативи «блоку» і записані туди без їхньої згоди керівники власне Народного Руху (не костенківського УНР), інші лідери справді відомих партій. Мовчить поки і записана туди ж лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко, яку суворе життя вчить говорити виключно у присутності адвоката.

Сам список 25-ти «сил» не є нічим новим. Вже згаданий «козак» із УНР давно застосовує практику підпису звоїх звернень якнайбільшою кількістю людей, змішуючи дійсно відомих діячів із керівниками напівміфічних організацій. Двоє-троє справжніх не підпише, зате інші підмахнуть і можна буде розмахувати заявою не своєю, а «підтриманою силами». Долаючи неповагу до сумнівних документів, спробую проілюструвати «список 25-ти». Згідно зi згаданою вище схемою відомі прізвища керівників справжніх партій Пинзеника, Удовенка, Стецько та інших, які заздалегідь не приєднаються до нового блоку, бо утворили свій, змішані із іменами забутих політичних аутсайдерів та членів фракції чи партії Костенка. У нас-бо кожен серйозний націонал-демократ обов’язково що-небудь очолює. Таким чином до 25 «сил» потрапили організації костенківців Мовчана, Юхновського, Драча, Кириленка, перепрошую, якщо когось не згадав. Іншими словами, чотири вузькi ряди, на яких сидять у парламенті депутати фракції УНР, і є на дев’яносто відсотків зосередженням нового «блоку».

Немає сумніву, що проголошений костенківцями навколо самих себе «блок» очікуватиме доля забутих вже «злагод», «порозумінь» та інших подібних утворень, а «канiвська четвірка» виглядатиме просто зразком монолітної єдності. Згадати «цю єдність» змусила присутність в пропонованому «блоці» партії «Батьківщина». Це політичне утворення ніколи не було ні правим, ні навіть правоцентристським. Досить лише проаналізувати те, як голосують члени цієї фракції в парламенті і згадати партійну риторику тимошенківців, щоб побачити, що «Батьківщина», незважаючи на те, що її очолює олiгарх, скоріше лівоцентристська, якщо не ліва за діями і ідеологією організація, так само як і її попередниця — лазаренківська «Громада». Долучити таку партію до правого блоку навіть теоретично може або політичний невіглас, або відвертий цинік-прагматик, у якого вся ця ідеологія там само, де і заочно одержана освіта.

Не будемо заглиблюватись в ідеологію, аби грунтовно підтвердити, що вітчизняні «праві» насправді скоріше «ліві», і не тільки стосовно ерудиції більшості активістів. Так само не чіпатимемо тонку матерію парламентської біьшості, з якої то входить, то виходить ця диво-партія «Батьківщина», нагадуючи своїми рухами зовсім не політичний процес. Краще зізнаємось собі в очевидному: крізь обриси скоріше міфічного, ніж реального «правоцентристського блоку», який ініціює цими днями партія Юрія Костенка, аж занадто чітко проглядає силует рішучого «борця з олігархами» у паливно-енергетичному комплексі. І саме навколо віце-прем’єра Юлії Тимошенко насправді знаходяться сили та інтереси тяжіння, які притягують частину націонал-демократів набагато сильніше за будь-яку праву чи центристську ідеологію. Потрібні слова і гасла будуть у разі потреби якісно написані зібраною навколо пані Тимошенко командою пропагандистів. Вони пояснять, якщо буде треба, чому на словах завзято підтримуючи прем’єра-реформатора Ющенка, і «Батьківщина», і УНР, і ще ряд політичних сил все частіше об’єднуються зі своїми ідеологічним супротивниками.

Старшим, звісно, не можна, а молоді активісти лівих і кількох правих ніби партій вже давно комфортно почувають себе разом навколо антикучмівських наметів. Не можна заперечувати права людей виступати проти Леоніда Кучми в рамках, дозволених законом. Так само як не можна не бачити, що палке бажання натиснути на Президента не має нічого спільного із ідеологією, хоч правою, хоч лівою. Є просто боротьба проти влади. І не за владу власне, а за шматочок влади, котрого буде досить аби одразу забути ідеологічні розбіжності. Хіба не об’єднав вже шматочок влади в руках жінки, яку називають «єдиним мужиком в Кабміні», людей, котрі мали б бути політичними супротивниками? Єднання, кажете? Справді, єднання заради блага країни, хто ж насмілиться щось проти сказати. Сказати і справді мало хто посміє. Але й приєднуватись будуть лише ті, які точно і конкретно знають свій у цьому об’єднанні зиск.