Що робити, щоб було добре?

Резонанс на статтю п. Катерини Маркечко з Києва «Не все так погано у нашому домі, або Наскільки все ж таки добре?» («День» №39).

Шановні добродії! Якщо ми дивимося, чи, вірніше, нам показують (бо не раз дивитися і слухати гидко) «СВ-2000» або бронебійні чи дуже вже сексуальні, аж вуха й очі в’януть (бідні наші діти — яке навантаження на їхні душі й неврівноважену психіку!) фільми, то чому так не сподобалася п. Катерині Маркечко передача Людмили Лисенко «Не все так погано в нашому домі»? Передачі такого типу — це як ті добрі зерна, що ми їх шукаємо навесні, аби висадити в грунт, і сподіваємося, що з цього зерна щось якісне й потрібне виросте. Правильно, нам тяжко зараз, економічна скрута. Але скільки залежить від нас самих, від поведінки самих людей? Зараз весна настає, і довкола, де тільки сніг зійшов, скільки сміття валяється і битого скла! Ну нехай часом склотару не всюди приймають, то не обов’язково її розбивати під ногами по стежках і дорогах, не кажучи вже про поліетиленові пляшки і мішечки, які повсюди валяються. І як вразила мене одного разу передача «Не все так погано...», коли показали дядька, який зліпив своїми руками буквально зі всяких уламків і відходів цілий замок — ну нехай не високий, але просто будинком його не назвеш, а тільки замком — і поселився там. Це, як кажуть, з нічого щось зробити. Воістину працьовита, вдумлива й винахідлива українська душа. Або інколи йдеш містом і бачиш: сидить жінка з немовлям посеред тротуару і просить милостиню. А вітер несамовитий дме. То невже не можна сісти хоча б у закутку і захистити цю дитинку від вітру? То якщо кожен з нас буде думати, що може корисного зробити як для себе, так і для інших, або принаймні не зашкодити, то дійсно не буде так погано в нашому домі!