Це справді може бути останній шанс

ВИБІР, ПРОДИКТОВАНИЙ СИТУАЦІЄЮ

Нестерпно скніти далі в нашому безнадійно деградуючому «посткомунізмі». Головний банкір країни, як називали публіцисти молодого пана Ющенка, раціоналіст і прагматик, покликаний у скрутний час очолити виконавчу владу не для роздавання грошей, яких немає, а щоб усунути хиби й прорахунки попередніх псевдореформ.

Можна припускати: знайдуться охочі писати для нового прем'єр-міністра свою програму дій, виходячи з якихось особистих чи групових інтересів, сковувати його своїми умовами. Слід би закликати погамуватися в цих прагненнях. Мова може йти про одне: солідарну відповідальність за вихід з економічної прірви, характерними ознаками якої є: «господарювання» боргами, з вигадуванням різних схем взаємозаліків, нерозвиненість системи кредитування, «тікання» грошей на банківські рахунки за кордон, велика кількість державних і напівдержавних нерентабельних, високовитратних підприємств-пожирачів грошей, зокрема й у вигляді бюджетних дотацій, субсидій, низька заробітна плата, що звужує місткість внутрішнього ринку та робить його незвабливим для своїх і зарубіжних інвесторів (а крім того, ще Генрі Форд казав: дешевий працівник — поганий працівник), поширена корупція.

Не тратьмо час і емоції на різкі колоурядові розважання. Більше уваги заслуговують принципи економічної політики нового прем'єра, виголошені В.Ющенком у Верховній Раді перед початком формування свого Кабінету. До речі, текст його виступу, за моїми спостереженнями, мало знаний широкій публіці, і не досить назвати «п'ять пунктів» (уряд професіоналів-однодумців; оздоровлення фінансів і зміцнення обмінного курсу гривні; створення нормальних умов для підприємництва; розв'язання проблем зовнішніх і внутрішніх боргів; реорганізація системи соціального захисту).

Не нав'язуючи пану Ющенку своїх рецептів розв'язання проблем, йому можна й треба пропонувати щось суттєве, попереджати про ті чи інші небезпеки. Так, як це було зроблено на передноворічному круглому столі («Проблеми забезпечення економічної безпеки та сталого розвитку економіки України»). Активна участь у ньому секретаря РНБОУ Є.Марчука дає підстави сподіватись на тісну співпрацю цих двох державних мужів, з користю для країни та нації.

І ще одне, для нас не другорядне. Якщо Президент Л.Кучма за другої каденції стане «новим», що він обіцяв виборцям, то в новому оточенні. От якби й Верховна Рада сама, не чекаючи наступних парламентських виборів, перед усім чесним народом оголосила, що стає новою, більш конструктивною. (Не думаю, що «необрання» Пустовойтенка — це удар по конструктивно настроєних партіях, і що нам треба шкодувати за Валерієм Павловичем. Ну, хіба НДП...).

ТЕ, ЧОГО НЕ РОБИЛИ ПОПЕРЕДНИКИ

Із сказаного В.Ющенком у ВР «виділю те, що є новим, для багатьох «гірким», але, думаю, необхідним.

1. Уряд має стати політичним лідером реформ, зосередитись на структурних змінах в економіці, оптимізації державного сектора. Останнє розумію так: не мають права на існування підприємства, неспроможні платити по своїх зобов'язаннях, зокрема виплачувати зарплату, що є ганебним і аморальним. Ще в середні віки боржника зневажали, застосовували публічний остракізм — садили в яму.

Прем'єр чітко попередив про відхід від практики списання податкової заборгованості, з одночасним поступовим і планомірним зменшенням податкових ставок, про наполегливе скасування численних пільг і звільнень від податків, сума яких сьогодні є більшою за розмірами від внутрішнього валового продукту, поступову, але непохитну відмову від негрошових заліків.

Керівник, який не може працювати в таких «жорстких» умовах, не вміє чи не хоче заробляти гроші, повинен іти з посади.

Бюджет треба наповнювати живими, заробленими грішми, відтак говорити про їх раціональний розподіл.

2. Потрібний стабілізаційний пакет домовленостей між урядом і найважливішими економічними суб'єктами: підприємцями різних форм власності, бізнесменами, банкірами etc., які впливають на економіку, витрати, ціни та добробут населення, передовсім — рівнем заробітної плати. Наприклад, у Польщі нині говорять: «Хто працює, той не бідний».

У цьому ж пункті нагадаю: Президент недавно заявив про необхідність у декілька разів збільшити в Україні кількість дрібних та середніх підприємців. У новому уряді могла б знайтися відповідальна робота досвідченому В.Пинзенику. Якби вона його зацікавила (і якби її запропонували)...

3. Важливим є однозначне орієнтування фінансової політики на зміцнення гривні, процес дедоларизації української економіки, вплив обмінного курсу гривні на інтереси вітчизняного виробника. У тій же Польщі не фетишизують долар, там шанують свій злотий. У нас готові за безцінь вивозити сировину заради «зеленого».

4. Часто доводиться чути про брак тих чи інших законів, зокрема у зв'язку з процесами приватизації, інвестиційною діяльністю. Та поряд з цим дійова і незалежна судова влада — необхідна складова економічного зростання в Україні, про що відверто сказав пан Ющенко.

5. Він також заявив: «Обсяги зовнішніх боргів не є фатальними для України, це треба усвідомити». І далі: «За умов розумної фінансової, бюджетної політики Україна відмовиться від зовнішніх запозичень. Час, коли це станеться, залежить від нашої рішучості. Безперечно, позитивне розв'язання кризи заборгованості в Україні можливе, якщо 2000 року наша країна матиме бездефіцитний державний бюджет». Може, не кожен знає, але в Чехії ще уряд Вацлава Клауса відмовився від кредитів МВФ, і не через його «важкі» умови — їх він оцінював як ліберальні, бо сам проводив ще радикальнішу ринкову політику, а тому, що орієнтувався на інвестиції західних фірм і недержавних банків, без «патріотичних» побоювань пускав їх у країну.

Щоправда, російських серед них не виявилося. Бо що вони могли запропонувати, які ноу-хау, сучасні технології, управлінську культуру?

КІЛЬКА ОСТАННІХ ЗАУВАЖЕНЬ

Пропоную також серйозно розглянути такі питання.

1. Усі багаті країни зорієнтовані на випуск високотехнологічного продукту з великою часткою інтелектуальної праці, а не сировини чи енергозатратних «брудних» виробництв. Висловлюючись у стилі Віктора Андрійовича, Україні треба поступово й неухильно починати робити так само. (Що ми вивозимо? Український соняшник, деревину чи якісь «заготовки», шкіру-«мокросок», лікарську сировину...).

2. Підпорядкувати міністру фінансів (варто б назвати по-новому: міністру скарбу) митну та податкову служби, увівши їх до складу цього міністерства. Цілком підтримую подібну думку В.Пинзеника (див. «День» № 243 за минулий рік), хоча про митницю він, здається, промовчав.

3. Українську економіку треба «лікувати» незвичними, нестандартними засобами. Для цього потрібні нові, «нестандартні» люди, виховані не на підручниках з економіки соціалізму та практики минулого. Якщо таких немає, або їх дуже мало, то посилати молодих на навчання у західні університети, що славляться своїми економічними школами, зокрема до США, призначаючи їх потім радниками у міністерства. Комуністичний Китай це робить на державному рівні, за державні гроші.