Банк нашого майбутнього
Характерно, що ініціаторів створення цього банку об'єднали не ідеологічні переконання, а здоровий патріотизм, біль за долю багатостраждальної Батьківщини. Адже єдине, в чому досягла успіху наша країна, — це отримання зарубіжних кредитів. А хто може поважати жебраків? Щонайбільше їх тільки жаліють. Благодіяння МВФ і Світового банку за останні п'ять років збільшилися на $8,9 млрд. і на 1 жовтня ц. р. становлять $12 890 млрд. І це без урахування величезних відсотків. Наступного року нашій державі буде пред'явлено рахунок на $3 млрд. Де взяти такі гроші? Звичайно, в жителів України, кількість яких із кожним днем зменшується, незважаючи на всі спроби ТСН, «1 + 1» довести світові, що нас ще 52 млн. Ті, що залишилися живими, 2000 року недорахуються не менше 310 грн. у зарплатах, пенсіях, грошових допомогах тощо.
Імовірно, один з ініціаторів створення Українського національного банку Петро Рубан має рацію, кажучи, що Міжнародний валютний фонд має свої плани, про які ні наш уряд, ні громадяни не здогадуються.
Ще на початку століття, що нині добігає кінця, економісти дійшли висновку, що вивезення позикового капіталу під виглядом «допомоги» спрямоване не стільки на отримання високого прибутку, скільки на підкорення однієї держави іншими. Іноземні банки накидають на наші шиї такі зашморги, зняти які практично неможливо. Так, кредит під 80% річних Калуському хімічному концерну «Оріана» оповив путами цей гігант індустрії настільки, що вибратися з них самостійно концерн уже не в змозі. Тепер «добродійники» вимагають від «Оріани» 50% акцій в обмін на списання зовнішнього боргу. Іншим наочним прикладом може служити новітня історія Миколаївського глиноземного заводу, в якій на провідну роль виходить міжнародна корпорація Trans World Group.
Державні номенклатурно- управлінські структури, які підживлюються МВФ і СБ, свідомо працюють на розвал національної економіки, паразитують на закордонних позиках, розплачуючись за них заводами, електростанціями, багатствами надр...
І не випадково ініціативну групу Українського національного світового банку створили такі різні за своїми політичними поглядами люди: почесний голова УРП Левко Лук'яненко, поет-комуніст Борис Олійник, колишній політв'язень Петро Рубан, голова ОУН Слава Стецько. Навіть Віктор Ющенко — голова Національного банку України — вважав за необхідне приєднатися до ініціативної групи, немов підтверджуючи таким чином негативну оцінку діючої в Україні системи банківського кредитування і засвідчуючи, що створення такого банку було б першим кроком до звільнення України від фінансової залежності.
