«Кам'яна музика» пам'яток архітектури

Втім, Верховна Рада розглянула в першому читанні новий закон «Про охорону культурної спадщини», що вже передбачає передачу в приватну власність пам'яток архітектури. Щоправда, лише місцевого значення. «Але поки що в приватну власність не передано жодного об'єкта», — стверджує головний архітектор Волинської області Юрій Казмірук і повідомляє про такий факт.

У селі Затурці Локачинського району з 20-х років зберігся будинок видатного українського політолога і теоретика державного будівництва В'ячеслава Липинського. Будинок державний, тобто нічий, тому руйнувався собі поволі. Нарешті «під шумок» 800-ліття Галицько-Волинського князівства управління архітектури та будівництва області роздобуло трохи грошей (з державної скарбниці на реставраційні роботи впродовж останніх років можна отримати лише великий нуль). Відтак будинок було відремонтовано. Точніше — трохи підновлено та законсервовано, щоб не розвалився зовсім. А що робити з ним далі, влада не знає. Створити музей? Який там музей, коли на найнеобхідніше коштів немає! Справді, віддати б його в приватну власність, у добрі руки. Але що значить «добрі руки»? Директор Луцького історико-культурного заповідника Тарас Рабан висловлює своє розуміння проблеми: «У нашому заповіднику є пам'ятки архітектури, що перебувають у приватній власності. Це старовинні житлові будинки. Утримуються вони по-різному. Загалом, приватник може доглянути цінну споруду краще, ніж держава, однак йому для цього потрібно мати гроші й достатній рівень особистої культури».

У Луцьку, на території Старого міста, підтвердження словам директора заповідника знайти легко. Донедавна тут у типовому приміщенні знаходився типовий колишній меблевий магазин. Будинок викупив один із польських банків, аби розмістити в ньому свою українську філію. Реконструкція йшла під керівництвом польських архітекторів, котрі, за словами Т.Рабана, у найменших деталях радилися з ним. Тепер цей будинок — один з найкрасивіших на території Луцького історико-культурного заповідника.

Про культуру (чи пак — безкультур'я) слід говорити й стосовно будинку Липинського. Він був би ще ціннішим об'єктом, якби можна було відновити довкола нього ландшафт — унікальний парк. Але як тепер це зробити, коли тут розміщено тракторний стан, збудовано житло, приватизовано землю. І зроблено все це зовсім не в ті часи, коли ім'я Липинського було відоме лише працівникам архівів.

Приватизація пам'яток архітектури конче «упреться» в проблему приватизації землі. Адже будівля без землі навіть за величезні гроші не може стати повноцінною власністю. Законодавець, розглядаючи Закон «Про охорону культурної спадщини», конче повинен зважати на це. Головне — щоб він зберігався в належному стані і щоб надалі залишався цікавою пам'яткою старовини. Ось про це й повинна дбати держава.

ДО РЕЧІ

Як повідомила кореспондентові «Дня» Олександрові МІХЕЛЬСОНУ начальник відділу координації розробки законодавчих актів Фонду держмайна Ніна Чорногуб, передача в приватну власність архітектурних пам'яток Фондом не практикувалася й не практикується. Існуюча нормативна база, за словами працівника ФДМ, стосується здебільшого роздержавлення об'єктів громадського користування (наприклад, лазень тощо) та колишніх храмів і молитовних будинків, що належали тим чи іншим конфесіям. Якщо Верховною Радою буде прийнято новий закон в царині приватизації, його буде направлено на консультацію до фахівців Фонду, які й висловлять свою думку. Поки що, стверджує фахівець, про такий закон нічого конкретного не відомо.