Пейзаж після битви

Декілька попередніх слів про економічний і політичний фон, що диктує ставки на ринку політичних ф'ючерсів, допоможуть читачеві зрозуміти мотивацію гравців і механізми ухвалення доленосних для країни рішень.

Для сьогоднішньої України характерні втома, розчарування, відчуження більшої частини громадян від проблем державного будівництва. Закріплення за українською мовою монопольного статусу державної розкололо інтелектуальну еліту на національно-гуманітарну, виключно українськомовну, й технократичну, переважно російськомовну. Ці дві сполучені в будь-якій іншій країні посудини — гуманітарна й технократична — перестали сполучатися між собою зовсім. У результаті загальний авторитет і статус національної еліти різко ослабли, її вплив на вироблення й ухвалення стратегічних рішень зведено до мінімуму. Зваливши на гуманітарну інтелігенцію мовно-охоронні, тобто репресивні функції, держава надягла на неї й гамівну сорочку, й поліцейського кашкета одночасно. Технократи наглухо пішли в науку або у вільне плавання по речових ринках Стамбула. За цілковитої ідейної безпорадності інтелігенції справжньої i, по суті, єдиною життєздатною ідеологією українського істеблішменту 90-х років стала проста, як яйце, нехитра ідея прямої конвертації влади в гроші й грошей у владу.

В основі сьогоднішньої української системи влади лежить система годування, що точно копіює систему середньовічного васалітету. На відміну від Росії, тут немає Кремля, що працює на сакралізацію навіть найбільш виборчої влади, немає російських просторів, що трансформуються в нелюдяну дистанцію між владою й підданими. На відміну від російського, український Президент не цар, а всього лише гетьман, перший секретар серед просто секретарів, перший магнат серед промислових і фінансових магнатів як нинішнього, так і ще радянського загартування, котрі за старою пам'яттю запросто вхожі до коридорів влади. Здоровий український консерватизм, патріархальність звичаїв допомогли вижити цьому прошарку батечок, героїв праці й орденоносців. Однак система годувань, на якій грунтується президентська влада, не надає їм жодних гарантій збереження позицій в ієрархії, капіталів і привілеїв, що виторгували за «політичну підтримку» Президента. Закон перманентного переділу — основний політекономічний закон, що диктує правила гри на пострадянському просторі, створює живильне середовище для швидкого зростання нової генерації економічних авантюристів і політичних лжепророків, які розуміють один одного з півслова. Невпинне скорочення ресурсної бази — тільки за 99-й рік український експорт скоротився на 30—40% — нав'язує політичному полю все більш і більш жорсткі, майже зоологічні правила конкуренції. Ті, кого журналісти полюбляють називати «молодими вовками», вже давно з пильною, нехорошою увагою придивляються до «старих зубрів», котрі мирно пощипують травичку на теренах української економіки. Президентські вибори створюють для них нові можливості й роблять досяжними нові цілі, про які ще вчора було навіть жахливо помислити.

В основі системи годувань лежить допуск до «труби», тобто до нафти й газу, що контролюється особисто Президентом. Крім того, в його віданні перебувають приватизаційні схеми основних виробництв, розподіл фінансових потоків іноземних інвестицій і, зрозуміло, ключових посад в уряді й галузях із значним експортним потенціалом. Теоретично ресурс системи годувань обмежений хіба що потенціалом української економіки й апетитами законодавчої влади, що представляє інтереси найбільших регіональних угруповань. Проблема в тому, що потенціал української економіки стрімко скорочується. Десятий рік поспіль фіксується негативний показник зростання ВВП. Українська енергетика вже сьогодні перейшла межу виживання, що частково вибачає деяку бомжуватість її манер щодо іноземних постачальників енергоносіїв. «Стратегічна приватизація» енергорозподільних компаній, на ура сприйнята яйцеголовими експертами МВФ, видула контрольні пакети акцій до офшорних зон. Там же осідає значна частина коштів, отриманих від споживача. І там же, до речі, знаходиться одне із стратегічних джерел фінансування нинішньої виборчої кампанії.

Вивертка система розкрадання, так само як і налагоджена схема перекачування грошей із ще працюючих галузей у владу, знекровила економіку України. Перекачування діє повсюдно й невблаганно, як закон, яким і є на ділі. Завзятість окремих упертих осіб, як показала ще не закінчена колізія навколо Миколаївського глиноземного заводу, обходиться собі дорожче.

Нинішнього року українську економіку вразили відразу три кари єгипетські: падіння експорту, викликане невиправдано високим курсом національної валюти, засуха й виборча кампанія. Взимку вони плавно перетечуть у четверту, п'яту й шосту: паливно- енергетичну кризу, загальну кризу неплатежів, запізнілу девальвацію гривні. Вже сьогодні загальна сума неплатежів по країні перевищила 11 млрд. гривень. До кінця року для погашення зовнішніх боргів має бути знайдено $2 млрд., у наступному — майже $3 млрд. Таких грошей в Україні просто немає. Національний банк України, відомий своїми сердечними відносинами з МВФ, явно проморгав момент для своєчасної девальвації. Провести її в переддень виборів команда Президента не вважала за можливе — в результаті, за підрахунками експертів, експортні виробництва зазнають збитків на 100 млн. гривень щодня.

Ось на такому безрадісному тлі й ведуться «ф'ючерсні» переговори між кандидатами на президентський пост та інвесторами їхніх виборчих кампаній.

Першим і найважливішим предметом торгу є фінансові й товарні потоки, що виникають у процесі споживання й транзиту російського газу. Зрозуміло, що будь-який новообраний президент неминуче почне свою діяльність із перерозподілу доступу до «труби» й втримуватиме його міцніше, ніж гетьманську булаву — випустити з рук «трубу» в сьогоднішній Україні означає випустити з рук владу. Таким чином, війна в цій галузі вестиметься переважно за право представляти інтереси президента в газовому секторі. Питанням питань є те, чи захоче й чи зможе взяти участь у цій боротьбі російський Газпром, здатний у разі відповідної домовленості за лічені місяці встановити контроль над найбільшими українськими споживачами газу. Другим стратегічним предметом переділу буде електроенергетика, контроль над якою за відповідної спритності дозволяє контролювати значну частину експортного сектора української економіки й майже все машинобудування. Очевидна неефективність так званого українського енергетичного ринку дозволяє наступному президенту нехтувати всіма досягнутими в цій сфері угодами й, змахнувши з шахівниці всі фігури, розставити їх у новому порядку. Основним у цій війні буде питання про атомну енергетику й нові схеми постачання та оплати ядерного палива.

Слідом за великими газовою й електричною війнами, безумовно, піде низка більш локальних битв. Ресурс системи годувань практично вичерпано й розширювати кордони своїх володінь новітні феодали зможуть лише за рахунок один одного. Державні пакети акцій останніх промислових бастіонів колишнього союзного підпорядкування, порти, залізничний транзит, засоби масової інформації вже лежать на столі переговорів зі стратегічними інвесторами виборчих кампаній. Той же МГЗ, скоріш за все, в разі переобрання нинішнього Президента все-таки відійде до TWG. Але цього мало.

Судячи з деяких обмовок і натяків, маршрутів ділових і політичних візитів, списків зустрічей, київська бізнес-еліта, яка змужніла за нинішнього Президента, всерйоз готується до вирішальної битви за контроль над фінансовою системою держави. Ось це вже серйозно.

Предметом переділу в цій війні будуть Нацбанк і найбільші приватні банки України, передусім «Промінвестбанк». Проте, цей монстр української фінансової системи «молоді», судячи з усього, поки що не по зубах. Навколо Володимира Матвієнка, голови ПІБу, зав'язується інтрига на більш високому рівні. Американські стратегічні інвестори, які працюють у тісному контакті з НБУ, настирливо рекомендують покінчити з монополією ПІБу, що фінансує 54% української промисловості, й готові взяти участь у його реструктуризації. Це — один із пунктів пакетної угоди, прийняття якої є умовою визнання Білим домом і світовою спільнотою відповідності українських виборів «загальноприйнятим демократичним нормам і процедурам проведення виборів». Навряд чи американці всерйоз облизуються на ПІБ, що ніяк не схожий на курочку, яка несе золоті яйця, але це ключ до економіки всієї країни, реальний механізм впливу на всю промисловість України й усі без винятку владно-економічні регіональні угруповання.

Дивно й забавно, але в штабах інших претендентів працюють у тому ж ключі й часто з тими ж персонами. Протестні настрої електорату нинішнього року можуть виявитися сильнішими за прес виконавчих і пропагандистських структур. Найбільш серйозні й впливові інвестори працюють не з одним, а практично з усіма реальними кандидатами на президентський пост — за винятком хіба що лідера ПСПУ Наталії Вітренко. Тож за якимись окремими мазками й композиційними деталями пейзаж після битви може виявитися іншим — але тільки в деталях.

Великомасштабна розбірка з переділу власності піде під пропагандистським прикриттям вирішального етапу приватизації, що має забезпечити кардинальний, цивілізований розподіл владних і економічних структур. Держава, яка виявила себе неефективним власником (що правда, то правда), скидає з себе функції безпосереднього управління на користь регулювання процесами на макроекономічному рівні. Ця легенда, безумовно, може розраховувати на схвалення й підтримку МВФ, Білого дому, Ради Європи та Північноатлантичного альянсу. А Москві для дотримання геополітичного балансу в «багатополюсному світі» доведеться з помпою перейменувати станцію метро «Київську» на «Пекінську» або, в гіршому випадку, в «Улан-Баторську».