Телебачення в «різних кошиках»
У хорошому сенсі відзначився «Інтер» — видавши в «Подробицях тижня» дотепний сюжет Дениса Жарких і Олександра Мельничука про чергову місію МВФ і Світового банку у Києві. Журналісти «красиво відтяглися» щодо вміння української сторони радувати дорогих гостей «репортажами про досягнення», відносно згоди України «на всі умови, особливо на такі, як прискорення приватизації й адміністративної реформи, котрі вимагають передусім паперової роботи» тощо. Але особливо вражаючим був епізод навколо розробки спільними зусиллями України та міжнародних організацій Меморандуму про економічну стратегію нашої країни, для виконання якого залишилося тільки — якщо судити з настрою українських чиновників, які беруть участь у переговорах — «мобілізувати маси». І речник НБУ Віктор Лисицький у ефірі нарікав: от, мовляв, немає зараз ідеологічних відділів партії. Але їхню роль повинні взяти на себе журналісти, роз'яснюючи таку могучу державну політику...
Так, туга по ідеологічному відділу КПРС у вустах співробітника Національного банку — передовика у виробництві українських реформ, як і специфічне бачення ним ролі ЗМІ — це красномовний знак стану не тільки справ у країнi, а й наших мiзкiв. Як, до речі, в цьому ж сюжеті визначив причини відсутності в нашій Вітчизні радикальних реформ радник Світового банку Джон Хансен: «...в Україні мало людей, які приймають стратегічні рішення».
Але приз за хіт телетижня — звичайно ж, пану Волкову. По-перше, минулої суботи УТН (УТ-1) нам показали просто-таки «щиро» стурбованого, навіть десь пригніченого Олександра Михайловича, у якого не прийняли ящики з підписними листами Л.Кучми. Повний розгул демократії був сумлінно ТБ акцентований: от він, Леонід Данилович, рівний серед рівних, якому теж ставлять палиці в колеса... Ну а в неділю «Вісті тижня» («ТЕТ») влаштували заочний телеміст між О.Волковим і О.Морозом. І тут п. Волков також відзначився. По- перше, розказав, що там, наприклад, де у Л.Кучми не вистачало місця на підписних листах для бажаючих віддати свій голос за нього, у «О.Мороза стояли усього три підписи». Така дивна обізнаність Олександра Волкова, звичайно ж, породила запитання. Наприклад, чи не один штаб працює на цих двох кандидатів?! Звісно, Олександр Михайлович заперечував твердження О.Мороза, що олігархи поклали яйця в різні кошики. Але він прозоро натякнув у заочному діалозі з Олександром Морозом, що олігарх — це «людина, яка в цих (!) умовах змогла створити свою фірму, чи ЗМІ — то, значить, вона чогось же варта, і чого ж її відштовхувати? Навпаки, треба наближати!» А ще п. Волков недвозначно порадив лівим: «Якщо об'єднуватися — то зараз. Потім пізно буде»... Як-то кажуть, сигнал послав, прийом- прийом... На завтра, в понеділок, депутатська група на чолі з Григорієм Омельченком якраз внесла у ВР запит з приводу всяких незаконних рахунків п. Волкова за рубежем... А тут якраз напередоднi п. Волков натякнув, що знадобитися може всiм... Хоча, звісно, Олександр Михайлович не втомлюється повторювати заклинання про перемогу Кучми в першому турі...
Схоже, шаманство перетворюється на спільну хворобу політиків президентського табору, якщо судити з телеефіру. «Епіцентр» («1+1») розказав нам, як з «надією на диво» живе голова УСПП Анатолій Кінах, перевівши для себе запитання про перемогу Леоніда Даниловича на виборах у виключно ірраціональну площину. Особливо цікаво було спостерігати за ходом програми після попереднього «Епіцентру» з головою Селянської партії Сергієм Довганем, який, по-моєму, начисто виграв (хоча є й інші думки) у журналістів за рахунок відмінної демагогії і явного відчуття кам'яної стіни (на відміну від президентських солом'яних) за своєю спиною.
Зате на А.Кінаху журналісти «відірвалися» по повній програмі. І якщо говорити про інтереси самого Анатолія Миколайовича — то, хоч як це сумно, підвела його якраз явна нездатність (навіть коли іноді намагався) до демагогії, відвертість у дискусії, чесна реакція на логіку його опонентів. Таким чином, підсумок був передбачуваний. Бо як людина компетентна, п. Кінах не міг не погоджуватися з аргументами журналістів у дискусії щодо того, чому УСПП вирішила підтримати на виборах Президента. Мова зайшла про уряд — і Анатолій Миколайович погодився, що наш Кабмін і не здатний до прийняття системних рішень, і діяльність його не зовсім координується з національними інтересами, і нерідко неадекватна ситуації, і дедалі більше тяжіє до фіскального методу управління економікою... Анатолій Кінах не міг не визнати, що у багатьох економічних указів Л.Кучми є так зване «подвійне дно», тобто далеко не всі з них приймаються, виходячи з економічної необхідності, а часто з політичної потреби задовольнити чиїсь інтереси. У результаті, знову ж таки, позицію УСПП щодо доцільності пролонгації повноважень Леоніда Кучми в області економічної указотворчості було висвітлено як більш аніж немотивовану. Ну, а проблема переконаності УСПП в необхідності розширення повноважень Президента у світлі того, що А.Кінах не знає жодних гарантій тому, що економічна указотворчість буде надалі якістю краще, що «інтелект буде потрібний» тощо — дозволили поставити В'ячеславу Піховшеку єдино можливу крапку в дискусії: необхідність подальшого перебування Кучми при владі УСПП зробила предметом віри, а не логіки. А Дмитро Джангіров резюмував, що випадок А.Кінаха — це наочний приклад того, як важко бути прибічником реформ і при цьому залишатися лояльним до нинішньої влади. І Анатолію Кінаху не було що заперечити. Сергій Довгань — до речі, знайшовся б! І вилив би на наші голови чергову правдоподібну туфту. І ця проблема — конкретних «програшів» і «виграшів» конкретних політиків у дискусії з журналістами переноситься, між іншим, у площину етичних парадоксів. «Програвши» де-факто, Анатолій Кінах допоміг журналістам сказати багато реального про існуючу систему влади, систему прийняття рішень тощо. Від такого «програшу» не тільки глядач виграє, а й, зрештою, і реноме самого політика — не з точки зору одномоментних кон'юнктурних інтересів, а з точки зору позицій більш істотних. У тому- то і парадокс, що наші «вожді» ніяк не можуть зрозуміти однієї простої речі: правда, хоч би якою, здавалося б, вона є «невигідною» сьогодні, завжди єдина перспектива в дні завтрашньому. А можливостей висловити її в нашому ефірі, здається, нині додалося — хоч як це дивно. Здається, розвиток різнополюсності в передвиборній гонці й наявність однаково сильних владних важелів у руках різних кандидатів вже зараз народжує на нашому ТБ якусь подібність реального плюралізму. І нехай поки що не на загальнонаціональних каналах (і, напевно, тому і можливого), декілька випусків «Вістей тижня» на ТЕТі продемонстрували, що у СТБ, котрий давно вже зарекомендував себе як найбільш вільний, наскільки це можливо у нас, ТБ-канал, можливо, з'являться конкуренти. Адже професіоналізму команді Миколи Канішевського не бракує, а повітря в легені явно дає не просто підтримка мера О.Омельченка, а підтримка саме в ситуації, що складається навколо нього. «Гачок», на якому його тримає президентська команда у зв'язку з судовим позовом Г.Суркіса, ще невідомо у який бік п. Омельченка розверне... Можна ж людину і довести... до самостійності позиції.
Минулої неділі «Вікна-тижневик» (СТБ) цілком розкуто говорили про «перемогу найсильнішого» в суперечці О.Мороза і ЦВК разом з Генпрокуратурою в справі про кількість підписних листів, які видаються на руки кожному претенденту. З гостем студії — Сергієм Одаричем, головою фонду «Українська перспектива» — ведучий В.Рубан розмірковував про те, чим загрожує Кучмі участь у виборах О.Ткаченка, про стабільний рейтинг Президента у 6% у серйозних соціологічних опитуваннях, про ті перешкоди, які ставить оточення Кучми О.Морозу. Аналізувалися і шанси ще одного опозиційного кандидата — Євгена Марчука, без тривіального для офіційних ЗМІ замовчування чи опису безнадійності його зусиль. Ударним же моментом стало запрошення в студію «Вікон» мера Кіровограда Олександра Нікуліна, який прямо пов'язав появу компроматного сюжету на нього в «Досьє» (УТ-1) зі своєю підтримкою претендента в кандидати Володимира Олійника, мера Черкас. Таким чином, СТБ знову заявило про готовність не просто мати власну точку зору, а й відкрито протиставляти її точці зору структур, які підтримуються пропрезидентським УТ-1.
У свою чергу, «Вісті тижня» (ТЕТ) дали не тільки вже описаний нами «крутий» заочний діалог панів Волкова і Мороза. Не тільки традиційні для них вкрай гострі соціальні репортажі. А й зробили живі, безпосередні, явно незапрограмовані ніякою «генеральною лінією» репортажі з обласних центрів (Львів, Одеса, Запоріжжя) про збирання підписів електорату за тих чи інших кандидатів. У ефірі звучали коментарі членів штабів Компартії, Соцпартії, Руху тощо. І картинка ситуації вийшла об'ємною, непригладженою і дійсно ексклюзивною.
Грамотна, професійна, незашорена робота журналістів «Вікон» і «Вістей» на тлі сумовитого тупоумства загальнонаціональних аналітичних тижневиків — це як приліт марсіан на планету із зовсім іншим озоном і способом мислення. І коли раптом щось подібне з'являється в нашому ефірі — з новим градусом емоції розумієш, наскільки ж затхлий цей озон, наскільки хвороботворний і нудний. І є тільки один шлях ковтнути свіжого повітря і глядачам, і самим телевізійникам: пробиватися крізь залізну завісу, якою нинішня виконавча влада намагається життя на телеекрані відгородити від реального нашого з вами життя. Віртуаломанія — це, як відомо, хвороба, і лікувати її пропонують найрадикальнішими методами...
До речі, ви можете собі уявити, щоб десь у цивілізованій країні вже на етапі передвиборної гонки довірену особу президента країни звинувачували б у найсерйозніших порушеннях закону, і при цьому президент промовчав би? Я вже не кажу про те, що у цивілізованих країнах у таких випадках послідувала б негайна відставка, зміна варти тощо... На жаль, зовсім не так все буде у нас доти, доки наша громадська думка житиме тільки в чергах, на кухнях і базарах...
