Він ще й співає?!
«Сердце, тебе не хочется покоя...», — заспівав наш Президент з якоїсь сцени в Луганську. Й, як справедливо зазначив канал УТ-1, не випадково Леонід Данилович співав саме це. Він начебто повідомляв нам у черговий раз: керувати країною не втомився, на пенсію не збирається, готовий до нових досягнень у реформаторстві й узагалі — «спасибо, сердце, как хорошо на свете жить!»
Кому жити добре — це окреме запитання. Не за темою. Єльцин танцює, Клінтон на саксофоні грає, Кучма — співає. Тобто, звісно, вважає, що співає, але не будемо чіплятися. Ну то й що, що тільки одну струну на гітарі смикає. Він же не музикант. І не політик — сам говорив. Так доля розпорядилася. А спробуйте — бути не тим і не цим, а те й інше робити. Ну, не в склад і не в лад, що в країні, що в пісні. Але приваблює щирість. Він не один такий — «співати не вмію, але люблю...»
Народ від нестачі їжі помирає, старики й діти по смітниках прожиток шукають, вчителя й медики в пікетах і страйках, шахтарі під землею вени ріжуть — Президент співає. Ну, тут кожному своє, звичайно. «А якщо не співається — прокинься й пий...» Ну, правда, з цукром труднощі не своєчасно. Але «бізнес» швидко куш зірве, й, дай Боже, життя налагодиться.
Одне спричиняє побоювання. Аналогічний випадок був у Криму, коли перед тамтешніми єдиними в історії президентськими виборами заспівав один хороший кандидат, Багров його прізвище, керівником був автономії. «Ви слыхали, как поют дрозды?» — співуче цікавився він у співгромадян з екрана телевізора. Співгромадяни, які вже сумували за дешевою ковбасою й Союзом, обурювалися: «Він ще й співає?!» Й відреагували відповідно. А життя все ж таки тоді було легшим за нинішнє, та й співав він якось краще...
