У журналіста завжди є свобода — не погодитися

— Які, на вашу думку, уроки може засвоїти вітчизняна тележурналістика з кампанії по виборах мера Києва?

Лаврентій МАЛАЗОНІЯ, телевізійний продюсер:

— У зв'язку з передвиборною ситуацією я не хочу говорити про мораль чи аморальність. Це індивідуальні людські якості, і вони не можуть бути критерієм, застосовуваним до професії загалом. Урок же, на мій погляд, полягає в тому, що передвиборна кампанія того чи іншого кандидата має здійснюватися єдиним технологічним ланцюжком, так сказати, «під ключ»: від початку до кінця. Певна команда повинна координувати й контролювати увесь процес просування кандидата до виборів, а не окремі його ланцюги. Не має бути так, що хтось відповідає за, скажімо, ролики, а хтось — за зустрічі з народом, і це ніяк не узгоджується.

І ще один урок. Журналіст як учасник передвиборної гонки повинен бути рішучим і по-хорошому жорстким. Коли ми робили передачу «5 х 5», більше за все мене здивувала критика, що з'явилася в газетах на адресу програми на кшталт, що, мовляв, як це журналісти посміли маніпулювати політиками?! Тобто, всі обурюються, що політики маніпулюють журналістами, і раптом — навпаки. Так от, я за те, щоб журналісти маніпулювали політиками більшою мірою. Тому що навіть поганий журналіст завжди об'єктивніший, ніж добрий політик.

Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ, шеф-редактор програми «Вікна-тижневик», СТБ:

— Результати виборів довели, що папір таки терпить не все. І ті з журналістів, хто надто глибоко перейнялися думкою, що їх професія — «друга найдавніша» (а головне, повірили у це), мусять тепер трохи замислитись.

Василь ЗОРЯ, головний редактор «Новин звідусіль», ТК «Гравіс»:

— Примітно, що всі передвиборні шоу не мають нічого спільного з життям. Народ безкоштовно возять, годують, улещують на концертах. У хід ідуть і хліб, і видовища. І вже після того, як народ побував на виборчих дільницях, — можна відразу й воду гарячу на профілактику відключити. Людей просто цинічно використовують. Тому половина киян, так би мовити, «проголосувала ногами». І я серед них. Втрата довіри народу — найбільший урок не тільки для ЗМІ. І єдине, чого я боюся — що цей урок і багато інших, навіть коли ми їх усвідомимо, все одно жодним чином не вплинуть на наші майбутні дії.

Мені дуже цікаво було б дізнатися, скільки коштували вибори мера й яка частка в цьому кошторисі бюджетних коштів. Викидалися скажені гроші на, по суті, дешеві й малоефективні трюки. І, разом із тим, практично не було запропоновано реальних муніципальних програм розвитку столиці та механізмів контролю їхнього функціонування з боку громадськості.

Вибори на Заході проходять набагато спокійніше й цивілізованіше, передусім внаслідок багаторічного досвіду, демократичних традицій. Там передвиборний ажіотаж ніколи не доходить до втрати учасниками власної гідності. І навіть заангажовані ЗМІ не стануть втрачати обличчя, стаючи на час передвиборної кампанії дешевим рекламним листком.

Відтоді, як, попрацювавши три роки в Америці, я повернувся в Україну — ненавиджу вибори. Вони розводять людей по різні боки барикад, бо багато хто з нас не має уявлення про те, що все може бути інакше.

Ольга ГЕРАСИМ'ЮК, «1+1»:

— Мені здається, що під час виборів мера тележурналісти не засвоювали, а самі викладали уроки. Показали, що наша журналістика, справді, — плоть від плоті нашого суспільства. Я спостерігала за тим, що відбувалося увесь цей час на телебаченні не тільки з огидою, а й зі спортивним інтересом: до якого ступеню може дійти взаємне лицемірство. Адже телеборотьба не відображала того, що думали в кожному будинку ті, хто її дивився. Та, власне, на них, як на глядачів, ніхто й не розраховував, як ніхто й не розраховував щось по-справжньому побачити. По суті, сталася легалізація відносин не тільки влади й народу, а й телебачення і глядача. Легалізація взаємного презирства і зневаги. Адже публіка також лицемірила й лукавила. Хапала дармові футболки й не йшла голосувати, а на безкоштовному метро їхала сапати картоплю.

Дозволю собі не погодитися з однією шанованою мною журналісткою, котра висловила думку, що в цих «телевиборах» брали участь талановиті телевізійники, режисери. Талановиті режисери робили талановиті програми. А цим займалися талановиті інтригани. Я думаю, що людям, які на такі речі не здатні, просто ніхто й не пропонував у цьому брати участь. Можливо, не варто тішитися, але трошки помазати екран лайном деяким із моїх колег просто ніхто не насмілиться запропонувати. Завжди є свобода не погодитися. Але не засуджую тих, хто не зміг відійти чи відмовитися.