Київ на політичній мапі України

Питання: скільки нас у Києві «таких» і «нетаких»? Друге питання: як виглядає столиця на тлі загальних для України ідеологічних контрверсій? Наступні президентські вибори і вибори мера Києва (які колись таки мають відбутися) надають цим питанням особливої актуальності.

Голосуючи в березні 1998 р. за 30 партій та блоків, кожний регіон засвідчив свої політичні уподобання. Значна кількість тих політичних сил, які були представлені у виборчих бюлетенях, електорат не зацікавили. Виходячи із цього, для аналізу були використані наслідки голосування за 12 партій (блоків), кожна з яких здобула не менше як 2% виборчих голосів: від КПУ (24,7%), до «Національного фронту (2,7%). Багатовимірне математичне моделювання дозволяє створити інтегральний портрет кожного регіону, набагато виразніший, ніж простий перелік того, скільки голосів набрала кожна партія. Окрім наслідків голосування, суттєвими для такого портрета є засадничі демографічні ознаки: кількість пенсіонерів і рівень народжуваності, бо за кожною з них тягнеться шлейф економічних і соціальних чинників. Сталість (інертність) демографічних процесів робить створений за їхньою участю портрет віддзеркаленням не лише того, що було в березні 1998 р., а й того, що може бути в жовтні 1999 р. Партії можуть змінитися, але лишаться люди, які за них голосували.

ТРИ ПОЛІТИЧНI ВИМІРИ

Запропонована мною програма дозволяє знайти мінімальну кількість інтегральних електорально-демографічних вимірів, які з достатньою точністю характеризують кожний регіон. Математики називають такі виміри факторами. Як показали розрахунки, таких факторів маємо три.

ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ ПОЛЯРИЗАЦІЇ віддзеркалює ідеологічне протистояння по географічній осі Захід — Схід. Його головними складниками є кількість голосів, відданих за Рух та Аграрну партію (правий вектор) і КПУ та об'єднання «Трудова Україна» (лівий вектор). Демографічним маркером цього фактора є народжуваність (вища на Заході і нижча на Сході та Півдні).

ФАКТОР ПОЛІТИЧНОГО КОНСЕРВАТИЗМУ інтегрує кількість людей старшого віку (пенсіонерів) і кількість голосів, відданих за блок Соц + СелПУ (ці показники взаємно «притягуються»), а також виборчі здобутки партії «Реформи і порядок» (які «відштовхуються» від двох попередніх складників).

ФАКТОР ПОЛІТИЧНОГО СКЕПТИЦИЗМУ спирається насамперед на кількість голосів, відданих за «зелених». Як відомо, створена незадовго до парламентських виборів ПЗУ проводила свою пропагандистську кампанію, протиставляючи «конкретні справи» і «безплідні балачки політиків». Це знайшло відгук у виборців: майже 1,5 млн. голосів, поданих за «зелених», засвідчили скепсис щодо «політиканства» інших партій. Дещо несподіваним є другий складник цього фактора, який активно «відштовхується» від першого, — голоси, подані за Національний фронт. Вочевидь, акцентуація національних проблем викликає скепсис у частини виборців. Демографічного маркера цей фактор не має. Загалом на нього припадає лише 14% від сукупного електорального розмаїття України (на фактор політичного консерватизму — 21%, політичного протистояння — 32%). Разом три фактори віддзеркалюють 67% тих соціальних, політичних і демографічних чинників, які стоять за регіональними відмінностями настроїв електорату. Решта 33% припадає, зокрема, на виборчі здобутки «Громади», ПСПУ, СДПУ(о) і НДП. Жодну із цих партій комп'ютер не визнав вартою уваги під час створення політичного портрету: перших три через їхній різкий дніпропетровський, сумський і закарпатський колорит, останню (НДП) — через відсутність її «притягання» або «відштовхування» щодо інших партій. У сприйнятті виборців ця партія існує в політичній ізоляції. Здається, вони не дуже помилилися...

Зауважу, що політична мапа України, опрацьована мною за наслідками попередніх президентських виборів, також грунтувалася на трьох факторах, за сутністю близьких до тих, про які йдеться в цій статті.

АНТИПОДИ

Завдяки факторизації, можемо характеризувати кожний регіон трьома покажчиками, кожен з яких віддзеркалює рівень політичної поляризації («ф1» – перший стовпчик на малюнку), консерватизму і скептицизму (другий і третій, стовпчики «ф2» і «ф3» — відповідно. Зупинімося на характеристиці політичних антиподів, які уособлюють весь діапазон електоральних настроїв. Перша пара — Рівненська і Донецька області. Їхньою домінуючою ознакою є найвища в Україні поляризація: «права» (Рівненщина) і «ліва» (Донбас). При цьому, одначе, «западенці», байдужі до консервативних тенденцій (ф2 біля нуля), виявляють певну зацікавленість прагматизмом «зелених» (ф3). «Східняки», набагато категоричніші, відповідаючи в довірі і консерватизму, і прагматизму — «лівий марш»... Друга пара — Чернігівщина й Одещина. Наші брати сіверці мають найбільшу в державі кількість пенсіонерів (30%) і високу довіру до «селянського соціалізму». Останній тримається на радах (які ефективні лише за умови партійної диктатури) і на колгоспах (які не можуть бути ефективними ні за яких умов). Утім, не варто переоцінювати роль ідеологічних чинників, якщо йдеться про виборців старшого віку. Ледь балансуючи на межі виживання, пенсіонери голосують за тих, хто хоч щось обіцяє. А «виборча технологія» може бути проста: «Голосуємо так, як сказав голова колгоспу, бо інакше не привезе дров». Зовсім інші пріоритети мають виборці Одещини. Тримаючися середнього для України рівня поляризації та консерватизму, вони вірять у безперспективність партійних балачок (скептицизм) і корисність конкретної роботи (прагматизм), який пов'язують із програмою «зелених». Інша річ — якою мірою нинішня ПЗУ виправдовує чи не виправдовує електоральні сподівання, але голосували не за її звершення, а її гасла.

КИЇВ

Столичний електорат дуже неоднорідний. До Києва, з його паспортними обмеженнями і відсутністю впродовж радянських десятиліть ринку житла, приїжджали або ті, що «пробилися на гору» й отримали запрошення, або ті, що вчаться, служать у війську, будують і підмітають. Це, насамперед, люди молодого і середнього віку. Наслідок — найменша в Україні кількість пенсіонерів (17%). Переїжджаючи до столиці, люди не відразу змінюють свою регіональну ментальність або не змінюють її взагалі. Є Київ прогресивної інтелігенції, є Київ номенклатурний, робітничий, базарний, злочинний і жебрацький... Є Київ бізнесовий. Київський електорат достатньо освічений і гуманітаризований, щоб розуміти ідеали національного відродження. Київський електорат достатньо люмпенізований, щоб поцінувати ці ідеали залежно від цін на ковбасу. Різні прошарки столичного електорату демографічно й політично уособлюють усю Україну. Як свідчить малюнок, київський виборець, попри неоднозначність своїх соціальних і політичних мотивацій, є найбільш конструктивним у нашій державі. Про це свідчать: а) збалансованість правого і лівого векторів за фактором поляризації; б) чітке неприйняття номенклатурного колгоспного «соціалізму»; в) однозначно засвідчене неприйняття політиканства, прихильність до реальної роботи (що, заслужено чи ні, — це інше питання, — на парламентських виборах уособлювала ПЗУ). Я хотів би жити і працювати в державі, виборці якої голосують так, як голосував Київ.