Головне — піти красиво і вчасно

М. приїхав до Полтави з Харкова, де мав гарну квартиру в центрі і більш-менш постійно мешкав у ній (17 років свого бурхливого життя М. провів у зоні). «Вляпався» М. через надто прискіпливого та обережного клієнта, котрого хотів «кинути». Цей молодик міняв свої гривні на «бакси» в одному з обмінних пунктів Полтави, і М. запропонував йому свої послуги. Гривень у юнака було багато — 7 тисяч 300 — і обмін вирішили провести в затишному місці. А саме — у «Тойоті Кампрі», котра належала М.

Російський шахрай і наш довірливий (спочатку) юнак почали перераховувати долари. Все начебто було гаразд, але клієнт зажадав перевірити «бакси» в обмінному пункті на наявність фальшивок. М., котрий, як картковий шулер, уже здійснив підміну, вдався до «ходу конем». Юнака просто викинули з «Тойоти» — і плакали б його грошики, якби з номера машини злодія випадково не впала ганчірка, котрою цей номер був замаскований.

На М. учинили облаву по всьому місту. Затримали водія «Тойоти» недалеко від «круга», вже на виїзді з Полтави. Кажуть, під час арешту та обшуку машини «наш герой» поводився гідно, без метушні, опір чинити не намагався. Міліцію навіть здивував той спокій, з яким шахрай віддався в руки правосуддя. Враження було таке, що М. уже наперед знав свою долю...

Майже водночас із арештом М. міліція провела обшук на його харківській квартирі. Результати були вагомі: оперативники знайшли ще $29 тисяч, але вже справжніх. Де і як здобував М. фальшивки — тепер належало з’ясувати слідству. А щодо непідроблених «баксів», то міліція поцікавилась у дружини М.: чиї вони? Та відповіла, що не знає, звідкіля долари. Напевно, це чоловікові гроші, котрий, як вона була переконана, займався серйозним і безумовно чесним бізнесом. Міліція з цієї заяви жінки склала протокол, «бакси» вилучили як імовірний речовий доказ злочинної діяльності М. І ось тут почалися речі, котрі ми б назвали дивними й навіть дивовижними.

Отже, до суворої і принципової нашої Феміди невдовзі після змальованих подій звернулась дружина М. Вона повідомила слідчого, «старлея» міліції, котрий вів справу її чоловіка, про... невеличкий напад склерозу. Тобто, що вона трохи забулась — і оті гроші, 29 тисяч, насправді належали не чоловікові, а безпосередньо їй! Як обшук був, мовляв, розгубилась, а потім заспокоїлась і згадала, чиї то «бакси»... І жінка домоглася свого! Долари їй повернули. (Хоча подібні операції здійснюються головним чином через суд). Чи то слідчий «старлей» виявився таким м’яким і гуманним — пожалів жінку, — чи то... Але стоп! Тут поки що не місце для різних там припущень. Інші версії — це надто серйозно, і це прерогатива не газети, а компетентних, як раніше говорили, органів.

Тому далі, не називаючи імен (справа до суду не дійшла), тільки переповімо факти.

Отже, дружина нашого фальшивомонетника одержала назад свої (звичайно ж, свої!) справжні долари. І далі справа закрутилася зовсім швидко. Адвокат К. звернувся до прокурора С. із проханням змінити для його підзахисного запобіжну міру — арешт замінити підпискою про невиїзд. І прокурор, добра душа, погодився. М. випустили з-під варти під заставу 17 тисяч гривень. Чому саме за 17? Може, порахували по тисячі за 17 років відсидки запеклого шахрая? А може, були інші міркування. Нас це не цікавить. Ми якраз, навпаки, досліджуємо питання гуманізації наших правоохоронних органів. От як! І в цьому сенсі, далі — більше!

М. випускають під заставу й після цього він, як ви здогадалися, хутко зник. Навіть квартиру в Харкові продав. Не став очікувати, коли доля пошле йому ще такого м’якосердого прокурора.

Минуло ще трохи часу. І ця історія закінчилась драматично. До полтавських міліціонерів звернулась дружина М. із заявою: її чоловік раптово помер, тіло його піддано кремації, а попіл після смерті наш фальшивомонетник заповідав розвіяти над безкрайніми просторами гаряче любимої Росії-матінки, громадянином якої М. був. Заповіт цей рідні й близькі покійного виконали. Про що вдова принесла в міліцію документальні підтвердження: довідку про смерть і довідку про кремацію. Вдова також просила, навіть вимагала, щоб їй повернули оті заставні 17 тисяч (оскільки кримінальну справу вести немає проти кого). І гривні бідолашній жінці повернули без будь-яких вагань і не менш трепетно, ніж перед цим повертали $29 тисяч. От, власне, й усе! От які щиросерді, добрі й — не побоїмося цих слів — істинно гуманні правоохоронці є в нас у Полтаві!

P.S. У кримінальному середовищі побутує афоризм: «Головне в нашій справі вчасно втекти». Ні! Головне — піти красиво!

Полтава