Альтернатива сірості?

П'ять днів критики та практики театральної справи з Білорусі, Польщі й України сумлінно битимуться над розгадкою класичних слов'янських питань «Хто винен?», «Що робити?» й «Куди йти?».

Передбачити загальну тональність майбутніх дискусій загалом-то не складно. Буде багато відчайдушних і крикливицьких виступів про бідування культури загалом і театру зокрема, про злидні, які призводять до дедалі банальніших сценічних рішень і світоглядної апатії, про байдужість сильних і багатих світу цього до духовності etc.

Власне, заперечити на ці ламентації немає чим, про агонію культури не говорить сьогодні тільки лінивий. Проте варто звернути увагу й на одну фігуру умовчання, а саме сумнівність вживання терміну «альтернативний театр» стосовно нинішньої ситуації. Що мають на увазі організатори семінару в цілком благополучному за київськими мірками театрі-кав'ярні «Колесо» (який субсидується державою, гастролює й хоч якось випускає прем'єри), говорячи про альтернативність. Камерне приміщення? Маленьку мобільну трупу? Чи все-таки «перпендикулярне» естетичне мислення? Коли останнє, то час відверто визнати, що український альтернативний театр помер, а носії його ідей або були змушені емігрувати, або припинили будь-який діалог із суспільством, або духовно кастрували себе. Тож тепер і академічні мастодонти, і колись фрондуючі «новатори» зі шкіри лізуть, аби подобатися публіці, бути доступними й не гонористими, на очах із кожним сезоном сіріючи й нівелюючись.

№227 26.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»