Українське телефонне обладнання має право на життя
Раніше інвестувалися найбільш прибуткові, сучасні види зв’язку: міжміський і міжнародний дротовий телефонний зв’язок, мобільний зв’язок, мережі передачі даних, пейджерний зв’язок. Одержані кошти в основному використовувалися для придбання імпортного обладнання, яке у той час в Україні практично не вироблялося.
У даний момент зусиллями українських підприємств і за сприяння зарубіжних партнерів значна частина обладнання виробляється в Україні. Однак ставлення деяких чиновників, які відповідають за вибір постачальника обладнання і намагаються впливати на цей процес, неадекватне реальним потребам держави.
Яскравим прикладом такого ставлення є інвестиційний таксофонний проект фірми «АЛЬФАКОМ», що пропонується Комітету з питань зв’язку України і УДПЕЗ «УКРТЕЛЕКОМ». Останнім часом на підтримку цього проекту з’явилося кілька статей в шанованих засобах масової інформації (газета «Практика предпринимательства», № 14 від 21.08.98 р., «Голос України», № 170 від 5.09.98 р.). У цих публікаціях автори висловлюють претензії формальних і фактичних керівників «АЛЬФАКОМ» до кількох принципових керівників зв’язку, які «посміли» запропонувати організацію мережі зв’язку не тільки в Криму, Одесі та Києві, але й у менш привабливих, з точки зору інвестора, регіонах України. Крім того, іноземному інвестору запропонували максимально використати продукцію українського виробництва, що ніяк не в’яжеться з ідеєю інвестора про фінансову підтримку французьких фірм і французьких робітників. Але ж і в Україні є цілком конкурентоспроможне таксофонне обладнання (див. табл. у «Практике предпринимательства») за прийнятними українськими цінами.
Суть же самого інвестиційного проекту полягає в установці на мережах, що належать «УКРТЕЛЕКОМ» і «УТЕЛ», 10 000 таксофонів виробництва французької фірми «АСКОМ». При цьому установка таксофонів передбачається лише там, де можна буде в найкоротші терміни одержати максимальний прибуток. Тобто напередодні акціонування і наступної приватизації «УКРТЕЛЕКОМ» дехто хоче відібрати ще одну вигідну для компанії угоду. І це відбувається у той момент, коли підприємство намагається відновити повний технологічний цикл у наданні послуг зв’язку і бореться за нові ринки.
Нас намагаються переконати, що таксофонна мережа України, яка має близько 60 000 таксофонів, повинна складатися з 300 000 одиниць. Однак, для порівняння, мережа Франції складає 155 тисяч таксофонів, Німеччини — 119, Італії — 129, Голландії — 12 тисяч. Навіть простий аналіз цих даних показує, що пряма залежність: кількість населення — розмір території — кількість таксофонів не виконується. Тому порівнювати Україну з Францією, принаймні, некоректно. Зате явно існує кореляція: вище рівень розвитку туризму — більша кількість таксофонів. І це цілком можна пояснити: саме туристи є споживачами значної частини послуг таксофонного зв’язку. Порівняння показує, що Україна, яка безумовно відстає за кількістю таксофонів на 10 000 жителів від розвинених країн, не має потреби у вибуховому зростанні таксофонної мережі. А ті зміни, які відбуваються зараз у телекомунікаційній галузі України і базуються на вітчизняному обладнанні, системах управління й телефонних картах, органічно вписуються у загальну програму розвитку галузі
зв’язку і дозволяють надавати європейський рівень сервісу при вельми невеликих витратах. Багато хто з нас вже скористався, а багатьом ще доведеться звернутися до послуг нових українських універсальних карткових таксофонів, які масово встановлюють на вулицях наших обласних і районних центрів, прикордонних переїздах і вздовж автомобільних доріг. Усі складові цієї системи серійно виробляються українськими підприємствами, адаптовані до вітчизняних мереж зв’язку, мають усі необхідні сертифікати. При цьому ціна обладнання в 4—5 разів менша за зарубіжні аналоги. Крім того, зі змісту проекту абсолютно не зрозуміло, хто буде власником програмного забезпечення системи і, що найголовніше, чиєю буде телефонна карта — французькою чи українською і чи буде вона сумісна з 10 млн. телефонних карт, які вже застосовуються в Україні. Вже з тону статей, що, напевно, правильно відображають думки людей, які стоять за черговим «інвестиційним» проектом, зрозуміло, що українському виробникові, який використовує «тотально відсталі виробничі технології» (див. «Голос України») відводиться місце на звалищі цих самих технологій.
Безумовно, нинішній стан таксофонного парку України залишає бажати кращого. Однак і тут протягом останніх 3-х років відбуваються очевидні зміни на краще. Зокрема в Україні реалізується найбільший в СНД проект із модернізації існуючих і створення нових таксофонних мереж на базі вітчизняних таксофонних апаратів із мікропроцесорним управлінням. Як засіб платежу в них використовується електронна телефонна карта, добре відома переважній більшості жителів України. Географія цього проекту поширюється від Закарпаття на заході до Луганщини на сході, від Сумської області на півночі до Республіки Крим на півдні. За станом на вересень 1998 року більш як 25 000 таксофонів приймають телефонну карту вітчизняного виробництва і більш як 10 млн. карт перебуває в обігу у населення України. Головне, що весь проект реалізовано на вітчизняному обладнанні, комп’ютерній системі управління таксофонами і телефонних картах, сертифікованих за досить суворими правилами Держкомзв’язку України. Завдяки цьому проекту українські підприємства
Сьогодні багато хто зацікавлений у використанні засобів зв’язку виключно зарубіжного виробництва. Однак такий підхід виправданий лише на період освоєння виробництва відповідного обладнання вітчизняними виробниками. Саме такий підхід дозволив піднятися економіці багатьох розвинених країн. Таксофони, які виробляються українськими підприємствами, цілком нормально можуть функціонувати не лише з аналоговими телефонними, але й з сучасними цифровими мережами. При цьому вони мають важливу перевагу порівняно з імпортною технікою: український таксофон у 4—6 разів дешевший. Ще більш вражає різниця в ціні на комп’ютерні системи управління мережами таксофонів (у 10—50 разів).
Європейський досвід функціонування таксофонних мереж показує, що країна, яка має свого постачальника таксофонів, систем управління і телефонних карт, намагається максимально використати вітчизняну продукцію. Про це свідчить досвід Франції, Італії, Німеччини, Великобританії та ін. У цих країнах таксофонні мережі майже на 100% належать національним операторам: France Telecom, SIP Telecom Italia, Deutsche Telecom, British Telecom відповідно, які й забезпечують зв’язок по всій країні із застосуванням єдиної телефонної карти. Природно, абоненту такого оператора немає необхідності купувати 3—5 різних телефонних карт і витрачати час у пошуках таксофона, який цю карту приймає. В Україні вже існує 2 телефонні карти: наймасовіша телефонна карта «УКРТЕЛЕКОМ» і телефонна карта ЗАТ «УТЕЛ». Однак переважною є мережа першого оператора.
Нормальний еволюційний розвиток таксофонної мережі «УКРТЕЛЕКОМ» у рамках Концепції, сформульованої на Колегії Міністерства зв’язку України від 21.05.97 р., є вигідним та зручним і для оператора, і, що найголовніше, для нас — громадян України, які одержують таксофонний сервіс високого рівня.
№191 07.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
