Скорочений бюджет — загроза «скороченого» правосуддя

З ПРОСТЯГНУТОЮ РУКОЮ ДО ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

— Міністерство фінансів щорічно звітує про те, що судова влада профінансована на сто відсотків із запланованих коштів. Що це означає? Ось один приклад: закарпатський суд отримує на рік триста гривень на відправку кореспонденції, хоча цих коштів вистачає лише на місяць, максимум два. Столичний суд укомплектований кадрами лише на 60%. Ми не можемо взяти на роботу суддів, бо їх немає де розмістити. Приміщенням забезпечено лише 50% штату. Звичайно, перебуваючи у такому стані, мені інколи й вимагати від суддів повної віддачі незручно, адже ми не можемо забезпечити їм належних умов праці. На жаль, здається, що й законодавча, й виконавча влади не дуже розуміють, що суди повинні теж належним чином забезпечуватись, бо це напряму пов’язано з якістю правосуддя та ступенем довіри громадян до третьої влади.

НЕДОСКОНАЛЕ ЗАКОНОДАВСТВО РОБИТЬ СУДДЮ КУСТАРЕМ

— Одна з найчисленніших категорій справ — про банкрутство. Практика показала, що законодавство в цій галузі настільки недосконале, що, по-перше, спричиняє тяганину, а, по-друге, дозволяє визнати підприємство банкрутом, коли його борг перед податковими органами становить... хоча б одну гривню. Нещодавно у Верховній Раді слухався (і був провалений) проект про спрощення процедури банкрутства, ініційований Президентом України. Чи може це, на вашу думку, покращити ситуацію?

— Закон про банкрутство, прийнятий ще 1992 року, потребує змін повністю. Зараз у комітетах Верховної Ради готується новий проект закону про банкрутство, бо це є більш потрібним і глобальним підходом. Що означає «спростити»? Іноді такі фрагментарні зміни лише ріжуть по живому, а не змінюють суті. Адже спершу потрібно ввести інститут керуючих майном. Коли керівник підприємства розуміє, що знаходиться на межі банкрутства, то найперше намагається швидко розпродати майно без врахування інтересів кредиторів. Щоб запобігти цьому, потрібно ввести інститут державного керуючого майном, який призначатиметься судом. Саме на нього прокладатиметься обов’язок керування підприємством. Потрібно збільшити обсяг повноважень ліквідаторів, які будуть належним чином оцінювати майно й реалізовувати його. Отож потрібно не спрощення, а покращання закону, який треба було б найшвидше прийняти. Та й загалом господарське законодавство в Україні настільки фрагментарне, що судді доводиться покладатися лише на свої теоретичні погляди.

«ПРОКУРАТУРА НЕ МОЖЕ БУТИ ЮРИДИЧНИМ ВІДДІЛОМ ДЛЯ ЗАХИСТУ ВСІХ ПІДРЯД»

— Дмитре Микитовичу, в Конституційному Суді почалося слухання справи за вашим конституційним поданням і зверненням Генеральної прокуратури щодо права прокурорів звертатися з позовними заявами до арбітражних судів в інтересах держави. Чи не могли б ви прокоментувати вашу позицію?

— Прокуратура не може розширювати свої повноваження. Адже інтереси держави представляють ті інституції, які виконують волю держави: Антимонопольний комітет, міністерства, Фонд держмайна та інші. То чому ж прокуратура, керуючись інтересами держави, часто від імені комерційних структур заявляє позови в арбітражний суд? Прокуратура перетворюється на якийсь величезний юридичний відділ для захисту всіх підряд.

— Є ще один момент: прокуратура звільнена від сплати п’ятивідсоткового державного мита...

— Так, це теж має значення. До речі, ми продовжуємо приймати протести прокурорів і в комерційних, і в державних інтересах. Але інколи терпець уривається, й ми вказуємо, що дана справа не зачіпає інтереси держави, а є відображенням нормальних господарських стосунків двох підприємств. Типовий приклад: вітчизняне підприємство ВАТ «Лубнифарм» уклало договір з іноземною фірмою на поставку компонентів для випуску лікарських препаратів. За умовами контракту ВАТ мало розрахуватися з інвестором після реалізації продукції. На жаль, «Лубнифарм» не виконало своїх зобов’язань. Виник спір. Але цікаво, що протест в інтересах «Лубнифарм» заявила прокуратура, вважаючи що суд, примусивши підприємство своєю ухвалою розрахуватися з боргами, порушив інтереси держави. Хоча, як на мене, держава цим лише відбиває в західних інвесторів бажання мати справу з нашими підприємствами, що, власне, викликає у них певне здивування. У «тому» світі не передбачено, що прокуратура може виступати в суді в інтересах вітчизняного підприємства. Це лише на словах може називатися «захистом інтересів держави». Насправді позиція такого поважного й авторитетного органу як Генеральна прокуратура є, у даному випадкові, шкідливою для інтересів держави.

ВИПАДКИ ХАБАРНИЦТВА В АРБІТРАЖНИХ СУДАХ — ПООДИНОКІ?

— З огляду на те, що арбітражні справи завжди пов’язані з великими фінансовими інтересами, серед людей панує думка, що арбітражні суди є корумпованим органом. Чи могли б ви розповісти про роботу кваліфікаційних комісій?

— Треба бути мільярдером, щоб усіх купити. Адже ухвала судді проходить процедуру нагляду з боку голови суду, судової наглядової колегії, Президії Вищого арбітражного суду. За весь час мого перебування на посаді в нас був лише один випадок хабарництва. В Херсоні позаминулого року було порушено кримінальну справу за фактом хабарництва. Суддя був звільнений з роботи. Зараз заведено ще одну справу щодо використання суддею службового становища в особистих цілях. У вищій кваліфікаційній комісії знаходяться матеріали справи про звільнення з посади судді, заступника голови одного з судів (зараз він ще працює), за тяганину. Ми навіть таких випадків не допускаємо. Дякувати Богові, у нас немає сьогодні офіційно підтверджених випадків хабарництва й інших корупційних дій. Ми намагаємося підтримувати зв’язки з прокуратурою, Службою безпеки України, прохаємо інформувати, коли є матеріали на наших суддів, щоб ми могли з ними попрацювати, або (коли треба!) — звільнити. Однак за весь час нам не показали жодного серйозного матеріалу.

№185 29.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»